Замарстинів напевно не міг би похвалитись великою кількістю історичних світлин, якби не фотограф Юліан Дорош, який залишив чимало фотографій цієї бідної дільниці Львова у 1960-му році.
У 1970-80 роках район значно змінився – перепланувались деякі вулиці і з’явились нові, виросли багатоповерхові житлові квартали, сховалась під землю Полтва тощо. Останнє десятиліття знову викликало зміни, особливо через забудову району висотними житловими будинками.
І якщо ще не так давно найвищим об’єктом вулиць Замарстинівська, Торф’яна, Миртова і Лінкольна була церква св. Йосафата (на фото 1-4 – обведена червоним колом), то в наш час цей храм з деяких вулиць майже не видно.
На відміну від центру міста, околиці Львова зазнали настільки значних змін, що для того, щоби віднайти місця, які привернули увагу “ретро-фотографів”, треба аналізувати старі і нові карти, рельєф місцевості, прокладати азимути, порівнювати будинки… На превеликий жаль, є такі місця, будинки, панорами і краєвиди, які втрачено безповоротно.
Наприклад, наступне фото досить складно злокалізувати. Але перспектива Замкової гори і особливо місточок вдалині дозволяють ствердити, що це сучасна вулиця Інструментальна біля школи №81, яку в ті часи перетинав Голосківський потік (тепер він схований під землю). На щастя, Юліан Дорош – автор цього фото – робив описи світлин, тож тут немає сумнівів. Але якщо у 1950-60-х роках тут були поля і городи, то зараз з цього місця вже не побачиш Замкової гори, тільки гору Лису (Лева).
Однак якщо пройтись по Інструментальній в сторону вулиці Лінкольна, то ми побачимо таку саму перспективу Замкової гори. Цей краєвид підтверджує, що фото зроблено з вул. Інструментальної, от тільки місточка і потічка тут ніколи не було.
Така сама перспектива зустрічається на ще одній світлині Ю. Дороша. Це вулиця Весняна. З легкістю упізнається найближчий будинок – він іще зберіг ліпнину, хоча втратив вікно і отримав другий поверх. На жаль, від виду на Замкову гору лишився тільки вершечок Копця Люблінської Унії, який можна помітити між будівлею фабрики «Галка» і високим сірим дахом якогось будинку.
Знаменитий фотограф Юліан Дорош під час мандрівки по Замарстинову, очевидно, вподобав кам’яницю на розі вулиць Городничої і Б. Тена і зробив їй аж два «портрети». В наш час цей будинок має дуже приємний і охайний вигляд.
До речі, між вулицями Весняна і Б. Тена є чудова вуличка Сінна. Тут найкраще збереглась типова одноповерхова забудова замарстинівських вуличок. На одному з будинків навіть залишилась дата «1905».
Найближчим до попередніх локацій є будинок на Замарстинівській, 112. Перша світлина – авторства Марека Мюнца 1930 року, друга – Ю. Дороша 1960-х років і третя – 2018 року. Можна помітити, що зміни торкнулись тільки входу до будинку: до війни були широкі сходи, на світлині Дороша вони забудовані, а в наш час від цього входу взагалі відмовились.
Однією з найбільш популярних в інтернеті світлин Ю. Дороша є фотографія перехрестя вулиць Липинського і Замарстинівської у 1960-му році. Тоді ще не було сучасної вулиці Липинського – до початку 1980-х років це було перехрестя вулиць 700-річчя Львова і Калініна (див. мапу 1977 року).
На сайті lvivcenter.org є ще одна його світлина цього місця з проїжджаючим запряженим возом. Я використав її на наступному фото, де червоними лініями показано будинки на бічних вулицях Підрічній і Покутській.
Будинки на вул. Підрічній №9, №7, №5 (збудовані у 1915 – 1930 роках) збереглись напрочуд чудово. Зміни помітні тільки на будинку №9, де розбудовано другий поверх, а також на будинку №7, де замуровано центральну браму. Зберігся також будинок на вул. Покутській №1 (збудований у 1930 році). Він вирізняється незвичним односхилим дахом.
Далі за перехрестям значною спорудою вулиці Замарстинівської є будинок, який раніше був кінотеатром ім. Т. Шевченка, а тепер – після незначної перебудови – належить Львівській філії Українського товариства сліпих (УТОС).
По іншій стороні вулиці стоїть будинок №133а, який декілька років тому було видозмінено – збільшено вікна, утеплено фасад і змінено дах. Не можна стверджувати, що це та сама кам’яниця, яку сфотографував Ю. Дорош, але навіть якщо це різні будинки, між ними є подібність.
Прогулюючись далі, не можна обминути увагою вже згадувану церкву св. Йосафата. До війни це був костел св. Франциска Асизького, збудований у 1927-1930 рр. за проєктом арх. Яна Сас-Зубрицького. У радянські часи його призначення було змінено – в ньому знаходилось фільмосховище Управління кінофікації. З початку 1990-х років колишній костел перейшов до УГКЦ. Редемптористи провели чудову реставрацію і адаптували інтер’єр до потреб східного обряду. В принципі, ззовні святиня збереглась майже незмінною.
Але не можна цього ж сказати про колишній парафіяльний будинок, який стоїть одразу за храмом. Він був збудований за проєктом В. Дайчака з кінотеатром всередині. В радянські часи тут відбувався перегляд фільмів, які зберігались в недіючому костелі. Потім ця інституція закрилась і нові господарі – Рахункова палата України – зробили реконструкцію з надбудовою. Тепер в цьому будинку годі впізнати попередню будівлю, але, що б там не казали, вийшло гарно.
Одразу за Рахунковою палатою вулиця Лінкольна активно забудовується висотними будинками, тому костел з неї вже не побачиш. Наразі іще помітно над новобудовою його ліхтар з хрестом, але це питання декількох днів… І тому більше ніхто, крім мешканців найближчого будинку, вже не зможе зробити світлину церкви на тлі заходу сонця…
Непарній стороні вулиці Лінкольна пощастило – тут залишився незабудованим парк і вид на церкву тепер обмежують тільки дерева.
У цьому парку є дитячий майданчик – найстарший в усьому районі. Тож, можливо, син Ю. Дороша відпочиває саме біля неї? На старій світлині видно паркан, який міг тягнутись вздовж вулиці Миртової. У 1980-х роках влада почала забудову цього кварталу високими будинками. П’ятиповерховий будинок, який видно за дитячим майданчиком, збудовано у 1980-х роках.
Навпроти парку, по непарній стороні вулиці збереглося декілька старих одноповерхових будинків, але вони поступово щезають. На GoogleMaps ще досі можна побачити хатку зі залишком напису «Fryzier» (укр. перукар), але її вже немає…
Так само немає вже корпусів Львівського інструментального заводу – тут буде житловий квартал.
На Замарстинові залишилось мало старих будинків хатнього типу. Зрештою, життя у них було дуже незручне і люди, як можуть, так і розширюють свою житлову площу: хтось надбудовує поверх, хтось добудовує кімнати, але частіше такі будинки зносять і ставлять нові, зручніші.
Ось такі будинки напевно невдовзі знесуть. Найчастіше в них доживають віку люди похилого віку, які керуються логікою “от ми помремо, а тоді робіть собі, що хочете!”
Проте є приклади іншого підходу до стареньких будинків, особливо якщо це були кам’яниці. Показовою є вулиця Сінна – там потихеньку відновлюють старенькі будинки.
І завдяки такому дбайливому ставленню деякі вулички залишаться для нас і нащадків наочним свідоцтвом, як виглядав старий Замарстинів сто років тому.
Автор: Zommersteinhof
Автор, потічок на Інструментальній був. І великий, з рибою)))