Битва за Ковель у березні-квітні 1944 року є однією з найменш відомих операцій на радянсько-німецькому фронті у період Другої світової війни.
Поспіхом підготовлена спроба 47-ї армії захопити Ковель закінчилася прикрою невдачею, що призвела до розформування 2-го Білоруського фронту. Для вермахту це був хоч і невеликий, але важливий тактичний успіх, який суттєво виділявся на фоні цілої серії тяжких втрат у ході зимово-весняної кампанії 1943-1944 років.
У радянські часи про Поліську операцію багато не згадували, обмежуючись небагатьма невеликими статтями та нечисельними мемуарними спогадами.
Однак німецькі джерела дають значну об’єктивну інформацію, особливо у питанні зняття частинами СС блокади міста Радянською армією. Особливе значення мають документи з Бундесархіву та фонди трофейної німецької документації Національного архіву США.
Початок. Сили сторін
Рівне-Луцька операція 1-го Українського фронту дозволила Червоній Армії 11 лютого 1944 року вийти на лінію Луцьк-Шепетівка і наблизитися до Ковеля. Він несподівано став вкрай важливим пунктом, єдиним великим населеним містом у нічим не прикритому проломі між німецькими групами армій «Центр» і «Південь». Крім цього, Ковель був важливим транспортним вузлом – у ньому сходилося шість залізничних ліній та ряд автошляхів. У 1943 році через нього щоденно проходило до 70 німецьких ешелонів з військами, технікою та боєприпасами.
Місто Ковель розташоване серед рівнинної лісистої місцевості з багаточисельними озерами і болотами, яка пересічена густою мережею рік та каналів. Дорожна сітка на Поліссі тоді була розвинута слабо і пересування військ поза шляхами відбувалося з величезним труднощами.
Фактично, бої за Ковель почалися ще взимку 1944 року. З німецької сторони підступи до міста обороняла зведена бойова група «Фон дем Бах» під командуванням обергрупенфюрера СС фон дем Бах-Зелевського, командувача всіма антипартизанськими формуваннями. Група складалася з:
- 17 кавалерійського полку СС
- 17 поліційського полку СС
- двох саперних батальйонів без автотранспорту
- артилерійського дивізіону.
Кавалерійський полк (кавалерійський він був на папері, фактично це була гренедерська частина) був переважно з новобранців – банатських німців, «фольксдойче», які мешкали у Сербії з 18 сторіччя. У подальшому до складу групи було включено ряд різношерстих дрібних частин, які призначалися для охоронної служби у тилу та функцій забезпечення військ.
Тобто регулярних частин у районі Ковеля у німецького командування не було і пролам затикали чим доведеться. До 17 лютого бої за Маневичі, Колки, Рожище тривали з перемінним успіхом, та й натиск радянських частин, яки виснажилися у Рівненсько-Луцькій операції, був помірний.
Але 17 лютого для наступу на Ковельському напрямку директивою Ставки Верховного головнокомандування був утворений 2 Білоруський фронт, командувачем якого призначили генерал-полковника П.А.Курочкіна. У склад нового фронту увійшли:
- 21 стрілецька дивізія
- два кавалерійських корпуси
- танкова бригада
- винищувально-протитанкова бригада
- артилерійська частина
- саперна частина
- для авіаційної підтримки фронту були надані штурмова, винищувальна та нічна бомбардувальна авіадивізії.
Тим не менш, поки формувався 2 Білоруський фронт, перша спроба захопити Ковель була зроблена силами партизанських формувань А.Ф.Федорова і С.Ф.Малікова, які нараховували до 7000 бійців. За наказом Українського штабу партизанського руху 23 лютого операція почалася з захоплення села Несухоїжі (сучасний Тойкут), за 15 км від Ковеля. На наступний день партизани вирушили на Ковель і біля с.Облапи розбили 2 батальон 17 поліцейського полку. Але на цьому успішні дії партизан закінчилися після серії німецьких контратак. До Ковеля наблизитися не вдалося, а частини Червоної Армії на допомогу не прийшли.
