На той час цей видатний польський діяч уже був засуджений за співучасть у замаху на вбивство російського імператора Олександра ІІІ та відбув заслання до Сибіру, а взимку 1900 року його вдруге заарештували російські жандарми як видавця підпільного видання “Роботнік”, яке він друкував у підвалі свого помешкання у Лодзі.
Під час слідства, яке почалося проти нього у Варшаві, Пілсудський почав вдавати у себе психічну хворобу, і це так добре йому вдалося, що його відправили на лікування до божевільні Миколи Чудотворця в російській столиці. Оскільки лікарні не охоронялися так добре, як в’язниці, товариші по революційній боротьбі допомогли Пілсудському здійснити звідти втечу.
У травні 1901 року змарнілий від поневірянь польський революціонер прибув потягом до кордону Галичини, яка тоді входила до складу Австро-Угорщини і де він мав добрих приятелів по конспіративній роботі. Він перетнув державний кордон і Белзькою залізницею разом з дружиною Марією прибув до Брюхович, де оселився на віллі Адама та Ольги Толочків, з якими заприязнився ще під час перебування в Росії.
“Приїхав, що заспокоїти нерви і укріпити здоров’я серед вірних йому людей”, – писали згодом у путівнику Brzuchowice: podmiejska wieś letniskowa i ośrodek sportów zimowych, 1938 року.
Точне місце розташування вілли, в якій проживали Толочки, встановити важко, хоча її світлини збереглися у виданнях 1930-х років. Про власників вілли теж відомо небагато, очевидно вони вели не надто публічну діяльність або ж просто ще не встигли освоїтися у Брюховичах після переїзду з Москви.
Адам Толочко хотів захистити своїх дітей від русифікації, тож у 1890-х роках переїхав з Москви до Брюхович. Синів навчав у Львівській політехніці. Відомо також, що його донька Галина навчалася на медичному факультеті Львівського університету у професора Ридигіра, але чи закінчила вона студії — невідомо.
Згодом Толочко також надавав Пілсудському для конспіративних зустрічей з членами Польської соціалістичної партії ППС своє помешкання у Львові за адресою Байки, 26 в елітному районі, забудованому віллами, який ще називали Новий світ (тепер — частина Франківського району міста обмежена з півдня залізничною колією на Кульпаркові, із заходу — вулицею Героїв УПА, зі сходу — Княгині Ольги та Сахарова, з півночі – Бандери). До речі, за спогадами самого Пілсудського, у Брюховичах у 1904 році польські соціалісти на чолі з якимось Денелем випробовували бомби, які планували використовувати в своїй революційній боротьбі.
За спогадами сучасників, на час свого приїзду до Брюхович Юзеф Пілсудський виглядав змарнілим та втомленим, але за деякий час прогулянки на свіжому повітрі повернули йому добрий гумор. Він почав жартувати, часом декламував поета Словацького, а також допізна засиджувався за грою в шахи з господарем вілли.
Під час прогулянок Пілсудський бувало навідувався до розташованої неподалік вілли Вітольда Йодка-Наркевича, який ще зі студентських років був причетним до революційного руху, а згодом став одним з організаторів Польської соціалістичної партії. Батько цього чоловіка був авторитетним варшавським окулістом, саме завдяки його втручанню Йодко-Наркевичу вдавалося уникати арештів, як це було, скажімо, у 1886 році.
“Пан Йодко-Наркевич, слухач філософії з Варшави, про арешт якого повідомляли раніше, вже звільнений із слідчої в’язниці і виїхав зі Львова зі своїм батьком, який приїхав з Литви. Виявилося, що вказівки місцевим органам влади, які надійшли з Варшави, грунтувалися на неправдивих доносах, і що пан Йодко-Наркевич не брав участі в соціалістичній пропаганді”, – писала тоді газета Kuryer Lwowski, не зауважуючи при цьому, скільки коштувало відомому варшавському офтальмологові визволення сина з-під арешту.
До речі, невдовзі після від’їзду Пілсудського з Брюхович із його приятелем Йодко-Наркевичем трапився неприємний інцидент у львівському готелі “Жорж”. Під час його зустрічі там зі студентом Миколаєм Кошицьким, який приїхав з території Російської імперії, пролунав постріл з револьвера, яким Йодка-Норкевича було поранено в стегно. Поранений згодом заявив, що постріл стався випадково і жодних претензій до студента він не має, хоча достеменно не відомо, що саме відбувалося на цій конспіративній зустрічі.
Під час свого перебування у Брюховичах Юзеф Пілсудський зустрівся також зі знаковою постаттю польського національно-визвольного руху, одного з керівників Січневого повстання 1863 року Броніславом Шварце, який доживав віку у Львові (похований на Личаківському цвинтарі, могила збереглася). Сучасники, зокрема місцевий діяч ППС Станіслав Сєдлецький, описуючи цю зустріч, звернув увагу на пошану з якою Пілсудський звертався до свого старшого товариша. Згодом це дало підстави говорити, що саме в Брюховичах відбулася передача спадкоємності боротьби від старшого покоління польських революціонерів — до іншого, молодшого.
Згадку про побут Пілсудського у Брюховичах було увіковічнено у символічний спосіб. Після його смерті, у Кракові на честь відновлювача польської держави було збудовано пам’ятний курган, до якого у скриньках та вазах звозили землю зі всіх кінців Польщі, де поляки змагалися за свою незалежність. У вересні 1935 року до Кракова відправилася й делегація з Брюхович із жменею піщаної землі в алебастровій вазі. На той час курган уже був заввишки 11 метрів, тобто складав третину своєї запроектованої величини, а в окремому приміщенні уже зберігалися скриньки та урни із землею з 1600 різних місцевостей.
Землю з Брюхович супроводжував лист такого змісту: “Для засвідчення нашої вдячності будівничому Польщі, маршалу Юзефу Пілсудському мешканці Брюховицької громади, де маршалек Юзеф Пілсудський у 1901 році після втечі з ув’язнення у Петербургу перебував протягом семи місяців, складаємо цю землю на пам’ять та во славу великого чоловіка з глибокою шаною”. Під листом стояли підписи уряду гміни та місцевих польських організацій.
Богдан СКАВРОН
Джерело: ДІЛО
