“Небуденний трафунок стався нещодавно у Львові. Поліція арештувала селюка з-під Рави-Руської в мундирі полковника. Разом з ним затримано й кілька инчих осіб. Виявилося, що вони стали жертвами чоловіка несповна розуму, який уявив себе Гітлером і хотів самопроголоситися “рятівником людства”. Випадок цей свідчить про психозу, яка перекинулася вже й на село, як невід’ємну частину поспільства. Завідомляємо про нього з метою застереження наївних триматися далі від подібних типчиків, здатних дивакуватими концепціями завдати нещастя і проблем”.
Герой оповіді Дмитро Стахник народився в селі Верхрата, що неподалік Рави-Руської. Після відбуття військової служби у Львові в 5 артилерійському полку 1925 р. він повернувся на родинне обійстя. Там, маючи у власности 7-морґове господарство, займався рільництвом – заняттям, яке не надто тішило його самолюбство.
Спілкуванням з сусідами здебільшого гордував. Не брав участі і в громадському житті рідного села, обминаючи двері місцевої “Просвіти”, не був партійним. Лишень час від часу почитував українські часописи, у яких насамперед звертав увагу на згадки в новинах про перші політичні успіхи Гітлера, постать якого йому дуже імпонувала.
Врешті, продав Стахник 2 морґи поля та луг і вирішив пустити виручений капітал на втілення своїх таємних політичних мрій. Під це діло до власних 1.5 тис. злотих додав ще 1 тис. злотих, позичену в племінника з обіцянкою інвестувати всі зібрані кошти в купівлю кам’яниці і відкриття великої ресторації у Львові. З тим і відбув у Лев’яче місто рятувати світ…
Штаб-кватирою Стахник обрав другорядний львівський отель «Асторія». Хутко підібрав собі з місцевих ад’ютанта в особі Штефка Пікули, парубка прописаного на вул. Жолкевській. Платив йому 5 злотих денно, запудрюючи мізки оповідями про зв’язки з таємничими впливовими особами з Варшави, спільно з котрими перевернуть світ і прийдуть до влади.
Майже цілий місяць пішов на входження Стахника в омріяний образ прийдешнього провідника-рятівника і приємне часопроведення. Крім того, він замовив собі у кравця мундир полковника Війська Польського, ад’ютантові сержантський і ще 4 мундири рядових для потенційних спільників. Вербуванням останніх зайнявся Пікула. В парку Костюшка він підходив до безробітних, яких, одначе, не втаємничував у справжні плани потенційного фюрера. Обіцяв лише добру роботу в щедрого багача, на що купилося з півсотні осіб. Така бурхлива кадрова діяльність ад’ютанта не могла пройти повз очі й вуха поліційних агентів, котрі почали стежити за підозрілим посередником і рекрутованими…
Після відповідних приготувань було оголошено обраним час явлення “рятівника”. Місцем першого зібрання вибрали зарослий деревами і густими кущами яр поміж військовою стрільницею і клепарівським цвинтарем неподалік вул. Янівської. Там в очікуванні пришестя провідника Пікула бавив завербованих горівкою і перекусками. Ближче до опівночі в мундирі полковника з’явився і сам Стахник. По недовгій промові він наказав кільком спільникам переодягтися у раніше пошиті армійські мундири. А далі сталося неочікуване. На територію стрільниці стрімко увірвався військовий патруль і почав обшук підозрілого полковника й не менш підозрілих обірванців з його найближчого оточення.
Поквапилися на поміч військовим зі свого сховку і поліційні агенти, які були також заскочені таким несподіваним розвитком подій.
Варто зазначити, що чимало завербованих Пікулою осіб таки змогли розчинитися в тінях ночі. З оточення Стахника вдалося затримати тільки львів’ян Євстахія Євечка, Ярослава Красовського, Антона Вітвіцького, бродівчанина Олексу Бориса та жителів Городоцького і Мостиського повітів Олексу Періха і Михайла Біганського…
