Вчора, 18 листопада на Камерній сцені Львівського національного драматичного театру імені Марії Заньковецької всьоме зіграли виставу відомого драматурга Олександра Гельмана. Постановником цієї вистави є талановита молода режисерка Олеся Галканова. В головних ролях – Вона – з.а. України Альбіна Сотникова, Він – Олег Сікиринський.
Нагадаємо, прем’єра вистави відбулася 26 березня 2015 року під керівництвом народної артистки України Таїсії Литвиненко.
Без громіздких декорацій та дорогих костюмів, майже без реквізиту та з мінімальним гримом – ця постановка фактично одразу “чіпає за живе” і не відпускає до фіналу. І ніби-то ситуація, що розігрується в постановці, не переживалася більшістю глядачів, але кожен знаходить в ній щось своє, щось сокровенне, щось таке, що заставляє смоктати під ложечкою.
Ми часто видаємо себе за когось іншого. Частіше, ніж це усвідомлюємо. Хочемо здаватися розумнішими, красивішими, дотепнішими і комусь, і самим собі. Але близькою може стати тільки людина, яка знає тебе справжнього, навіть, якщо, правда роз’єднає вас назавжди.
Випадкова зустріч на лавочці в парку стала причиною її безсонних ночей. Чоловік мрії провів з нею лише декілька годин і зник. Тепер вона чекає на нього. І дочекається на тій самій лавці, у звичайний схожий на інші вечір.
Він блукає парком у пошуках випадкового кохання. Жінки такі довірливі. Як легко їх дурити! Лише пообіцяй безкінечні миті щастя – і вони твої. Ненадовго. На пару годин.
«Двоє людей вигадують для себе ідеальні історії, щоб бути щасливими. Але чи брехня довго змушує відчувати ейфорію та комфорт? Якщо ні, то скільки потрібно часу, щоб двоє зірвали з себе маски і, відкривши правду, стали найближчими людьми на планеті. І взагалі чи це можливо?
Лавка, як місце одкровення та відродження. Віра у себе. Віра у слова… у вчинки… в обставини… у людей, які поряд… у мрії… у можливості… у прагнення… у щирість… Показати тонку межу між правдою та брехнею. Навчаючись розрізняти правду та брехню через віддзеркалення її у персонажах, відкриття багатогранності людської природи. Люди – це так цікаво, особливо коли вони намагаються отримати бажане використовуючи навіть заборонені методи.
Працюючи над виставою, сконцентрувала увагу на максимальному наближенні усієї дії до кожного, хто прийде на виставу. Хотілося, щоб жінки впізнавали себе, а чоловіки себе. Головною ідеєю була «велика авантюра», яка б літала у повітрі та знак запитання: а що ж буде далі? Історія великого азарту. Гра між чоловіком і жінкою. Не змагання, а власне здорова конкуренція. Якась лавка. У якомусь місці. Це може бути будь-де і будь-коли. Вона існує поза часом та простором. Вічна історія, в яку можна поставити будь-кого з нас. Персонажі також такі ж, як ми. Навмисно знявши четверту стіну я безпосередньо дозволила не просто спілкуватись з глядачем та провокувати його, а й зробити частиною гри на ім’я – «LaWka», об’єднавши таки чином акторів з глядачем», – розповідає режисер вистави Олеся Галканова.
«…Їхня зустріч стає грою у злочин з багатьма невідомими. Хитрощі, лестощі, жіноча привабливість й чоловіча брутальність – всі засоби добрі для досягнення мети. Хто ж переможе?! Мінус та мінус дорівнює плюс. Одна самотність, наштовхнувшись на іншу, зрозуміє та пробачить. А це – не самотність…. Це вже нова історія режисера Олесі Галканової. Адже мало хто знає, що ця п’єса була написана за час радянської влади. Режисерка зуміла зробити її актуальною зараз і це справді по новому…» – ділиться враженнями театральний критик Тетяна Батицька.
«Сьогодні сиділа на “Лавці” за твором О.Гельман у режисурі Олесі Галканової. Друзі, в мене була сатисфакція! Я вже давно не бачила, щоб молоді режисери з такою відданістю боролись над містком між драматургом і глядачем: все зрозуміло, персонажі живі, емоції бурхливі, реакції адекватні. приємно, коли на сцені Правда! Приємно було бачити артистів Олега Сікиринського та Альбіну Сотникову КРУПНИМ планом і вірити кожному слову», – коментує театральний критик Ольга Довгань-Левицька.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
