Сьогодні пропонуємо читачам Фотографій Старого Львова продовження публікації про подорож Федора Білоуса містами Львівщини і не тільки, що відбулася 1851 р. (була опублікована у журналі “Наша Батьківщина” (ч. 4 і 5 за 1937 р.) за авторством Івана Крип’якевича) . Про початок подорожі та враження від побаченого мандрівником можна почитати тут.
А у сьогоднішній розповіді йдеться про враження мандрівника від відвідин Дрогобича, Скиту Манявського, Тустані та інших “туристичних магнітів”. Нагадаємо, що публікація закінчувалася тим, що подорожуючий “пішки подався до Болехова”. Тож зараз починаємо саме з цього міста. (текст подаємо оригінальним)
“Болехів славився тоді торгівлею сіллю та ремінними виробами. Але, що це була субота, всякий рух у місті завмер, лиш по вулицях прохожалися багаті жидівки в шовках і атласах та в чіпцях, висаджуваних перлами. Наш мандрівник поманджав дальше й під вечір зайшов до Гошева, де мав знайомого ченця-василіянина.
На другий день під вечір поїхав із двома отцями в гори, переночував у Сукелі, а ранком пішов на Бубнище. Тут туристи оглянули ковані кімнати й тесані сходи, бачили ще кам’яний колодязь і рови, викладані камінням.
З Бубнища Білоус попрямував на Синєвідсько, якого мешканці вели торг бриндзею, горіхами і сливками, а потім здовж Стрия, тяжкою дорогою, серед дощу добрив до Урича.
Славний урицький камінь він знав уже з якоїсь картини, але не міг начудуватися його красі й величі. Народ називав камінь «під Тустанем», а з історії Білоус знав, що колись справді в цих околицях був город Тустань. Мандрівник залишився тут довший час і подивляв прегарний вид, на Самбір, Дрогобич Стрий, – уявляв собі, що по широкій долині на вороних конях несуться запорожці, і під цим враженням написав вірш, що починався словами: «Руська землице, райська красавице…»
Дальше помандрував до Дрогобича, щоби побачити тамошній ярмарок на худобу, загостив також до Борислава, де добувають ропу: «вона вживається як мазь і воняє неприємно» – нафти до освітлювання ще не вживали.
З Дрогобиччини молодий турист вернувся у Стрийщину; недалеко Сколя оглядав т.зв. гамарню тобто фабрику заліза. Жадоба пізнавати все нові околиці гнала його все дальше, але ноги відмовили служби, спухли йому так, що чоботів вже міг скинути…. Дальшу дорогу відбував возом на Болехів, долину, Калуш, Станиславів. Потім знову повернув на Борогодчани й поїхав у гори, щоб оглянути Манявський Скит. Побачив тут напів розвалені мури келій і три башти; на стінах видно ще було мальовані ікони й навіть вірші під ними.
На Манявці подивляв великий водопад. Потім ще вибрався до Перегинська, оглядав митрополичий тартак та згадав про купелі, відкриті й уладжені митрополитом Ангеловичем в «Ангельні».
Тимчасом прийшов вересень і турист мусів вертатися домів. У Станиславові разом з іншими товаришами примістився у «будці», якої власником був Реб-Фішель. Хоч дощ починав падати, фірман весело потраскував батогом і брумкав собі під носом веселі шабасівки, – а хлопці у буді потягали за ним і так концертували цілу дорогу. У Сівках перевезлися поромом через Дністер. Дальший шлях ішов на Бурштин, Рогатин, Перемишляни, Золочів, Броди, – до Виткова, що був родинним місцем нашого подорожника”.
