Як позбутися дівчини, 5 порад столітньої давності

Гортаючи періодику майже столітньої давнини можна знайти багато цікавого. Ми уже писали про те, як знайомилися  на шпальтах газет наші дідусі і бабусі. Сьогодні напишемо, яких заходів треба вжити до того, аби позбутися небажаної «половинки».  Одразу наголошуємо, що дані поради були швидше жартом,  аніж спонуканням до дії, тому не варто надто серйозно їх сприймати.

Поради «Як розійтися з дівчиною», за підписом «Славко», було опубліковано в журналі «Нова хата»,  у рубриці «Сторінка для мужчин». Цю сторінку запровадили в двотижневику «з огляду на те, що по всій пресі розвелися тепер «жіночі кутки, сторінки й голоси», рішили ми піти на зустріч побажанням наших читачів та відкрити для них окрему сторінку. Отже з днем 1 квітня ц.р. [1933] заводимо в себе новість і уділюємо місця усім дописувачам, які боронитимуть прав покривдженого мужеського роду»  (прим. – тут і далі, у лапках – цитати мовою оригіналу).

Як пише автор: «познакомитися з дівчиною, «зробити око», заклинатися в коханні  – це всякий зуміє». Набагато ж важче розійтися з дівчиною, тобто позбутися її, але зробити це треба «дуже зручно». Оскільки, отруту можна дістати тільки за призначенням лікаря, та  й то в такій невеликій кількості, що того певно не вистачить. На револьвер треба мати дозвіл, та й дістати його неможливо, а зрештою «вистріл із револьвера звязаний з таким гукотом, що його важко витримати сучасній нервовій людині» . Не підійде й човен, бо «тепер кожна дівчина – спортсменка, плаває горілиць, під водою, клясичним та звичайним стилем».

Та й сам дописувач наголошує, що чоловіки все ж таки джентельмени. А це означає – ніяких скандалів, всяких зайвих сцен та ще й, боронь Боже, похоронів коханої, аби, чого доброго, чоловіка не прозвали «упиром із…» ну, скажім із Брухович».

Тож треба надокучити дівчині так, щоб вона сама покинула коханого. І зробити це треба «гарненько, рафіновано й хитро». І для цього автор радить наступне:

1. Поголити собі бритвою голову й брови. «Це дає обличчу якогось тупого й непритомного виразу».
2. Розшукати білі або рожеві шкарпетки, а до них жовті черевики з чорними шнурівками.
3. Позичити в товариша сірі штани в чорну смужку, а на стриху відшукати «петітову камізельку вуйка-небіщика» (прим. – тобто маленьку камізельку). А до неї відповідний піджак та твердий комірець і не забути про «перід до сорочки».
4. До того всього одягнути червону краватку і «похляпати перід розтопленим маслом».
5. Віднайти моряцьку шапочку з двома стрічками ззаду і «насадити її на обголену голову».

Ось у такому вигляді автор пропонує йти на «рандку» зі своєю милою, в надії на те, що вона обурено втече і не схоче признаватися до коханого.

Хоча одразу йде застереження: «Або й ні. Хто ж знає дівочу душу? Я знав одну дівчину, прекрасну дівчину, що закохалася в мого товариша, поганого, огидного, нецікавого хлопця. Я не міг зрозуміти, як можна ходити з таким ідіотом, що не вмів привитатися як слід і такі мав відстаючі вуха, що не міг би ніколи встоятися проти вітру. А все ж таки дівчина дивилася на нього  так закохано!».

Тож автор радить добре подумати над тим, а більше не каже нічого, бо має «дуже енерґійну» дівчину.

Софія ЛЕГІН

Джерело: Нова хата. Львів, 1933. – № 4