Наступ Червоної Армії
15 березня, за вказівкою Ставки, не чекаючи зосередження усіх частин фронту, радянські війська перейшли у наступ. Планувалося взяття Ковеля, Любешова, Камінь-Каширського, Бреста і вихід на ріки Західний Буг і Прип’ять. Головний удар на Ковель повинна була нанести 47 армія під командуванням генерал-лейтенанта В.С.Поленова, у якій нараховувалося 50 тисяч вояків, 937 гармат і всього 21 танк.
Але поспіхом оголошений наступ не був забезпечений постачанням, яке велося через єдину залізничну лінію з базою у Маневичах. Війська мали обмаль боєприпасів, автотранспорт обмежувався двома заправками бензину, а танки трьома заправкими дизельного палива.
Обстановка у тилу ускладнювалася діями загонів УПА, для боротьби з якими вимушено використовувалися небагаточисельні фронтові резерви.
Для поповнення військ 2 Білоруським фронтом на 27 березня у Волинській і Рівненській областях примусово мобілізували 8614 чоловіків призивного віку. Ніякої військової підготовки ці новобранці не мали, а щодо морального духу – не було що і казати.
Командування вермахту також звернуло увагу на Ковель. 8 березня фюрер у наказі № 11 оголосив Ковель разом з п’ятьма іншими містами України «фортецею» (Fester Platz).
Бойова група «фон дем Бах», єдина військова сила у районі міста, нараховувала не більше 5000 людей. Проте на околицях Ковеля німцям вдалося створити чисельні польові фортифікації, мінні і дротяні загородження. На південній околиці був виритий глибокий протитанковий рів, а цегляні будівлі пристосовані для довготривалої оборони. Однак на підступах до Ковеля суцільна лінія фронту була відсутня. Втім, особливої потреби у ній не було, болотиста місцевість вимагала лише контролю за дорожними розв’язками та населеними пунктами, що німці і здійснювали.
Впертий спротив окремих німецьких частин у Колках, Скулині і Уховецьку на загальну ситуацію не вплинув. До кінця дня 18 березня 47 армія обійшла Ковель з півдня і півночі, завершила оточення ковельського угрупування та перерізала дороги на Брест і Любомль. Війська Червоної Армії вийшли на лінію Турійськ-Миляновичі-Руда-Зачернеччя-Смидин, де і зупинилися, однак активного зовнішнього фронту створено не було. Німецькі частини, які не попали в оточення, були відкинуті на 10-20 кілометрів від міста. Угорська 7 піхотна дивізія, яка охороняла залізничну лінію Ковель-Хелм, мусила відійти до села Скиби. Для бою проти регулярних частин Червоної армії охоронна дивізія була не здатна.
Слід звернути увагу, що оточення було здійснено шістьма стрілецькими дивізіями, які пройшли скрізь не зайняті німцям ділянки у обороні.
Групу «фон дем Бах» чекали тяжкі часи, а сам командир групи фон дем Бах-Залевський 15 березня тяжко захворів і літаком був вивезений з Ковеля у тил.
Пробудження «Вікінга» та генерал без дивізії
Рятування оточених було покладено на 5 танкову дивізію СС «Вікінг», яка знаходилася у стані реорганізації після виходу з Корсунь-Шевченківського котла і знаходилася у районі між Любліном та Хелмом. Станом на березень у дивізії нараховувалося до 8000 чоловік замість 19 000 по штату. У 5 танковому полку дивізії нараховувалося 76 новітніх «Пантер».
Наказом Гітлера від 12 березня з дивізії мала бути виділена бойова група у складі 4000 гренадерів і відправлена у Ковель. Для посилення піхоти вдалося задіяти 21 гармату.
Інші частини повинні були підтягнутися по мірі формування.
Командир дивізії СС «Вікінг» 47-сіми річний группенфюрер СС Генріх-Отто Гілле 16 березня на легкому літаку «Шторх» прилетів у Ковель. Планувалося, що гренадери приїдуть у Ковель по залізниці слідом за командиром у той же день.
