Заєць з буряком і щука по-паризьки, індичка з чорницями і борщ моряцький, флячки, журеки і марципани… Гастрономічні дива на будь-який гаманець і смак. Але не тільки апетит до їжі “розігрівали” в клієнтів рівненські ресторації сто років тому.
Міжвоєнні 1920-30-і називали епохою танго і джазу. А ще — добою кризи і часом можливостей. Тогочасне Рівне — повітове містечко на пограниччі “просунутої” Європи і безпросвітного “совка”. Міжвоєнне двадцятиліття у Рівному було добою розквіту торгівлі і раєм для людей підприємливих. У ті часи в лексиконі містян дедалі частіше звучали такі слова як “дансинг”, “кав’ярня”, “цукерня”. Цікаво, що кав’ярні і цукерні на теренах Волинського воєводства Польської республіки функціонували лише в Кременці, Луцьку та Рівному.
На початку 1930-х було створено Спілку власників гастрономічних закладів Волинського воєводства, куди увійшли власники усіх зареєстрованих на теренах закладів харчування. Спілка, окрім захисту прав власників, займалась розробкою загального меню, унормуванням цін. Щороку розроблявся цінник на найбільш популярні страви, і власники закладів не мали права запропоновані ціни змінювати.
Ресторанна історія Рівного — яскравий, колоритний і мало вивчений шмат нашої минувшини. У сучасних рівнян, якби вони опинились на головній вулиці міста 1920-1939 років, сталося б запаморочення від вивісок магазинів і крамничок, ресторанів, кав’ярень, пивниць… Міжвоєнна вулиця 3-го Мая (теперішня Соборна) — це якесь справжнє торгово-харчове божевілля… Навіть, якщо ви не надто зголодніли, то неймовірні пахощі таки змусили б вас завернути з гамірної вулиці до якоїсь із харчевень. Були в Рівному й “топові” ресторани і кав’ярні, у яких було не тільки смачно, а й престижно.
“Новий Світ” — це про престиж
Часто власники, аби привернути увагу до свого закладу, давали йому назву на кшталт уже відомих і авторитетних ресторацій у великих містах. І Рівне в цьому не пасло задніх. Щоправда, не завжди претензійна вивіска відповідала статусу закладу, але то таке… Найпрестижнішим рестораном міста міжвоєнного періоду був “Новий Світ” на вулиці Новий Світ №7 (теперішня Поштова). Таку адресу він отримав на початку 1930-х років після впорядкування нумерації на цій вулиці. А до того мав адресу: 3-го Мая, 56.
Чи наслідував власник Варшаву, де на вулиці Nowy Świat також був розкішний ресторан-кабаре “Nowy Świat”, або може Львів, де також був ресторан з такою назвою, невідомо, але рівняни могли пишатися, що й вони мають свій “Новий Світ”. Ресторан на затишній рівненській вуличці в самісінькому центрі міста користувався неабиякою популярністю.
Працівниця Державного архіву Рівненської області Людмила Леонова, яка давно збирала інформацію про рівненські заклади громадського харчування міжвоєнного періоду, віднайшла в архіві чимало цікавої інформації про цей та інші заклади. Розповідає Людмила Леонова:
“Усі міські заклади громадського харчування згідно з ремісничими картами поділялися на категорії. У другій половині 1930-х років до першої, найвищої категорії, відносився тільки один ресторан — “Новий Світ”, який вважався найкращим і найпрестижнішим міським закладом громадського харчування. За документами повітового староства, до 1935 року власниками ресторану були Ян і Текля Свьонтковські, затим Яніна Домбровська. Потім власником став Мечислав Роман Гоголіньскі. А директором працював професійний кухар Ян Луцаж. До речі, більшість власників ресторанів, кав’ярень та пивних у тогочасному Рівному були професіоналами своєї справи — мали дипломи та ремісничі карти шеф-кухарів. Серед них: Мусій Ющук (“Бар Ющук”), Антон Осецький (“Sіelanka”), власники кав’ярень Людмила Нємсадєєва, Пйотр Раже, пивних — Антон Вилетял, Станіслав Бялий.
У лютому 1938 року Мечислав Гоголіньскі звернувся до повітового староства за дозволом на роботу в нічний час — до 4-ї ранку. Мовляв, заклад вдень і вечорами часто порожній і оживає лише пізнього вечора, коли закінчуються вистави в театрі й кіно. Та й кабаре, яке працює при ресторані, розпочинає свої вистави о 24-й годині.
