Те, що Володимир Кубійович, визначний український географ, енциклопедист, громадсько-політичний діяч, став об’єктом уїдливих викривальних памфлетів Ярослава Галана, уже свідчить про особливу прискіпливу увагу до нього нквс/мдб як до затятого “українського буржуазного націоналіста”. Але не лише памфлети і статті в “Радянській Україні”, “Вістях з України” та інших газетах були головними знаряддями радянських спецслужб і комуністичної пропаганди проти українського науковця. В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено унікальні, досі невідомі документи, які свідчать про те, що в надрах 4-го (розвідувально-диверсійного) управління нкдб срср, яким керував Павло Судоплатов, готувалася агентурно-оперативна операція з його ліквідації.
У поле зору органів нквс В. Кубійович потрапив у червні 1940 року. Про нього ще не мали докладних біографічних відомостей. Навіть про те, що він народився 23 вересня 1900 року у Новому Сончі на Західній Лемківщині (нині м. Нови-Сонч, Польща) в українсько-польській родині, дізналися набагато пізніше. Водночас уже перше агентурне повідомлення стало підставою для того, щоб навішати на нього ярлик “визначного українського націоналіста”. Йшлося про те, що він є професором Краківського університету, українцем і що “розробив й видав географічну карту майбутньої України, куди увійде – Совєтська Україна, Буковина, Закарпатська Русь і Західна Україна”.
Зазначалося, що ця карта має неабиякий попит серед українців. А все, що стосувалося самостійності України, досліджень її історії, етнічних кордонів, а надто наочного втілення прагнень українців до відродження власної державності у вигляді карти із позначенням кордонів і обґрунтуванням цього, було неабиякою крамолою і проявом контрреволюційних антирадянських поглядів.
Якби чекісти копнули глибше, то з’ясували б, що іще в 1934 році В. Кубійович роздавав етнографічні карти України усім присутнім на Міжнародному географічному конгресі у Варшаві після своєї доповіді. На тих картах було відображено, що майже чверть тодішньої Польщі населяли українці. А ще в 1937 році він підготував видання “Атласу України та сумежних країв”, у 1938 році – “Географію українських та сумежних земель”.
Уже тоді В. Кубійович набув визнання визначного географа. Зокрема, глибоко займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. У своїх дослідженнях послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні фактажу в їхніх працях. За це доцент Ягеллонського університету в Кракові В. Кубійович у червні 1939 року був позбавлений права викладати в цьому навчальному закладі, де свого часу ще навчався студентом. Тож у червні 1940 року він, на відміну від нотаток у справі нквс, уже не був “професором Краківського університету”.
Але в оперативну розробку В. Кубійовича взяли не лише за карти України. У більшості архівних документів він фігурує як очільник Українського національного об’єднання (УНО), а невдовзі – Українського центрального комітету (УЦК) у Кракові. У той період частина Польщі опинилася під окупацією гітлерівської Німеччини. Краків став адміністраційним центром Генеральної губернії. В. Кубійович погодився з пропозицією українських політичних кіл очолити УНО, що мало координувати в Генеральній губернії діяльність українських громадсько-культурних організацій. У 1940 році після визнання німецькою окупаційною владою українських допомогових комітетів центральний орган цих комітетів отримав офіційну назву Український центральний комітет.
Серед архівних документів є низка таких, що стосувалися діяльності саме УЦК. Зокрема у довідці, датованій січнем 1941 року, зазначалося, що комітет має такі відділи: “1. Шкільний – у завдання якого входить навчання українського населення рідної мови. 2. Кооперативний – у завдання якого входить поширення української кооперації. 3. Церковний – займається побудовою і поновленням церков, зруйнованих поляками, перейменуванням польських церков в українські і передачу їх українцям. 4. Таборовий – займається справами, пов’язаними з облаштуванням перебіжчиків з срср і загалом всіма українцями, які живуть на території Протекторату. 5. Сільськогосподарський – пропагує ідеї культурного ведення сільського господарства і керує цим процесом”.
Водночас у довідці є таке застереження: “Український центральний комітет не має права проводити жодних центральних з’їздів і не має права вести жодної агітації проти Совєтського Союзу. Це заборонено німецькою владою. УЦК не має права займатися агітацією української національної політики і видавати свої постанови” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336. – Арк. 11).