Огляд группенфюрером (генерал-лейтенантом) німецького гарнізону Ковеля дав невтішні результати. Всього у місті скупчилося до 5000 чоловік, з них 300 залізничників. Бойовий досвід мали до 1200 вояків, піхотинців та саперів, а інші солдати відносилися до поліцейських, охоронних та тилових частин, мали вік 35-45 років і вище та були непридатні до фронтової служби.
З артилерії у наявності було 6 105-мм гармат, одна протитанкова 75-мм, одна 8- мм і вісім легких 20 мм зенітних гармат. На складі було знайдена велика кількість протитанкових гранатометів «Панцерфауст». Більшість солдат, які вперше його бачили, терміново проходили 2-3 годинні курси.
На станції Ковель знаходився бронепоїзд № 10 з чотирма 75-мм гарматами та одною 20-мм зеніткою. Цікаво, що він як радянський діяв ще у часи громадянської війни, був польським трофеем у 1920 році та названий на честь Юзефа Пілсудського «Перший маршал». У 1939 році був захоплений Червоною Армією і називався 77 бронепоїзд НКВС. У 1941 році, пошкоджений німцями та відремонтований, назвався просто «Panzerzug № 10».
В той же день, 16 березня, группенфюрер СС Гілле був призначений командувачем оборони Ковеля. Йому нагадали, що місто є «фортецею», яка має захищатися до останнього.
«Фортеця» була невеликою – всього 2 кілометри у довжину і 3 у ширину.
До будівництва укріплень з 17 березня був залучений весь гарнізон і навіть залізничники.
Для оборони пристосовувалися цегляні будівлі, обладнувалася система дотів, вогневих споруд, бункерів і барикад. В їх будівництві використовувалися рельси та шпали, яких було у надлишку. Сапери мінували підходи до міста та ставили дротяні загородження.
Сильно зариватися у землю не вдавалося, позначалася болотиста місцевість. З цієї ж причини у місті було обмаль придатних підвалів.
Для солдат вермахту великою моральною підтримкою було те, що оборону очолює відомий генерал.
До речі, Гілле намагався керувати діями дивізії «Вікінг» по радіозв’язку, правда, згодом накази він замінив на «настійні рекомендації».
Повітряний міст і «Сталінські соколи» над Ковелем
Першою вимогою Гілле було невідкладне «наведення» «повітряного мосту» для постачання оточеного угруппування.
Реакція командування були швидка. Спочатку постачання було покладено на 55 бомбардувальну ескадру «Гриф», яка літала на двомоторних «Хейнкелях»-111. До речі, ескадра вела бойові дії на Волині і в 1939 і в 1941 роках. З аеродрома Демблін вночі на Ковель доставлялися вантажні контейнери на парашутах і скидалися над спеціально освітленою площадкою у північно-західній частині міста. До 7 квітня ескадра скинула 274 тонни вантажів.
Транспортні тримоторні «Юнкерси»-52 доставляли грузи та людей (лікарів) на буксированих планерах, також вони скинули 1300 контейнерів з боєприпасами, медикаментами і продовольством.
Внаслідок протидії радянської авіації та зенітної артилерії було втрачено 2 «Хейнкелі» та сім «Юнкерсів». До «полювання» залучалися навіть пари штурмовиків Іл-2 з 33 гвардійського штурмового полку, які незважаючи на постійні дощі та тумани регулярно здійснювали атаки на військові цілі у межах міста, чому не могла запобігати винищувальна авіація люфтваффе.
Дійшло навіть до того, що нічні бомбардувальники По-2, по суті легкі учбові одномоторні літаки з навантаженням до 200 кг, використовувалися вдень, при чому несли значні втрати від легких зеніток.
Ковель в облозі
Згідно з радянськими даними, з 10 по 26 березня безпосередню облогу Ковеля здійсьнювали три стрілецькі дивізії, потім до них додалися частини Другого кавалерійського корпусу. З усіх сторін Ковель прострілювався артилерією, але нестача снарядів не дозволила навіть забезпечувати підтримкою штурмові групи.
