Споміж багатства львівської архітектури, дивовижних пам’яток, яким може позаздрити будь-яке місто світу, маємо також й безліч місць, можливо, не таких цікавих для туриста, проте, неповторних та унікальних, саме вони, на мою думку, роблять Львів особливим… Серед сотень вулиць міста Лева, є така, на якій ніхто не живе… Жоден будинок не значиться за адресою цієї невеличкої, затишної вулички. Немає будинків – немає мешканців…
Ця вулиця з’явилась на давній львівській дільниці Францівка на Новому світі у 1910 році. Її було названо на честь відомого польського художника Генріха Семірадського. Вона сполучала головну “артерію” дільниці – вулицю 29-го Листопада (нині- Євгена Коновальця) із вулицею Гіпсова. Від початку, її особливістю було те, що будинки не мали адреси цієї вулиці, виходячи брамами на Коновальця та Гіпсову, вони рахувались за ними.
Генріх Семірадський (1843-1902), художник, представник польського академізму, почесний член Санкт-Петербурзької, Берлінської, Римської, Паризької, Туринської академій мистецтв, талант і значення якого в історії польського живопису прирівнюють до Яна Матейка, залишив вагомий слід у історії львівського мистецтва, нерозривно пов’язаний із дивовижною “перлиною” міста – Львівською Оперою.
За згодою Будівельного комітету театру, керівник проекту Зигмунт Горголевський, наприкінці 1898 року, пише листа Семірадському у Рим, із проханням створити головну завісу для Опери у Львові. Той охоче відгукнувся намалювати картину, і, коли зійшлися в ціні, попросив залишити йому свободу в виборі теми. До роботи над задумом він приступив у січні 1899 року…
Робота із назвою “Парнас” була завершена у червні 1900 року. Лише після попередніх експозицій у Римі та Варшаві, 16 жовтня, вона прибула до Львова і була спочатку розміщена в будинку виробничих майстерень театру (сучасна адреса – вулиця П.Куліша, 6а), де її оглянула Будівельна комісія. Ухвалили, що для цієї картини розміром 5,8 х 9 метрів потрібно намалювати бордюр шириною півтора метра (це зробив перший художник-декоратор театру Станіслав Ясєнський), оправити її в футляр і завісити в залі театру. Для глядачів вона відкрилася 13 січня, в неділю, 1901 року…
Невдовзі шанувальники мистецтва стали приїзджати до Львова спеціально, щоб подивитися на театр та його прекрасну куртину. Алегорична композиція символізує сенс людського життя: театр, творчість, життя – головна тріада її змісту. “Парнас” став одним із найкращих надбань образотворчого мистецтва Львова. Коли німецькі війська залишали Львів, кажуть, що мали на меті забрати цей шедевр із собою. Проте патріоти театру заховали його в оркестровій ямі під уламки декорацій. Із 1967 року куртина стала власністю Львівської галереї мистецтв. У 1980-их, під час реставрації театру, була відновлена і завіса. Її дбайливо оберігають опускають в основному перед прем’єрами та святковими виставами…
У роки нацистської окупації Львова, вулиці дали ім’я ще одного, визначного діяча мистецтва – Рубенсгассе. У радянські часи було повернено початкову назву, такою вона залишається й зараз…
Ім’я Генріха Семірадського можна побачити на єдиній табличці цієї вулички без адрес…
Євгеній ІПАТОВ
Використані джерела:
http://opera.lviv.ua/ , http://mihalych-lv.livejournal.com/ , http://turrizm.ru/
Що це за слово таке новітнє й безграмотне в українській мові “споміж”?! Радила б дописувачам шанувати МОВУ – ретельно редагувати тексти, перш ніж публікувати їх на загал!