У Львові різко позимніло. Зранку можна побачити як львів’яни кутаються в курточки і бігають містом під різнокольоровими парасольками. А найкраще спостерігати таку картину недільного ранку, сидячи в затишній кав’ярні і насолоджуватися філіжанкою гарячої міцної кави. А ще в товаристві нашого партнера Кави Старого Львова слухати цікавезні кавові історії Йозефа Маєна.
Цей львівський журналіст влітку 1934 року написав цикл статей під загальною назвою “Розмови про львівські каварні”. Теж розтягуємо задоволення на кілька тижнів. Попереднього разу ми зупинилися на статті Йозеф Маєн. Каварні віденського типу. Нині продовжуємо.
Жодна із львівських каварень, віденського типу, які одна за одною, разом з цілим львівським життям поступово підлягають впливові варшавського життя, так не зваршавилась, як каварня «Жорж», що є під кожним оглядом антитезою «Европейської». Це власне «Жорж» передовсім є найбільшою европейською каварнею Львова, европейською у значенні «новоевропейська», тобто инша від староевропейського характеру «Европейської». Нічого дивного, що вона заснована на зразок «Европейської каварні» у Варшаві. Що більше, є її цілковитою копією. І тому наскрізь є варшавською.
Щоб остаточно зрозуміти, що це означає бути каварнею варшавського типу, потрібно собі усвідомити, що ще донедавна у цілій Варшаві взагалі не було жодної каварні. Місію каварень, чи радше частину їх завдань, виконували цукерні, які закривались набагато раніше, ніж звичайні каварні, не мали також жодних журналів, не могли продавати ніякого алкоголю та не мали спеціальної кухні. Перші каварні за взірцем віденських засновано у Варшаві лише в останніх роках. Таке копіювання, подібно як і берлінські імітації віденських каварень, не було позитивним фактором. Варшав’яни, як і берлінські громадяни, були занадто активні, щоб годинами вчитуватись в газетні тексти або заглиблюватись в задумі. Не могли упродовж довшого часу висидіти всередині каварні, у якій головну роль відігравала атмосфера та специфічний настрій, які нелегко було відтворити, бо каварні для місцевих клієнтів ніколи не були їхніми улюбленими місцями відпочинку, та й звички такої виробити у собі ще не встигли. Тому берлінські та варшавські каварні навперебій змагаються у витонченості свого внутрішнього вигляду та вишуканості музик, які є головною та єдиною їхньою атракцією.
Оскільки каварні варшавського типу, з представницькою головною каварнею «Европейська», є лише недосконалою імітацією віденських каварень, то каварня «Жорж» є свого роду імітацією імітації. Від правдивої віденської каварні відрізняється передовсім тим, що є єдиним правдивим місцем у Львові, тільки і виключно товариським. Дуже рідко тут можна зустріти самотнього відвідувача, який прийшов би сюди – як про це писав старий Фрітц з віденського «Cafe Museum» – до себе самого. Усі відвідувачі приходять не до себе та переважно не для себе, але до инших та для инших. Тому самотність здається тут усамітненням і не сприймається так позитивно, як це є в инших каварнях. Зовнішньому спостерігачеві легко зауважити товариський характер «Жоржа». На відміну від варшавського типу «Европейської», усі столики у «Жоржі» є круглої форми. Кругла форма столу для каварняної атмосфери та для обов’язкових у ній соціальних прав є надзвичайно важливою. Людина, що сидить за звичайним чотирикутним столом, привласнює його для себе, стає його господарем. Натомість сказати подібне про когось, хто сидить за круглим столом, неможливо. Його господарські права не кидаються так сильно у вічі. Круглий стіл також – на відміну від чотирикутного столика, який має певну визначену кількість місць – є до нескінченності місткий і тому жодне місце при ньому не є ані гіршим, ані вигіднішим чи менш достойним від иншого. Кожен, хто сидить за цим столиком, має ті самі права, що і його перший господар.
Про «варшавізм» «Жоржа» свідчить також сама пора товариського руху: варшавська передобідня година. Це має більший та глибший зв’язок з загальноприйнятними у Львові столичними поділами дня та з поступовим пересуванням обідньої години на пізнішу. У жодній каварні Львова не видно цього так сильно, як у «Жоржі», де більший відсоток відвідувачів становлять нові львів’яни: емігранти з Варшави, менші або більші достойники, наближені до міністерських справ, та «зваршавлена» товариська сметанка Львова.
У цій обідній порі виділяються особливо певні риси «Жоржа» та починають нав’язувати инші правила поведінки, ніж у вечірній час та на вечірніх концертах. Однією з характерних рис обідньої пори є поділ «Жоржа» на дві різні частини в двох окремих залах. Зала ліворуч від входу є залою домовлених зустрічей. Зала з правого боку є залою тих, хто не домовлявся про зустріч, але, прийшовши пообідати, зустрічається зі своїми друзями – це зала умовна.
Часті гості умовного залу приходять сюди щоденно у тій самій порі, однак не справляють враження постійних клієнтів, як також контингент цих відвідувачів (відповідно до contradictio in adiectof) постійно підлягає дрібним змінам. Деякі з цих змін надихнули одного з відомих математиків і одночасно відомого аматора пасьянсу до злосливого зауваження, мовляв, у «Жоржі», як і в пасьянсі, ніколи не відомо «хто з ким виходить».
З огляду на часті зміни, дуже рідко це викликає особливу сенсацію. Тому я впевнений, що коли б у львівській «Европейській» постійний відвідувач, який стало замовляє чай з молоком, раптом замовив би капучіно, така зміна смаку дала б більше тем до розмов та пліток, аніж коли б відвідувач «Жоржа» змінив свій смак та свої погляди під впливом товариства. Зрештою, товариство, відвідуючи «Жорж», не є аж надто гомогенне, а деякі зміни є такими ж неможливими, як спроба поєднання двох різних хемічних елементів між собою.
Така негомогенність є однією з найістотніших рис каварень варшавського типу, рис, які не зустрінеш ніде, крім «Жоржа», у жодній каварні Львова. Навіть самітники «Европейської» творять більш однорідне товариство, аніж нескоординовані окремі групи у «Жоржі». Це, на мою думку, і створює найбільшу різницю між каварнями традиційного віденського типу і молодшими та різноманітними каварнями варшавського типу.
Продовжимо наступного тижня. Запасіться терпінням і дочекайтеся.
Юзеф Маєн (1896-1978), народився у Львов, отримав атестат середньої школи у Відні, де вивчав філософію та історію мистецтва. Виступав як актор у львівських театрах, заснував театр “Семафор2. У 1927-1939 роках працював у газеті львівських євреїв «Chwila», яка виходила польською мовою. Цей нарис про львівські кав’ярні був опублікований у цьому журналі з 18 червня по 9 липня 1934 року.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