З німецького боку Ковель був поділений на дві частини. Північну обороняла бойова група оберстлейтенанта шутсполіції Гольця, а південну – група оберста фон Біссінга. Однак у реальності зони відповідальності груп часто об’єднувалися. Чисельності гарнізону ледь вистачало для лінії оборони, роти складалися зі жменьки солдат.
Чисельність поранених невпинно зростала, на 21 березня їх нараховувалося до 900 чоловік, розміщувати яких доводилося всього у кількох підвалах.
22 березня до центру міста прорвалося 10 танків «Шерман» ( США постачали їх по «ленд-лізу»), але німці відсікли від них піхоту і знищили «Панцерфаустами» та зенітною гарматою. Один з танків впав з мосту у струмок.
Штурмові групи радянської піхоти постійно вклинювалися у оборону, але німцям вдавалося конратаками виправляти стан, причому справа неодноразово доходила до рукопашних сутичок.
27 березня у дві години ночі радінські війська атакували оборону з півдня в сходу, і відтіснили лінію на 500 метрів. На півночі ситуація у цей день була не краща.
Оточеним залишалося сподіватися на скоріше звільнення, і події наступнх декількох днів докорінно змінили ситуацію під Ковелем.
Прорив блокади
Першою невдалою спробою прориву було намагання частин дивізії «Вікінг» проїхати у Ковель залізницею 16 березня. Але біля станції Мацеїв ешелон стикнувся з частинам Червоної армії, рельси були підірвані, а локомотив пошкоджений. Не допоміг і бронепоїзд № 10, який повернувся у Ковель без результату. 21 березня він був розбитий штурмовиками у районі ковельського залізничного вокзалу.
Під час другої спроби, рухаючись від Мацеїва, німецька 131 піхотна дивізія ввечері 22 березня знаходилася вже у 10 кілометрах від Ковеля, але від тяжких втрат далі пройти не мала змоги.
Третя спроба, коли у бій вступили танки «Пантера» 8 танкової роти 5 полку СС дивізії «Вікінг», виявилася вдалою. Рано вранці 27 березня у Мацеїв прибуло 17 «Пантер», 10 напівгусенічних вантажівок «Маультир» і один танковий тягач. Ротою командував оберштурмфюрер СС 27-річний Карл Ніколуссі-Лек.
Було сплановано, що коридор до Ковеля прорубають «Пантери», 190 дивізіон штурмових гармат ( 17 машин) і два гренадерських батальйони неповного складу.
29 березня о 12:00 почалася атака. Під час сильного снігопаду «Пантери» вийшли до залізничної дороги і до 18:00, маневруючи біля с.Черкаси, знищили або захопили сім 76,2 протитанкових гармат, дві зенітки, чотири польових гармати, міномети і протитанкові ружниці. Червоноармійці з Черкас відступили, при чому залишили вбитими та полоненими до 300 чоловік.
Це коштувало 8 роті одної згорівшої «Пантери», двох підбитих, але відремонтованих і п’яти застряглих у багнюці. Було вбито троє танкістів.
Хоча Ніколуссі-Леку не надходило наказів на подальший наступ, він особисто прийняв рішення прориватися у Ковель. На 4 години ранку 30 березня він зібрав 9 боєздатних «Пантер». Дві «Пантери» на початку руху підірвалися на мінах. По дорозі було знищено 2 радянських танка, у с.Мощена прикриваючись заметіллю танки проскочили біля позицій зенітних гармат, і з тилу атакували окопи радянської піхоти, яка тримала в облозі Ковель. На накази повернутися назад Ніколуссі-Лек відповідав, що зупинитися не може, так як веде бій. О 7:30 7 танків вийшло до передового опорного пункту ковельського гарнізону, а о 8:10 командир танкової роти доповів группенфюреру Гілле про прибуття. Сім танків значно посилили оборону міста, також стало зрозуміло, що кільце облоги не таке вже щільне, і його можна розірвати.
Керуючись розумінням, що авантюрний метод Ніколуссі-Лека є виключно одноразовий, німецьке командування взялося детально готувати зняття облоги значними силами та з двох напрямків.
