Хоча Стрий є досить давнім галицьким містом, яке виникло на місці поселення ще княжих часів, а від 15 століття у нього вже були привілеї Магдебурзького права, свого теперішнього вигляду нинішній районний центр Львівщини набув, за історичними мірками, зовсім недавно.
Трохи більш ніж сто років тому Стрий буквально пережив друге народження, коли оговтався та відновився після вогняної катастрофи. Про цю масштабну пожежу писали видання в усій Європі, жахаючись від її розмаху та страшних наслідків.
У суботу, 17 квітня 1886 року величезна пожежа майже повністю знищила містечко, яке завдяки своїй близькості до однойменної річки Стрий з її пологими кам’янистими пляжами та недалекими карпатськими горами у той час вважалося приємною курортною місциною, приваблюючи численних гостей із цілої Галичини та більш віддалених куточків Австро-Угорщини.
Його мешканці, які ще недавно були працьовитими та заможними громадянами, в один момент перетворилися на злиденних жебраків, які могли розраховувати лише на благодійність та милосердя. У тогочасній пресі словосполучення “погорільці зі Стрия” стало вживатися для характеристики найбільш нужденних людей.
“Перед страшною суботою 17 квітня Стрий був процвітаючою громадою з населенням понад 15 000 душ. Жвава торгівля і немала промисловість, особливо велика паркетна фабрика, забезпечували його жителям дохід і буржуазний комфорт, про потреби інтелектуальної освіти достатньо дбали в численних школах, включно з гімназією. Тепер картина різко змінилася. У другій половині того дня місто було перетворено на руїни, було знищено товарів на мільйони, а понад сотню людей загинуло.
Але ті, хто вижив, приречені жити жалюгідним життям під відкритим небом або тулячись у казармах, споглядаючи руїни своїх домівок, потерпаючи від всієї суворості галицького післязим’я (через три дні послі пожежі в місті почав падати сніг, – авт.) і з нетерпінням чекаючи на допомогу, яку може принести їм лише милосердя до своїх ближніх.
Близько другої години пополудні спалахнула пожежа на Казимирівській вулиці, біля руської (греко-католицької, – авт.) церкви, в хаті майстра-слюсаря, яку показує одна з наших ілюстрацій. Більша частина робочого люду перебувала за межами міста, тому рятувальна робота була розпочата дуже недостатніми засобами. Піднявся штормовий вітер, підхопив полум’я й розніс його на всі боки, язики вогню стрибали все далі й далі, охопивши цілу Ринкову площу, і поніс туди, де були нагромаджені запаси дров, що підкинуло йому нову, багату “їжу”. За півгодини весь Стрий палав вогнем”, – описувала вогняну катастрофу віденська газета Neue Illustrirte Zeitung, опублікувавши жахливі фото наслідків масштабної пожежі.
У газеті Kuryer Lwowski через два дні після розгулу вогняної стихії категорично написали: “Міста Стрий майже не існує”.
Руйнівна пожежа знищила понад 600 будинків на 15 вулицях міста, зруйновані були всі громадські будівлі: гімназія, будівля магістрату, велика пивоварня з накопиченим у ній запасом тисяч тонн ячменю, потужна паркетна фабрика, синагога, недавно відреставрований фарний костел, на дзвіниці якого розплавилися від полум’я дзвони, повітовий суд, відділення Торгово-промислового банку. Дивом вогонь не пошкодив лише будівлю пошти та греко-католицьку церкву.
Моторошним видовищем був охоплений полум’ям міський цвинтар. Десятки дерев’яних хрестів, які горіли вночі, створювали апокаліптичну картину.
Гасити пожежу, заграву від якої було видно ще на під’їзді із Миколаєва, розташованого за тридцять кілометрів, приїхали пожежні дружини із Дрогобича, Калуша, а надвечір – зі Львова.
Як писала газета Kuryer Lwowski, “у місті з товарною вартістю понад мільйон, не рахуючи приватної власності та будівель, не було жодної помпи, були тільки два старих і зламаних водомети, дві бочки та кілька драбин, які не досягали навіть до другого поверху”. Виявляється, добровільна пожежна охорона, яка раніше діяла в Стрию, через відсутність підтримки і власне “знеохочення” саморозпустилася, а все її спорядження розпродали.
Бідолашні погорільці спершу самі рятували собі життя, вибираючись з палаючих осель на саморобних мотузках, скручених із простирадл, а своє майно безладно викидали з вікон просто на вулиці, а потім зносили його до залізничного вокзалу. Там же на двірці вони й ночували, задихаючись від їдкого диму, який заповнив усе місто.
На вулицях міста пожежники знаходили обвуглені трупи людей з обгорілим одягом, багатьох з них важко було впізнати. Дехто ж гинув не від вогню, а задихався димом. Одного такого покійника, як писала львівська газета, жандарми, які обходили місто через кілька днів після пожежі, підібрали на вулиці і віднесли по постерунку, вважаючи за пияка, і зрозуміли, що принесли труп вчаділого чоловіка лише наступного ранку.
Як повідомляла преса, багато людей через пережите лихо втрачали розум, хтось впадав у апатію, дехто нетямився від приступів божевілля. Траплялися випадки самогубств через розпач від втрати усього нажитого, на вокзалі працівники станції пильнували за тим, щоб люди не кидалися під колеса потягів, якими бідолашні люди з мізерними пожитками покидали місто.
У камерах судового ізолятора, які під час пожежі забули відімкнути, загинуло 14 арештантів. Частину в’язнів таки відпустили, але багато хто з них скористався цим порятунком лише для того, щоб зайнятися мародерством у спалених будинках та грабувати втікачів, відбираючи в нещасних врятовані ними пожитки.
Бажання поживитися на чужому горі штовхало на злочини й мешканців довколишніх сіл. Криваві бійки на румовищі не могли приборкати ні тих кілька жандармів, які були у місті, ні тутешні військові, які пильнували лише за казармами та помешканнями офіцерів.
Але велетенська пожежа в Стрию проявила не тільки найогидніші риси людської природи, але й стала поштовхом до вияву милосердя. Для допомоги погорільцям зі Стрия міською владою було організовано комітет допомоги, який оголосив збір продуктів (хліба, крупи, борошна, сала) та одягу для постраждалих. Харчі для бідолах привозили з ближніх містечок — Болехова, Долини, Дрогобича. У багатьох містах імперії, навіть в столичному Відні було оголошено через пресу про збір коштів для допомоги тисячам мешканців Стрия, які втратили все своє майно і дах над головою.
Приклад благодійництва показав цісар Франц-Йосиф, який наступного ж дня після катастрофи пожертвував 5 000 корон власних коштів (близько півмільйона гривень за нинішньою купівельною спроможністю, – авт.). Окружний маршалок барон Ромашкан привіз зі Львова для єврейського населення 20 центнерів маци і 5 центнерів кошерного м’яса.
Невдовзі спалене майже дотла місто стало підніматися із попелища, ніби той казковий Фенікс. На місці руїн з’явилися нові кам’яниці і Стрий, розбудувавшись, став набувати тих архітектурних обрисів, які ми бачимо у цьому містечку тепер…
Богдан СКАВРОН
Джерело: БОМОК
