В перший же вечір, після того, як Іван, разом зі своїм підрозділом зайняв рубежі оборони України на Луганському напрямку, він прийняв бій з ворожою диверсійною групою.
Розрахунок росіян був простий – «свіжі сили», що зайшли на нові для них позиції, за задумом окупантів, ще не мали міцно закріпитись в обороні. А тому, на їх думку, наші оборонці мали бути легкою здобиччю. Ворог врахував все: і нюанси місцевості, і погодні умови, і прогалини в наших інженерних загорожах. Російські найманці не врахували лише одне – проти них почав діяти онук активних членів ОУН-УПА, син учасника АТО, справжній українець, офіцер, випускник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
– З нашої засідки було добре видно, як ворог висовувався на позиції, як він розділився на групи, як почав свій рух в наш бік, – розповідає Іван. – Ми його підпустили досить близько. А потім відкрили прицільний вогонь. Було видно паніку, і чути стогони та крики поранених, дехто з ворожих солдат відразу впав на землю і так там залишився.
Важливість знищених російських диверсантів підтвердило те, що прикривати відхід невдах-окупантів почала важка артилерія терористичних військ. Однак і до цього були готові наші бійці. Вони зайняли захищені позиції, і нанесли ураження вже по ворогу, що відступав. Після цього розгрому російські терористичні війська зрозуміли, що проти них стоять професіонали, і будь-які провокації будуть зупинені українськими воїнами рішуче і адекватність наших дій ще довго відригуватиметься окупантам в госпітальних ліжках, чи над могилами своїх поплічників.
В підрозділі Іван люди різного віку, освіти, та характеру. Сам Іван каже, що по його підрозділу можна вивчати карту України. І всіх цих людей об’єднує одна мета – звільнити державу від окупації. А ще, вони повністю довіряють своєму командирові, якого поважають не за офіцерське звання, чи посаду. А за його тактичну грамотність і уміння знайти підхід до кожного.
– Я намагаюсь донести всім своїм бойовим побратимам, що всі ми сильні коли разом зібрані в кулак, – каже Іван. – Бо лише так ми можемо зупинити ворога. Повірте ляпасу по обличчю він не злякається. Потрібно дати відповідь так, щоб він відчув силу, яку розбудив в нас – простих українцях.
Завтра, коли ви прокинетесь під свій будильник, і підете варити ранкову каву, Іван вже повернеться з передових ліній. Він теж поставить каву. Та вона для нього буде не ранковим напоєм, а радше засобом, щоб ще трішки часу відвоювати у сну. Бо війна не припиняється ні в день ні вночі.
Тарас ГРЕНЬ