Тобто існували певні радянсько-німецькі домовленості, які стосувалися розчленування Польщі і проведення на зайнятих територіях відповідної узгодженої політики. Тож В. Кубійович зі своє командою опинився під подвійним пресом і з боку німецької окупаційної адміністрації, і сталінських спецслужб. Але найбільшою крамолою було те, що УЦК допомагав утікачам, які переходили українсько-польський кордон. Ті боялися репресій з боку радянської влади, яка насаджувала свої порядки на західноукраїнських землях. Тому члени УЦК намагалися всіляко допомагати співвітчизникам.
Упродовж усіх років окупації В. Кубійович, як свідчать розсекречені документи, організовував у селах на Холмщині, Надсянні та Лемківщині, де жили українці, українські освітні товариства (самоосвіти, театральні, хорові), а також школи і господарські кооперативи, ініціював створення Комісії допомоги українському студентству в Кракові, заснував українське видавництво, сприяв відновленню Української автокефальної православної церкви, рятував людей від окупаційного терору, зокрема врятував від концтаборів чимало євреїв.
Для вирішення багатьох питань йому доводилося безпосередньо контактувати з високопосадовими представниками німецької влади. І це йому в нквс невдовзі ставитимуть у провину, звинувачуючи в колабораціонізмі. А ще більше переслідуватимуть за участь у створенні української стрілецької дивізії “Галичина” і заклики про те, що “більшовизм несе смерть українському народові, що його порятунок лише в сім’ї європейських народів, а тому слід брати зброю до рук і захищатися від нашестя більшовиків”.
У квітні–червні 1944 року в агентурно-оперативній справі, заведеній на В. Кубійовича, з’явилася низка особливих повідомлень 4-го управління нкдб срср, частково закодованих. Вони свідчать про те, що проти фігуранта справи (значився як “Крот”) були сплановані і санкціоновані вищим керівництвом нкдб срср заходи, які умовно позначалися літерою “Т”, тобто терор або, іншими словами, вбивство.
“19.04.44 р. “Юхно” повідомив, що для вивчення можливостей знищення “Крота” до Кракова спрямований агент “Атбіс”.
“19 квітня 1944 р. за № 573 від “Корецького” отримано повідомлення такого змісту: “Направив мисливця за Кротом. Готую ще двох мисливців. Якщо Крот у Ренті, шкірка буде нашою”. (У подальших поясненнях зазначалося, що Рента – це Краків)”.
“29.04.44 р. нач. 4 відділу ункдб по Тарнопільській області Форманчук зробив запит щодо санкціонування виведення в тил противника із завданням по “Т” над керівником УЦК – Кубієвичем, агента “Солодкий”.
“29.04.44 року кореспондент 1004 – “Юхно” повідомив, що в м. Кракові за адресою Грюнегассе, 26 “Крота” немає”.
“4-м відділом ункдб по Рівненській області… “Яків” і “Хмельницький” намічаються для виведення в м. м. Львів і Краків із завдання проникнення в окружне керівництво УЦК і здійснення “Т” над Кубійовичем і Паньківським (Кость Паньківський, заступник голови УЦК – прим.). 1.04.44 р. заходи, намічені за справою аг. “Якова” і “Хмельницького”, і виведення їх в тил противника санкціоновані нач. 4 управління нкдб урср”. (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336. – Арк. 79–89).
Тоді ж 4-м управлінням нкдб урср регіональним підрозділам надсилалися прикмети В. Кубійовича з докладним описанням зовнішності, щоб агентура могла його легше відшукати й ідентифікувати. Крім цього, радіозв’язком надсилалися завдання командирам розвідувально-диверсійних загонів, які діяли в районі Кракова, стосовно з’ясування місцезнаходження В. Кубійовича та інших членів УЦК.