Зі сторони Шацька вздовж автомобільної дороги Брест-Ковель і далі на Мощене-Дубове мав наступати 56 танковий корпус генерала піхоти Фрідріха Хоссбаха. У корпус входили 4 і 5 танкові дивізії а також 5 єгерська дивізія. Танків у корпусі було небагато – 82 Pz-III и Pz-IV, з них половина у ремонті. Хоча корпус оцінювався як здатний тільки до обмежених оборонних дій, 29 березня єгерський батальйон з чотирма танками оволодів Старою Вижівкою. З 3 квітня 56-й корпус вже контактував з дивізією «Вікінг».
У тому ж напрямку, з району Мацеїв – Старі Кошари, наступала зібрана з частин танкової дивізії «Вікінг» бойова група «Муленкамп» під командуванням оберштумбанфюрера СС Йоханнеса Муленкампа. У її складі нараховувалося 28 боєздатних «Пантер» і піхотний батальон полку СС «Германія».
Концентрація військ значно ускладнювалася поганим станом доріг, та їх мінуванням партизанськими групами.
У смузі зайнятій радянською 47 армією до 5 квітня розгорнулися вже 10 стрілецьких дивізій і п’ять танкових та самохідно-артилерійських полків, але досягти переваги над вермахтом у місцях його наступу не вдалося.
Німецький наступ почався 4 квітня о 3:15. Тактика бою з боку панцеваффе здейбільшого полягала у своєчасному виявленні позицій протитанкових гармат, та їх знищенню з відстані 2000-1500 метрів танками або атакою гренадерів з флангу. З боку радянських військ бойові дії ускладнювалися тим, що протитанкові гармати уражали німецькі танки лише у борт та башту з відстані 700-500 метрів і тому тактика дій була побудована на замаскованих засадах.
Ще до вечора 4 танкова дивізія 56 корпусу вийшла до залізничної дороги Ковель-Брест.
На другий день 5 квітня діями «Пантер» СС вранці була перерізана дорога Дубове-Ковель, і панцерваффе повернули на південь. Почали зустрічатися групи танків «Шерман», але їх тонка броня (лоб 50 мм, борт 38 мм) легко вражалася далекобійними гарматами «Пантер».
Село Дубове захищав 136 винищувально-протитанковий полк, але за кілька годин населений пункт був захоплений німецькими панцергренадерами при підтримці танків.
Останнім вузлом оборони радянських військ перед Ковелем став цегельний завод, де вперто оборонявся 1028 стрілецький полк і кілька протитанкових гармат.
Після того, як опір радянських військ було зламано, у Ковель в’їхав бронетранспортер з кінооператором міністерства пропаганди і попрямував до командного пінкту группенфюрера СС Гілле. Там командир 12 панцергренадерського полку 4 танкової дивізії оберстлейтенант Хофман доповів Гілле про прибуття свого полку, що знімалося оператором і було показано всьому Рейху у випуску «Die Deutsche Wochenschau» (№ 711).
https://youtu.be/Icq4mwVu744
У подальшому до 29 квітня німці займалися розширенням Ковельського плацдарму, а 30 квітня відбили потужний штурм радянської піхоти при підтримці танків, які прорвалися майже до центру міста.
У кінцевому рахунку, німецьким військам вдалося відсунути лінію фронту на 10 кілометрів від Ковеля.
Підсумки
На нездатність радянської 47-ї армії захопити Ковель звернула увагу Ставка Верховного головнокомандування. Було встановлено, що посилення 47-ї армії не дає результату, а лише перемелює радянські запасні частини.
5 квітня 1944 року 2 Білоруський фронт був розформований, а командування відправлено у резерв.
Однак, ніякої катастрофи не відбулося. Хоча битву за Ковель Червоній Армії виграти не вдалося, нищівної поразки радянські війска уникнули. Те, що відбулося, можна охарактеризувати як тактичну невдачу, але не більше.
Місто було звільнено від німців 6 липня 1944 року під час наступу 1 Білоруського фронту у рамках наступальної операції «Багратіон».
Олександр ЛУДКОВСЬКИЙ