В архіві вдалося натрапити на прейскуранти і меню закладу. Чим же частували в найкращому ресторані Рівного? Наприклад, у меню на 25 березня 1936 року зазначено, що обід з двох страв коштував 1,20 злотих, з трьох – 1,50 злотих. На перше можна було обрати бульйон з галушками, борщ моряцький, росол з рисом. Серед других страв – шматок м’яса з овочами, битки в сметані, ромштекс з цибулею, гуляш по- угорські, котлети по-київські і котлети царські, смажені телячі ніжки, фаршировану щуку, нуазет з телятини, сирники в сметані. На десерт — чай, кава, суничне желе. Асортимент — надзвичайно різноманітний”.
Людмила Леонова провадить далі:
“Хто ж міг дозволити собі похід у найдорожчий ресторан міста? До прикладу, середня зарплатня робітника на приватному підприємстві становила 140 злотих, у сільському господарські — 50. Зрозуміло, що не вони були завсідниками місцевих барів та ресторанів. Зарплата вчителів становила 200-300 злотих, а службовців місцевих недержавних установ, фірм, підприємств — 120-180 злотих. Державні службовці, професійні військові, працівники державних підприємств заробляли від 280 злотих. Серед них найбільше отримували прокурори та судді — від 425 злотих. Гарне забезпечення було в професійних військових. Капітан отримував 400 злотих, майор – 490, полковник — 713. Приблизно стільки ж заробляли й офіцери поліції. Скоріш за все, саме ці категорії містян разом із місцевими бізнесменами, землевласниками й були клієнтами найкращих рівненських ресторацій”.
Цікаво, що будівля колишнього ресторану “Новий Світ” збереглася донині. Це будинок під тим же номером 7 на теперішній Поштовій, відомий багатьом рівнянам як приміщення шахово-шашкового клубу. У такому статусі він міститься у Переліку об’єктів спільної власності територіальних громад Рівненської області. У 2022 році перший поверх будівлі було внесено до переліку майна, що підлягає приватизації. Цей перший поверх було ще в 2004 році передано Регіональному центру “Інваспорт” (сусідня будівля №5). Підвал і приміщення над першим поверхом — у приватній власності. Загалом історична будівля перебуває у занедбаному стані. Цікаво, що в 1960-і роки там також був один із престижніших міських ресторанів (зберігалась традиція?) “Ровенчанка”.
Ющуки — рівненські ресторатори
Родину Ющуків можна віднести до відомих рівненських рестораторів міжвоєнного часу. У Рівному вони мали кілька закладів, які користувались популярністю. Історію родини Ющуків описав у книзі “Сила доброти. Повість про людину, яка зробила себе сама” (Рівне, 2014) журналіст Юрій Кузьмін.
Багатодітна родина уродженців села Воскодави колишньої Тучинської гміни Рівненського повіту, вони подалися до Рівного в пошуках кращої долі. Нас цікавитимуть двоє братів — Мусій і Сергій, бо саме вони відкрили в Рівному свої ресторанні заклади. За версією автора книжки, глава родини Юхим Ющук у середині 1920-х років купив кожному з братів по пивниці, як стартове майно. А потім уже вони кожен самостійно провадили свій бізнес. У 1930 році Сергій Ющук відкрив у Рівному на тодішній вулиці 3-го Мая №278 ресторан “Імперіал”.
Але більш відомим і популярним у Рівному був бар-ресторан “Kotwicа” (“Якір”), який Сергій Ющук відкрив у 1937 році й утримував разом із дружиною Дарією.
Заклад знаходився у будинку № 49 на вулиці 3-го Мая (сучасна локація — дев’ятиповерхівка, де тепер кафе “Аміго” на Соборній). І вже невдовзі газетна реклама подавала заклад як “представницьке приміщення” Рівного — ресторан-бар і запевняла, що в закладі можна не лише замовити “найсмачніші й найсвіжіші сніданки, обіди і вечері за доступними цінами”, а й потанцювати. Заклад мав танцювальний зал і оркестр. “Обслуговування солідне”, запевняла реклама. До речі, у ресторані штудіював кухарські науки небіж Сергія Ющука Микола (син ще одного брата Лавріна), а потім працював кухарем.
