Багатьом львів’янам буде цікаво дізнатись, що не лише прадавніми кам’яницями та середньовічними костелами місто Лева здобуло славу музею під відкритим небом… Має Львів й пам’ятки яким не виповнилось сторіччя, проте, у Європі (Інститут містобудування, ландшафтної архітектури та проектування Віденського технічного університету) вони включені у каталог 50-ти найбільш важливих будівель Львова…
У міжвоєнну добу (1918-1939 рр.) нарешті розпочався процес відокремлення структури MZE (Міських закладів електричних) від трамвайного господарства – електрифікація набирала обертів, збільшувалась кількість клієнтів (енергетики мали значні прибутки, які зросли ще більше після електрифікації околиць міста), поступ ставив свої умови… У 1930-х роках гостро постала потреба у власному приміщенні.
Спорудженню передував конкурс проектів, що відбувся 1934 року. Перемогу здобув проект варшавських архітекторів Болеслава Шмідта, Януша Юрашинського і Юліуша Думницького. Але до реалізації був взятий проект спілки львівських архітекторів Теодора Врубеля та Леопольда Карасінського.
Мабуть, основну роль у виборі їхнього плану відіграв авторитет авторів та їх вміння створити оптимальний робочий простір в поєднанні зі стильним зовнішнім та внутрішнім декором. І досі справно працюють їхні творіння зі сторічною історією – будинок культури ім. Г. Хоткевича, басейн на пл. Петрушевича, корпуси інфекційної лікарні на Пекарській…
Багатоповерхова споруда із заокругленим бічним фасадом, зведена у популярному напередодні війни (1935-1936 роки) стилі функціоналізму, недовго працювала за призначенням…
У вересні 1939 року радянські війська зайняли будівлю, директор закладів Станіслав Козловський був репресований. Велике функціональне приміщення облаштували для розміщення апарату НКВС. Споруда мала вигідне розташування поблизу тюрми №1 на вулиці Лонцького… З того року вона стала уособленням терору, жаху і переслідувань…
До 1941 року тут розмістилося Управління НКВС УРСР по Львівській області та Обласний суд. Від червня 1941 року, протягом німецької окупації Львова, тут розміщувалося головне управління гестапо. Тротуаром вздовж дороги було дозволено ходити лише німцям. Міщани були змушені користуватися пішохідними доріжками на протилежному боці вулиці…
З липня 1944 року в будівлю знову повернулося управління НКВС, згодом МГБ та КДБ. Пізніше серед львів’ян побутував жарт, що ця споруда – “найвища” у Львові, адже навіть з її підвалів “видно Сибір”…
Протягом 1968-1970 років споруду добудовано за проектом відомого львівського архітектора Василя Каменщика, котрий в основу своєї концепції поклав збереження та продовження задумів творців первісної будівлі – той самий стиль, ті ж матеріали, подібні просторові та інтер’єрні рішення.
З часів незалежної України і дотепер тут розміщується обласне управління СБУ.
Використані джерела :
http://territoryterror.org.ua/ , http://www.lvivcenter.org/ , http://zik.ua/