Архівні документи свідчать про те, що ця справа перебувала на контролі в 4 управлінні нкдб срср. Про перебіг оперативних заходів повідомлялося особисто начальнику управління Павлу Судоплатову. Зокрема, у спецповідомленні від 15 березня 1945 року “Про евакуацію з Кракова вглибину Німеччини українсько-націоналістичних діячів” йому доповідали, що опергрупою 4-го управління нкдб урср була проведена робота з вивчення цього питання. У приміщенні, де розташовувався УЦК, виявили документи, які свідчили про те, що провідні діячі цього комітету в листопаді 1944 року евакуювалися в м. Лібен (Німеччина).
Натомість опергрупа нкдб здобула інформацію про близьких родичів В. Кубійовича, які залишилися в Кракові. Серед них була колишня дружина з двома доньками і мама, яка мешкала разом із сім’єю свого брата. У довідках зазначалося, що після закінчення війни В. Кубійович перейде на нелегальне становище, шукатиме шляхи для продовження антирадянської діяльності і для цього спробує налагодити з ними контакти. Відтак склали план агентурно-оперативних заходів зі стеження за ними і впровадження в їхнє оточення агентури для отримання інформації про місцезнаходження самого В. Кубійовича.
Зокрема інформація про його маму була надіслана до москви в центральний апарат нкдб срср. На повідомленні є помітки про те, що воно доповідалося наркому державної безпеки срср Всеволоду Меркулову, а той адресував її своєму заступнику Богдану Кобулову для організації роботи. Зрештою подальші заходи доручили проводити нкдб урср на чолі з Сергієм Савченком. Усе це свідчить про те, що оперативній розробці В. Кубійовича надавали важливого значення на найвищому рівні.
У травні начальник 4-го управління нкдб урср доповів П. Судоплатову про те, що В. Кубійович став заступником голови Українського Національного Комітету (УНК). Завданням цього комітету, як зазначалося в спецповідомленні, “є об’єднання всіх українських емігрантських політичних організацій (обидві течії ОУН, гетьманці, УНР, УЦК та ін.) на території Німеччини для боротьби проти Совєтського Союзу”. Це стало ще одним підтвердженням того, що фігурант справи становить небезпеку для радянської влади і з цим треба було щось робити.
Але як не старалися, вийти на слід В. Кубійовича довго не могли. Тим часом після закінченні війни він жив у Баварії, в американській окупаційній зоні. Упродовж певного часу переховувався в селах. У той період повністю присвятив себе науковій діяльності, зайнявся упорядкуванням архіву УЦК і написанням книги про історію діяльності цього комітету. Невдовзі оселився у Мюнхені, вдруге одружився. Викладав в Українському вільному університеті, ініціював процес відновлення Наукового товариства імені Шевченка (НТШ). У 1947 році був обраний генеральним секретарем товариства. Тоді ж став одним з ініціаторів створення “Енциклопедії українознавства” та її головним редактором спільно з Зеноном Кузелею, українським мовознавцем, істориком, етнографом, громадським діячом.
У 1951 році В. Кубійович переїхав з Мюнхена до Сарселя – передмістя Парижа. Там керував усіма роботами з підготовки й видання чергових томів “Енциклопедії українознавства”. Робота над цим грандіозним проєктом поступово стала справою всього його життя. У червні 1952 року його обрали головою НТШ в Європі. А в лютому того самого року в мдб урср винесли постанову про відновлення стосовно нього справи, яку вже здали до архіву через неможливість встановити його місцезнаходження. Цікаво, що в постанові зазначалося, що “Кубійович нині перебуває у Мюнхені”. А насправді він уже майже рік як жив у Сарселі. Тобто в мдб урср не мали за кордоном оперативних джерел, які могли б надавати стосовно нього достовірну інформацію. Так само у довідці за справою, датованій серпнем 1955 року, зазначалося, що фігурант займається в основному науковою діяльністю і що можливостей для його розробки немає. Відтак справу знову здали до архіву.