Мусій Ющук, який спочатку мав кав’ярню і їдальню у будинку №45 на вулиці 3-го Мая (поруч із будинком, де потім був бар “Якір”) встиг потрапити в хроніку порушників. Розповідає Людмила Леонова:
“За документами, що зберігаються в архіві, з’ясувалося, що за санітарним станом закладів харчування пильно стежили тогочасні наглядові органи. До порушників потрапив і ресторан Ющука. Щодо нього 22 листопада 1929 року комісія на чолі з повітовим старостою Станіславом Богуславським склала протокол, за яким ресторан було опечатано як такий, що не відповідав жодним нормам гігієни. Серед порушень були: непобілені стіни в кімнаті, що поруч із кухнею; брудна колода для рубання м’яса; брудна скриня для відходів стоїть у кухні поряд з продуктами; в іншій скрині разом з брудною білизною знаходилися продукти; працівники в брудних фартухах, а деякі взагалі без них; кухонне начиння брудне; відсутній злив і туалет; посуд і столові прибори миють разом в одній воді об’ємом 6 літрів. Однак із виправленням недоліків господар не забарився, і вже 28 листопада комісія визнала, що заклад може знову працювати. Подібних приписів стосовно й інших закладів харчування було безліч”.
У 1933 році на центральній вулиці Рівного 3-го Мая, 156, в ошатному будинку відкрився новий заклад — “Бар Ющук”. Відкрив його Мусій Ющук, який був на той час уже професійним кухарем. Попри те, що заклад зарахували до другої категорії, “Бар Ющук” з танцювальним залом і оркестром дуже скоро став одним із улюблених місць відпочинку рівнян.
Юрій Кузьмін так описує той заклад: “На першому поверсі неподалік столиків сиділи музиканти в чорних фраках. У стелі зіяв величезний отвір круглої форми, огороджений на другому поверсі елегантним парапетом. У цій залі теж стояли столики для відвідувачів. Отож чарівну гру оркестрантів чули й угорі, і внизу. А сполучали поверхи шикарні сходи, укриті довгим пухким килимом-доріжкою”.
Радянська влада в 1939 році відібрала майже всю нерухомість у братів-рестораторів. А було її в них чимало. Брати виїхали з міста.
У часи німецької окупації в приміщенні ресторану “Бар Ющук” був ресторан для німців під назвою “Deutscher Hof” (“Німецький двір”).
У повоєнний час там розмістили ресторан “Весна”. Під час подальшої відбудови і реконструкції центру міста будівлю знесли. На її місці, нині це ріг вулиць Соборної і Сагайдачного, тепер житловий будинок. У ньому свого часу був ресторан “Україна”. До речі, його інтер’єр певною мірою нагадував колишній заклад Ющука — мав два зали на двох поверхах.
Ресторанне розмаїття
Розповісти в одній публікації про всі рівненські ресторани міжвоєнного періоду просто неможливо. Але зупинімося на ще кількох найвідоміших.
Розповідає Людмила Леонова: “Невелика ділянка центру міста, а саме відтинок вулиці 3-го Мая в обидва боки від повороту на 13-ї Дивізії (тепер Петлюри) був справжньою гастрономічною “Меккою” для рівнян. Навпроти Свято-Воскресенського собору знаходилася відома рівненська кав’ярня-цукерня “Едвард”. З неї завжди доносились неймовірні пахощі кави і свіжої випічки. Газети писали про цей заклад, що “місцеві сноби просиджують у цукерні навпроти православного собору”. Під сирники з галяреткою, мазурки, маковці, бабки чи пєрніки та ще, попиваючи каву, так приємно обговорити місцеві світські новини. Будинок, де була цукерня “Едвард”, зберігся донині. А кондитерська в ньому існувала з 1914 року”.
Людмила Леонова продовжує: “Відомий своєю популярністю був ресторан “Кавказ”. На жаль, той будинок не зберігся, але його добре видно на старих світлинах. Про нього місцева преса писала:”Кавказ” – ресторан на вулиці 3-го Мая, де проводило свій час місцеве та приїждже чиновництво, місцеві президенти, лісопромисловці, подорожуючі. Під час обідів оркестр грає “Волгу” та “Вєроніку”, кельнери в смокінгах безшумно подають замовлені страви, а буржуї, розвалившись у кріслах, попивають чисту виборову та радіють прекрасному життю. Ситі й задоволені. Обговорюють польською, російською та єврейською свої інтереси…”. Ресторан кілька разів змінював свою назву і власників. У 1918 році називався “Артіль” (власники – Олександр та Іван Бертоші). У кінці 1930-х назву змінював двічі — на “Оаза” та “Варшав’янка”. Чергова зміна вивіски та власника супроводжувалась рекламою, яка наголошувала, що нововідкритий ресторан обладнано найсучаснішою технікою, а шеф-кухар — власник закладу. У вечірні години там можна було потанцювати.”
