Давній Львів – це, між усім іншим, місто королівське. Відтак і в бутті цього населеного пункту, як і у житті його мешканців, дуже багато залежало від фігури та персони монарха, відносин з ним. Оскільки королям на гарних відносинах з містом залежало не менше, ніж місту з ними, цей танець виглядав дуже гарно та ефектно. Відтак, на прикладі конкретної історії, розглянемо особливості означеного процесу.
Ритуал
Переважна більшість документів, привілеїв, які королі підписували Львову, містила обов’язкові вступні ритуалізовані пасажі. Так було і зі зверненням до Львова короля Речі Посполитої Владислава IV, яке побачило світ у 1634 році. Монарх, точніше працівники його канцелярії, які власне й займалися укладанням документа, хоча мова про офіційний документ, улесливо й пестливо констатували, що “сприяють від душі зростанню та славі … міста Львова”. Солодкаво й по-бароковому зазначали, що Львів “…у … воєводствах і провінціях Русі заслужено ми вважаємо прикрасою і оздобою”.
Такі слова здатні розчулити як самозакоханого базіку на кшталт нинішнього президента США, так і систематичного, дієвого та ефективного політика. Очевидно, вони мусили сподобатися і львівським райцям, яким це адресувалося перш за все. Водночас, останніх все ж більше цікавила конкретика, а не вправляння працівників королівської канцелярії у риторичній майстерності.
Контекст
Практична складова таки були присутня. Проте їй передував ще один етап. Означимо його як контекст появи документа, який гарантував місту нові привілеї, або історичне тло. Отож, після щедрих похвал на адресу Львова та його мешканців, працівники королівської канцелярії не забули також додати, що і їм не просто, а монарх – особа зайнята та заклопотана. Спочатку Львову відвантажили ще одну порцію компліментів і відзначили “… їх (міщан) бездоганну вірність щодо володарів”, як і “…стійку мужність у відбитті нападів татар”. Не забули і про “…невтомні старання для зростання громадського добра і надзвичайне відчуття обов’язку…”, властиві львівським райцям. Отож, враховуючи усе перераховане, король вважав за потребу віддячитись львів’янам і шукав для цього відповідну нагоду.
Знайшов! “… закінчивши війну, тобто втихомиривши північного московського тирана, який був змушений до … миру і вічної відмови від трьох великих князівств королівства і наших провінцій” (тут про Полянівський мир, підписаний 1634 року між Річчю Посполитою та Московією). По тому військо короля рушило проти “…ворога християнського імені…” “турка”, що мир порушив, а дорогою вступило до Львова, який “… щедру і належну своєму королю пошану і присвяту…” виявив. У Львові військо та короля гарно приймали і багато людей вийшли його зустріти та вшанувати, що було монарху надзвичайно приємно і остаточно утвердило його в думці віддячити Львову.
Королівська вдячність
Усе описане вище було потрібне власне для того, щоб обґрунтувати прихильність монарха та його “офісу” до львів’ян та Львова. У королівському привілеї зазначалося, що наше місто може “… суперничати з найшляхетнішими містами Європи”. Закономірно, що у цій ситуації король не міг відмовити управителям Львова, які скаржились, що місто стає біднішим, страждає від постійних нападів ворогів, грошей бракує і належні укріплення ніяк не вдається добудувати.
Щоб врятувати місто від проблем, добитись розширення вигод для Львова, король дозволив райцям отримувати від всіх купців, як іноземних, так і місцевих, “… людей будь-якого роду, нації, обряду і походження … від … товарів, усіх видів і родів…” податок. При цьому, додатково уточнювали, що такий податок береться від тюків, цебер, скринь, бочок, штук, маси, лантуха і ін. Десь так виглядала “любов” між Львовом та правителями Речі Посполитої. Була вона взаємною, вигідною, міцною і тривалою. До кінця XVIII століття – точно!
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Михайловський В. Наша Річ Посполита? // Тиждень, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://tyzhden.ua/nasha-rich-pospolyta/
- Привілеї міста Львова (XIV-XVIII ст.) / упорядник М. Капраль. – Львів, 2010. – С. 439-445.