До постаті В. Кубійовича повернулися уже в кдб при раді міністрів урср у 1967 році. Тоді українська діаспора готувалася до проведення в Нью-Йорку форуму зі створення “Світового конгресу вільних українців”. “Серед українських націоналістів у Європі, – зазначалося в одному з документів, – відбувається жвава дискусія, кого відправити як доповідача на “Світовий конгрес вільних українців” – СКВУ. Названі дві найвірогідніші кандидатури – проф. Кубійовича Володимира, висунута так. зв. “Українським центральним громадським комітетом у Франції”, і Драбата Григорія, редактора “Українського видавничого союзу” в Англії, яка підтримується СУБ (Англія), ОУГ (Голландія), ЦПУЕН (ФРН). З урахуванням наявних розходжень між окремими групами націоналістів з цього питання вважається доцільним здійснити заходи з компрометації Кубійовича від імені прихильників Драбата” (ГДА СЗР України. – Ф.1. – Спр. 10336. – Арк. 187).
Тож у кдб вдалися до вже звичних заходів: сіяння розбрату між прихильниками різних політичних рухів і компрометація їхніх лідерів. Стосовно В. Кубійовича вирішили використати факти з його діяльності у період Другої світової війни і контактування з німецькою окупаційною владою в межах організації роботи УЦК, УНК та інших заходів. Для цього виготовили відповідну листівку. Її спеціально надрукували в Англії, щоб створити ілюзію, що це зроблено руками прихильника іншого кандидата на виступ. Крім цього, оперативно здобули бланк “Організації українських робітників у Франції” (ОРУФ). Як ідеться в доповіді кдб урср до москви, планувалося “частину листівок надіслати від імені головної управи ОРУФ її периферійним відділам у департаментах Франції із супровідним листом, надрукованим на бланку ОРУФа (зразок додається), в якому рекомендується використовувати ці листівки у проведенні відповідної кампанії проти Кубійовича” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10336. – Арк. 188).
Тим часом під час обговорень і дебатів представники діаспори вирішили, що на трибуні СКВУ від українців у Європі виступить Юрій Бойко-Блохін, літературознавець, театрознавець, громадський і політичний діяч. Попри це, в кдб урср усе ж вирішили надіслати 245 уже виготовлених примірників листівки проти В. Кубійовича до нью-йоркської резидентури кдб срср, щоб зусилля не пропали даремно. У поясненні рекомендували поширити їх серед делегатів конгресу за кілька днів до його початку. А мета була така: нехай в емігрантської громади складеться думка про те, що кандидатура В. Кубійовича була відхилена саме через появу цієї листівки.
Інша кандидатура на виступ – Ю. Бойка-Блохіна – так само не влаштовувала кдб. Відтак вирішили скомпрометувати і його. З огляду на це в документі зазначалося: “З урахуванням того, що наступником Кубійовича названий мельниківець Бойко-Блохін Юрій, який розроблюється нами, логічним продовженням заходу, розпочатого нами від імені прихильників Драбата, була б поява листівки, оформленої аналогічно з надісланою, але в якій міститься текст, що компрометує Бойко-Блохіна як “радянського агента” (ГДА СЗР України. – Ф. 1. – Спр. 10336. – Арк. 195).
Фразу “радянський агент” взяли в лапки, оскільки це насправді не відповідало дійсності. Водночас це був доволі поширений спосіб компрометації органами кдб представників українського національно-визвольного руху, який намагалися використати за найліпшої нагоди. Але це не спрацювало, як і всі заходи з намагання скомпрометувати В. Кубійовича в очах української громади і загалом світового наукового товариства.
Він був багаторічним і авторитетним головним редактором “Енциклопедії українознавства” (Париж–Нью-Йорк, 1955–1984) та англомовної “Encyclopedia of Ukraine” (Торонто, Баффало, Лондон, 1984–1985), незмінним головою НТШ у Європі (із 1952-го). Основне завдання своїх досліджень вбачав у тому, щоб вони стали джерелом знань про Україну й український народ для іноземців та містили правдиву інформацію про минуле й сучасне України. У передмові до “Атласу України і сумежних країв” він писав: “Нехай Атлас учить своїх і чужих, нехай краще пізнання сплячого велетня нашої Вітчизни додає нам енергії та сили до праці, а серед чужої науки нехай розбуджує відомості про Україну і прихиляє до неї друзів”.
Помер Володимир Кубійович 2 листопада 1985 року в Сарселі (Франція), на 86-му році життя природною смертю, а не так, як це спланували органи нкдб у 1944 році.
Олександр СКРИПНИК
Джерело: Історична правда