Один з чи не найбільших ресторанів міжвоєнного Рівного розмістився в уже згадуваному будинку №49 (бар “Kotwica”) — “Адріа”. Вочевидь, засновникам також не давали спокою лаври престижних ресторанів з такою ж назвою у Варшаві та Львові.
Розповідає Людмила Леонова: “Як свідчать архівні документи, кав’ярню-ресторан відкрили в 1936 році Зиґмунд Журавік та Фєлікс Нємєнтовський. Вона складалась з 5-ти кімнат, кухні, 2-х коридорів, 2-х вбиралень (ще дві були на вулиці). У приміщенні були каналізація, електричне освітлення, пічний обігрів. Вражають масштаби цього закладу. У головному залі розміщувалося 40 столів та 140 крісел. Тут же знаходилися буфет, пивний апарат та холодильник. До штату закладу входили: кухар, два помічники, шість офіціантів (три жінки, три чоловіка), чотири оркестранта”.
Поруч з “Адрією”, у сусідній будівлі під номером 47, розміщувався ресторан французької кухні власника Антона Осецького. І нехай не введе вас в оману назва “Sielanka”, бо це зовсім не сільська жителька — з польської “Sielanka” перекладається як “Ідилія” або “Пастораль”. Чергова претензійна назва, які так полюбляли рівненські ресторатори. І що ж там було французького? Зазирнувши в меню, можемо знайти “Languetm de bef” (“яловичий язик”), “Щуку по-паризьки” або “ A la Nelson”, “Омлет по-паризьки” і ще чимало назв, що таки мають стосунок до французької кухні.
Окрім дорогих і розкішних закладів громадського харчування, у міжвоєнному Рівному вистачало й звичайних їдалень (вони належали до третьої категорії закладів), де за невеликі кошти можна було вибрати щось із доволі широкого асортименту страв. Такі харчевні зі стравами “ а ля по-домашньому” також мали своїх клієнтів і процвітали. Нерідко бувало, що їдальні та ресторани пропонували місячний абонемент на харчування, де пропонували обід з 2-3-х страв вартістю 1,20-1,50 злотих — щось на кшталт сучасних так званих комплексних обідів. У таких закладах можна було замовити й традиційні українські страви — борщ, юшку, вареники, картоплю, рибні страви.
Серед закладів третьої категорії була тільки одна кав’ярня, яка належала Володимиру Солару.
Розповідає Людмила Леонова: “Хочу ще згадати про пивниці, або пивні бари, яких було в Рівному чимало, і де можна було посмакувати місцевою продукцією. Зокрема, пивом рівненського бровару “Бергшльос” — “Здруй” (пляшка коштувала 50 грошів), “Імперіал” (30 грошів), темне солодове. Також сидром, наливкою, ну й, звісно ж, горілкою. Власником одного з пивних барів був Василь Курко. На закуску подавали сім видів ковбас, сосиски та сардельки, шинку, бочок, сальтисон, корейку. Популярним був пивний бар Антона Вилетяла. Усі пивні бари належали до четвертої категорії. Окрім цього, в місті було чимало дрібних закладів, де можна було нашвидкуруч перекусити і випити чого-небудь — буфетів, у тому числі при різних клубах, товариствах, вокзалах, у кіно і театрах”.
Східні солодощі в західному місті
У міжвоєнний період у гастрономічний лексикон рівнян дуже швидко увійшло слово “цукерня”. “Солодке” Рівне того періоду було представлене не меншим розмаїттям закладів. І назви вони мали не менш претензійні. Наприклад, на багатьох вуличних світлинах міжвоєнного Рівного в кадр потрапляла цукерня “Plutos”. Серед інших смаколиків там можна було поласувати справжнім чорним шоколадом, або випити чашку гарячого шоколаду. І одне, й друге було недешево. Можливо тому й назва така була в закладу — Плутос у давньогрецькій міфології бог багатства, володар підземних скарбів.
