Однією з найбільш цікавих сакральних пам’яток Львова є храм святих Козьми і Дем’яна, який знаходиться на сучасній вулиці Лисенка, 45. Культова споруда, свого часу належала двом провідним львівським монастирям, а сьогодні – УГКЦ, проте її історія і досі залишається своєрідною загадкою як більшості львів’ян, так і для гостей міста. Ми пропонуємо вам поглянути на незвичну історію цього «забутого» храму.
Розпочинається історія каплиці Святої Родини від 1875 року. Саме тоді влада Пруссії ліквідувала монастир кармеліток босих у Познані і монахині переїхали до Австро-Угорщини, де оселились в австрійські Галичині, у Кракові. Спільнота однак не поповнювалась. Можливою причиною було те, що у самому Кракові на той час вже існували два монастирі кармеліток. 1886 року графиня Кароліна Рачинська з дому Оттінген-Валлерштайн звернулась до кармеліток із пропозицією оселити їх у Львові. У 1888 році Рачинська купила ділянку на вулиці Курковій (сучасна вулиця Лисенка), де два кам’яні будинки було переобладнано на тимчасове приміщення монастиря і при нього збудовано невелику каплицю. Незабаром Рачинська вирішила розбудувати існуючий монастир і уже у 1889 році Юзеф Каетан Яновський розробив проект перебудови, котрий наступного року був реалізований. У 1891 році храм і монастир освятили. Однак швидке зростання згромадження, призвело до того, що приміщення монастиря і храм виявились замалими. Відтак було куплено ділянку для нового монастиря при вулиці Кшижовій (сучасна вул. Чупринки). І кармелітки переселились у новий монастир, що перебував на стадії будівництва.
Саме приміщення передали ордену Францисканок родини Марії. Від 1893 року орденові належав великий будинок у Львові на вул. Солодовій, пожертвуваний Марією Чарковською Голейовською, куди було переселено згромадження. У 1897 році черниці придбали монастир на нинішній вулиці Лисенка. У 1903 році було здійснено розбудову монастиря. А у 1926 році до монастиря було навіть перенесено головне управління ордену. У квітні 1946 року останні монахині покинули монастир.
Каплиця була збудована у 1889-1890 рр. за проектом Юзефа Каетана Яновського. Дуже помітним було прагнення Яновського стилістично пов’язати монастирський комплекс із вже існуючою на цих теренах будівлею Монастиря францисканок, який був спроектований Ю. Захаревичем. Фасад був декорований цеглою двох кольорів (звичайної теракотової і жовто-охристої) і розділений на три секції контрфорсами.
Монастир примикав до храму з північної сторони. Початковий проект Яновського передбачав невеликий одноповерховий будинок монастиря, що безпосередньо примикав з півночі і заходу до храму. Притвор храму слугував водночас і входом до монастиря. Частина фасаду виходила на вулицю Лисенка. На початку ХХ століття будівля монастиря зазнавала численних перебудов і добудов, проте чітко ідентифікувати їх авторів на сьогодні важко. В архівних джерелах, за словами дослідників, збереглись дані лише про одну з перебудов, проведену 1903 року.
У радянський час у монастирі було розміщено інфекційну лікарню. Лише 1998 року, у часи коли Україна стала незалежною, працівники лікарні вирішили повернути храмові сакральну функцію. Його було освячено як греко-католицьку Церкву Безсребреників Козьми і Дем’яна. Розташований поза більшістю популярних серед львів’ян туристичних маршрутів, храм і сьогодні на жаль залишається фактично невідомим і його «забуття», яке межує з незнанням, як це буває в таких випадках, часто межує з тим, що звикли не помічати усе те цікаве що нас оточує. Тому варто деколи відкинути щоденні турботи і поглянути на те, що довкола нас.
Віктор ГУМЕННИЙ
Джерела:
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008.
- Вул. Лисенка, 45 – каплиця св. Косми і Дам’яна (кол. каплиця Святої Родини) (http://www.lvivcenter.org/uk/lia/objects/?ci_objectid=1574)
