Національна наукова бібліотека імені Стефаника шукає нового директора. Наприкінці січня оголосять усіх претендентів, а вже у лютому буде відомо хто очолить структуру, розповідає Гал-інфо. Поки документи на посаду подав лише відомий історик та керівник Українського геральдичного товариства Андрій Гречило. Він доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України та науковець у якого за плечима 25 років плідної роботи. Андрій Гречило розповів, як він бачить оновлення відомої бібліотеки.
Новий корпус біля цитаделі і об’єднання фондів
Бібліотека Стефаника – це одна з найбільших в Україні та найбільша в західному регіоні. Тут зосереджений величезний масив джерельного і культурного матеріалу. Але все – у старих приміщеннях. Крім цього бібліотека охоплює десять корпусів і з боку читача, не зручно бігати між ними, коли потрібно одночасно опрацювати кілька різних джерел. Це раз. Друге, очевидно, в окремих корпусах книгосховища не в найкращому стані. Вони не зовсім відповідають температурному режиму, а це все впливає на збереження цих пам’яток. Тому обов’язково той, хто стане директором, повинен займатися питанням розвитку нового корпусу.
Така ідея закладалася ще почесним директором бібліотеки, покійною Ларисою Крушельницькою. Бібліотека отримала, як один із корпусів верхню цитадельну вежу, в якій розташоване сховище. В кінці 90-х років від бібліотеки розробили проектну документацію, щоб до головного корпусу і до цієї вежі прибудувати новий сучасний корпус. Це не потребує нових площ, лише територію за бібліотекою. Це одна з можливостей. Треба розглядати різні варіанти реалізації цього проекту.
У новому корпусі можна було б розмістити, скажімо, відділ україніки та відділ картографії, бо вони розташовані у приміщеннях, які не мають перспективи площового розвитку. Це все би сприяло і сучасному обслуговуванню читачів. Питання будівництва нового корпусу не вирішується за рік чи за два, але до цього треба приступати зараз, переглянути документацію проекту. Бібліотека –стратегічний об’єкт, який би мав сприяти, щоб діти залишалися навчатися в Україні і користувалися з тих матеріальних ресурсів, які розташовані у фондах бібліотеки.
Оцифрування фондів і видавнича діяльність бібліотеки імені Стефаника
Часом нарікають, що дуже мало читачів ходять до бібліотеки. Зараз 21 століття, це не означає, що всі мусять сидіти у читальних залах. Бібліотека має надавати доступ читачам до інформації, і це може бути не лише друкована продукція, але й оцифрований матеріал в інтернеті. Тому другий важливий напрямок – це оцифрування.
Бібліотека зараз над цим працює, але наскільки, я зрозумів, не зовсім власними силами, ну і якогось результату з цього поки що досі не бачу. Не має і якогось цифрового сайту бібліотеки, де би ці матеріали можна було розмістити, а читачам переглянути. Однозначно необхідно розвивати і створювати свій окремий відділ для оцифрування. При чому це має бути передбачено і для великого формату, наприклад картографічного матеріалу і для газетних фондів. Спеціальна техніка має бути у бібліотеки, щоби це не залежало від якихось третіх осіб.
Те саме стосується і якоїсь видавничої бази. Бібліотека робить якусь маленьку поліграфію, але навіть свої збірники, друкують в інших друкарнях. Ну, така установа мала б мати все-таки кращу базу для малої поліграфії. Такі речі є необхідними, бо бібліотека має бути сучасною.
Наповнення фондів і співпраця із закордонними колегами
Я цікавився у працівників бібліотеки, як здійснюють якийсь книгообмін. Але у нас така біда, що Україна бідна держава і обмінюватися фондом із закордоном воно якось складно і дорого. У нас діє правило обов’язкового примірника і бібліотека Стефаника є серед, які отримують обов’язковий примірник, практично всієї друкованої продукції, яка виходить, принаймні книжок і основніших газет. Але цього замало.
Щодо обміну із закордонними бібліотеками, то є співпраця з кількома польськими і то, судячи з усього, вони досить спорадичні. Але ми мусимо розуміти, що виходить дуже багато нової літератури. До прикладу, гуманітарний блок, нас цікавить україніка, дослідження, які стосуються української історії, культури, надбання. За останні 20-30 років з’явилося море літератури, яка стосується спільної історії україно-угорської, україно-румунської, але вони видаються в цих сусідніх країнах і ми їх звідти не отримуємо. От я дивився спеціально по Варшавській бібліотеці, вони проводять обмін з румунською бібліотекою в Бухаресті, що стосується їхньої спільної історії.
Інша справа, є складна ситуація з українськими збірками, які є за межами України. Тобто ті, які ще вивозили в діаспору і під час, і після Другої світової війни, чи були створені там на місцях. На жаль, вже старші покоління діаспори відходять, і дуже багато тих збірок зараз у проблемному стані. Вже було багато звернень, щодо збірок у Франції, у Сарселі, там вони стосувалися фондів НТШ. Частина вже частково знищена, дещо вже просто викинули. Вони зверталися, спробуйте заберіть якось в Україну, але ніхто не згодився.
Все це можна вирішувати і робити у законний спосіб, але для цього має бути чітка злагоджена робота. Якщо ці фонди можна перевезти, їх потрібно однозначно забрати, якщо ж ні, то потрібно їх оцифрувати і зробити доступними. Є цікаві матеріали у Німеччині та в Канаді. Це все потрібно оцифрувати, бо це надзвичайно цікавий і недосліджений матеріал.
Де знайти гроші і як провести промоцію бібліотеки
Я вважаю, що бібліотека трохи замало бере участі у львівському життєвому просторі. Як приклад, в нас щороку восени відбувається книжковий форум. Бібліотека за кількасот метрів від його епіцентру, але на її території проводять хіба якісь спорадичні, невеличкі презентації. Цього замало. Можна було б більше залучити простір бібліотеки. І не лише під час форуму, але й до дня науки.
Можна зробити презентацію видань усіх наукових інститутів чи вищих навчальних закладів на майданчику біля бібліотеки, адже це хороша локація. Поза тим, можна проводити різні зустрічі, конференції, лекції, експонувати графічні матеріали. Так на карті Львова з’явилося б кілька нових локаційних точок, які б приваблювали і молодших читачів, які цікавляться різними напрямками. Можливості є, просто треба бажання, щоб це робити і щоб бібліотека стала таким привабливим об’єктом.
І це не є така велика проблема з втіленням ідей. От до прикладу католицький університет, структура, яка взагалі не має державного фінансування, але змогла побудувати величезний бібліотечний корпус, кампус, церкву та інше. Все можна зробити, тим більше, якщо говорити про бібліотеку, яка є одним з найбільших культурних епіцентрів на карті України. Крім державної підтримки, мала б бути підтримка меценатів. За тим треба шукати, є різні грантові програми від Євросоюзу. До речі, ними активно користується Польща.
Ще для Львова було б корисно, якби крупніші бібліотеки мали між собою спільний сайт. Щоб людина, яка шукає певну літературу, могла ввести в пошук, що її цікавить і одразу отримати інформацію, де можна знайти потрібне видання, в якій саме бібліотеці воно є. Така система працює в інших країнах світу. Це є сучасні вимоги і, якщо ми відстанемо, то наздоганяти все-таки складніше, ніж рухатися паралельно, чи принаймні намагатися.