Цікаво, що в той період у Рівному провадили свій “солодкий” бізнес двоє громадян Туреччини. Розповідає Людмила Леонова: “У 1930-х роках у нашому місті існували справжні турецькі цукерні. Причому спочатку дві з них мали однакову назву — “Ангора”. Першу з них зареєстрував у 1933 році уродженець і громадянин Туреччини Ідрис Абдурахман за адресою: 3-го Мая, 268. Як вид діяльності він вказав: “цукерня і продаж випічки”. Однак невдовзі закрив заклад. А тим часом, у 1934 році, інший громадянин Туреччини Хемід Бозаджі звернувся до повітового староства з приводу реєстрації цукерні з назвою “Ангора”. Розмістилась вона в досить непривабливій одноповерховій дерев’яній будівлі, яка належала Марії Раже, і знаходилася на території сучасного Майдану Незалежності. Тоді це була 3-го Мая, 88. А Ідрис Абдурахман у 1934 році відкрив нову кав’ярню в будинку №264 на вулиці 3-го Мая (будинок не зберігся, на тому місці нині дев’ятиповерхівка навпроти органного залу). І назвав заклад своїм ім’ям — “Ідрис”. Якщо спочатку заклад був усього на вісім двомісних столиків, то вже за два роки потому, в серпні 1936-го, власник просив дозволу на збільшення кав’ярні, долучивши до неї ще одне приміщення на першому поверсі будинку. Вочевидь, місце під свій бізнес Ідрис Абдурахман обрав не випадково. То був район дуже жвавого міського життя. Поруч ринок, кінотеатр, готелі “ Сан-Ремо” та “Брістоль”, костел. Відвідувачів не бракувало. Про його успішний бізнес свідчить зокрема те, що в 1938-1939 роках він щомісяця пересилав по 300 злотих у Туреччину для своєї родини, про що є підтвердження консульства у Варшаві. Приїхавши до Рівного 22-річним молодиком, він зумів “розкрутитися” на чужині і стати годувальником для родини”.
Людмила Леонова продовжує: “Серед міжвоєнних “солодких” закладів можна згадати також відомі цукерні родини Раже, цукерню і пекарню Ярослава Вилетяла. До речі, будинок, у якому останній провадив свій бізнес, достояв до початку 1970-х років на розі сучасних Соборної і Міцкевича. Про широкий вибір десертів у цукерні Вилетяла часто згадували старожили міста”.
Апетит — не лише до їжі
Гадаєте, в рестораціях міжвоєнного Рівного панувала виключно ідилія шляхетного споживання наїдків під вишукані бесіди? Тогочасний міський ресторанний світ славився не лише клубною, подекуди елітарною атмосферою цілком інтелігентських закладів, а й скандалами та п’яними ексцесами на межі криміналу. Нерідко добряче підгулялі відвідувачі влаштовували бійки просто в залі ресторану, або на вулиці біля нього.
Вистачало серед ресторанної публіки й усіляких любителів “полунички”. Біля деяких ресторанів чатували на клієнтів “нічні метелики”. А, наприклад, ресторан “Варшава”, що знаходився на вулиці 3-го Мая, у 1920-і роки зажив слави місця, де збираються легковажні шукачі любовних пригод. У документах рівненської поліції, датованих 1923-м роком, є рапорти і приписи щодо цього закладу. Поліціянти вказували власникам, що їхній ресторан з першорозрядного перетворився у забігайлівку, де “артистки без запрошення підходять до гостей і, підігріті алкоголем, співають різних порнографічних пісень і сідають їм на коліна”. Ці пані були артистками одноіменного кабаре, що працювало при цьому ресторані. Не бракувало й у місцевій пресі критичних публікацій щодо професійного рівня виконавиць з кабаре “Варшава”.
Зокрема, про одну з танцюристок репортер писав, що вона принаймні усмішкою радує глядачів, бо її танець неможливо дивитись. Про іншу зазначав, що вона “повинна виступити з ще більшим декольте, може хоч тоді сподобається глядачам”. Дещо поліпшила імідж ресторану “зірка кабаре”, як її називали місцеві репортери, Ядвіга Домбровська з Варшави, яка гастролювала недовго в Рівному. У місцевої публіки викликало захоплення не лише її виконання, а й розкішні костюми, щодень інші. Газетярі зазначали, що рівненська публіка шкодує, що артистка від’їжджає з міста.
Ядвіга Домбровска виступала також і в кабаре “Новий Світ” при вже згадуваному одноіменному ресторані. Рівненська преса подавала в основному схвальні відгуки про це кабаре. Хоча такий собі дописувач “Янек з Варшави” в газеті “Еcho Rówieńskie” нарікав, мовляв, гарні вокалістки і конферанс, але бракує балету.
У 1938 році в рамках проведення Великих Торгів Волинських у літньому театрі Торгів (на території теперішнього парку ім. Т. Шевченка) виступала з короткочасними гастролями трупа найпопулярнішого польського кабаре міжвоєнного двадцятиріччя з Кракова “Qui Pro Quo”. Цікаво, що кабаре дало кілька вистав на сцені театру Зафрана і ресторану “Новий Світ”.
Ресторанний світ міжвоєнного Рівного — ще одна колоритна сторінка нашої минувшини, яка потребує подальшого вивчення.
Розповідала Людмила ЛЕОНОВА
Записувала Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетроРитм