Серед львівських митців другої половини ХХ – початку ХХІ століття які примножили славу українського вокального мистецтва, вирізняється постать оперного і камерного співака, педагога Володимира Ігнатенка.
Народився Володимир Дмитрович 31січня 1940 року в с. Голубля (тепер Підлясек) біля Перемишля, дитячі роки провів у с. Зимна Вода біля Львова.
У 1958-1965 роках вчився на вокальному факультеті Львівської консерваторії в класі Одарки Бандрівської, племінниці Соломії Крушельницької, пізніше – Миколи Шелюжка. З 1964 р – соліст Львівського театру опери та балету, на сцені якого ще студентом дебютував у партії Самозванця в опері Модеста Мусорського “Борис Годунов”.
У його репертуарі понад 70 партій в операх українських та зарубіжних композиторів. У репертуарі Володимира Ігнатенка – тенорові соло в кантатах, ораторіях і месах, сотні творів малих вокальних форм.
У 1979 році Володимиру Ігнатенку присвоїли почесне звання “Заслужений артист України”, у 1990 р. – “Народний артист України”, у 2010 році був нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
Гастролював у Польщі, Угорщині, Італії, Росії.
З 1983 р. – митець на викладацькій роботі у ЛНМА ім. М. Лисенка, де у 1992 році став завідувачем кафедри академічного співу, професор.
Значний внесок здійснив Володимир Ігнатенко у розвиток української музичної культури і Львова, зокрема. Він один з перших наважився вивести із забуття маловідомі, або й невідомі солоспіви галицьких композиторів: М. Вербицького, І. Лаврівського, Н. Нижанківського, В. Матюка, Д. Січинського, О. Нижанківського, П. Бажанського. Про камерно-вокальну діяльність Володимира Ігнатенка мистецтвознавець професор Любов Кияновська писала: “…хоча лише роботи в театрі Володимиру Ігнатенкові вистачило б для того, щоб “спочивати на лаврах” він ще дуже багато встигає зробити для популяризації української пісні, відродження нашої багатющої камерно-вокальної спадщини. … а ще як завідувач кафедри сольного спів – немало зусиль докладає, аби молоді співаки підтримували і примножували славу львівської вокальної школи.” Серед його учнів – відомі співаки, провідні солісти театрів, філармоній України та за її межами: Тарас Іванів, Любов Качала, Роман Трохимук, Петро Радейко, Соломія Приймак, Анастасія Блик, Микола Корнутяк, Мар’яна та Галина Гаврилко, Юрій Шенвчук, Іванна Комаревич та ін.
Володимир Дмитрович завжди був активним у своїй професійній та громадській діяльності. Він представляв кафедру академічного співу і Львівську музичну академію на різноманітних фестивалях, конкурсах конференціях, численних презентаціях і виставках. Як голова та член журі брав участь у регіональних, всеукраїнських та міжнародних конкурсах. Постійний учасник різноманітних теле- та радіопередач, концертів.
Із відкриттям Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові Володимир Ігнатенко був серед перших його відвідувачів, але не лише бажаним гостем, а й активним учасником заходів, проектів. За його участі у Музеї співачки відбувалися концерти, зустрічі учасників Фестивалю оперного мистецтва ім. С. Крушельницької, Міжнародного конкурсу вокалістів ім. С. Крушельницької. Долучався до музейних заходів і як співак, і як оповідач із спогадами. Сам співак безпосередньо у багатьох питаннях був інформаційним порадником наукових працівників Музею. Саме від В. Ігнатенка ми почерпнули багато цікавої і цінної інформації про музичне життя Львова другої половини ХХ – початку ХХІ ст. Доречно тут нагадати, що він є автором-упорядником словника-довідника “На сцені Львівської опери”.
Володимир Дмитрович завжди з повагою ставився до роботи працівників музею, високо оцінював її. “Ваші постійні вечори, виставки, творчі зустрічі і т. п. є великим духовним живленням для зубожілого народу і, тому, нехай Бог допомагає Вам у всьому, дає наснаги, здоров’я і сили”, – читаємо на поштівці, надісланій ним до Музею з нагоди свят у 1996 року.
Ігнатенкове гучне виразно оптимістичне “Добрий день”, сказане при вході спонукало музейне жіноцтво швиденько заглянути у люстерко: щоб виглядати якнайкраще перед мужчиною, який кожній жінці не лише руку поцілує, скаже комплімент, а й розпитає про виробничі і домашні справи. То ж закономірно, що коли створився клуб приятелів Музею “Susurando”, жартівливу посаду “Музейного амантового мужчини” здобув саме він, Володимир Дмитрович Ігнатенко. Його простота у поводженні, товариськість і безпосередність ніяк не узгоджувалися з нашими уявленнями про солідність народного артиста чи занудність кабінетного завкафедрою. Завжди привітний і уважний співак ніколи не забував вітати працівників Музею із святами. Кожного року напередодні Великодня, Різдва чи Нового року листоноша приносив вітальну листівку від народного артиста музеянам. “Вітаю Вас, Вашу Родину і всіх, милих моєму серцю, Музеянок… Завжди Ваш Володимир.
Остання поштівка у Музей від В. Ігнатенка надійшла на початку квітня 2010 року – з Великоднем . Наступної, з Різдвом, уже не було… 27 листопада 2010 року артист покинув земне життя.
Однак повернімося у 2006 рік…
10 лютого 2006 р. з ініціативи друзів артиста у Музеї відкрилася виставка “Наш Володимир Ігнатенко”. І хоча виставка не була присвячена ювілею співака, не приурочена жодній даті, мала великий резонанс. Відкриття було велелюдне: колеги В. Ігнатенка по сцені ділилися своїми розповідями про нього. Їхні виступи є зафіксовані на відеокасеті, дякуючи ще одній приятельці Музею, шанувальниці творчості артиста Зої Афанасіївні Малинич. На виставці кожен експонат – це не лише частинка історії життя артиста, але й окрема сторінка культурного життя України. Пам’ятне фото 1957 року, на якому зафіксовано момент постановки опери С. Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм” у селі Рудно (біля Львова). Виконавці – родина Ігнатенків. У ролях Султана та Імамма – 17-річний Володимир. Історичною цінністю є світлина, на якій зафіксовано зустріч Івана Козловського із солістами Львівського оперного театру після постановки опери Дж. Верді “Ернані” у Москві 1971 року (партію Ернані виконував В. Ігнатенко).
Після закінчення експонування виставки артист передав у депозит Музею фотографії, афіші, документи, які у майбутньому поповнять фонд “Музичні діячі”(МД).
Виставка “Наш Володимир Ігнатенко” започаткувала надходження у фонди Музею матеріалів з особистого архіву В. Ігнатенка і не тільки.
Завдяки виставці “Наш Володимир Ігнатенко” працівники Музею започаткували нову творчу співпрацю з ще однією особистістю. Так, на виставці представлено два портрети В. Ігнатенка роботи його партнера по сцені, художника заслуженого артиста України Віктора Лужецького (бас). Це приятелювання Музею із художником-артистом у серпні 2011 року вилилося у резонансну виставку портретів співаків пензля В. Лужецького (до 85-річчя митця) “Віктор Лужецький – художник-співак”. І як результат: портрет Ніни Тичинської в ролі Ельвіри (Дж. Верді “Ернані”), створений у 1971 році – у депозиті Музею.
2009 і 2010 роки були багатими на ювілеї друзів Музею – професорів ЛНМА ім. М. Лисенка. Ярославі Матюсі, Володимиру Ігнатенку і Мирославі Логойді виповнювалось по 70-років. Працівники нашого Музею вирішили ці ювілеї відзначити у свій “музейний” спосіб: виставкою “Наші друзі – ювіляри”, побудованою на матеріалах з фонду “Історія музею” (ІМ), використавши матеріали, які засвідчують перебування у Музеї наших приятелів. Звичайно, що почесне місце на цій виставці відводилось і В. Ігнатенку, його діяльності і як співака, і як педагога. Володимир Ігнатенко-педагог – це окрема тема.
Один із десяти концертів з нагоди 70-ого ювілею професора Володимира Ігнатенка, підготовлених його учнями, відбувся у Музеї 20 лютого 2010 року і був присвячений “Вокальній ліриці М. Лисенка”. Це останній відеозапис із Музею, це останній офіційний захід, на якому був присутній митець. Були ще не офіційні.
Кожного року 23 вересня у Музеї відбуваються урочистості присвячені Дню народженню Соломії Крушельницької. Приходив на уродини нашої патронеси і В. Ігнатенко приносив подарунки (адже ж День народження): платівки із записами творів у виконанні знаменитих співаків. Так, поступово працівникам Музею розкрилося захоплення Ігнатенка-колекціонера. Згодом усю свою колекцію плит, а це 489 екземплярів В. Ігнатенко подарував нашому Музею з надією, що у музичному музеї таки колись буде кабінет для прослуховування фонозаписів, переведення записів із платівок на цифрові носії і тоді шанувальники оперного мистецтва зможуть їх прослуховувати.
В. Ігнатенко як професійний співак, митець, педагог працював із великою кількістю партитур, нотних видань і рукописів. Він підбирав репертуар не лише собі як тенору, а й своїм студентам. Так у проф. Ігнатенка створилася нотна збірка вокальних творів для різних голосів, яка буквально виконувала роль бібліотеки для знайомих співака. А щоб вокалісти не забували у кого позичили ноти, у кутку на обкладинці було зазначено прізвище власника – Ігнатенко. Значна кількість нотних видань потрапила (була передана) до Ігнатенкової збірки від його старших колег-вокалістів чи викладачів: Улуханової, Ахматової, М. Попіля, А. Поліщука, Т. Карпатської. Про це свідчать автографи, відбитки особистих штампів попередніх власників на обкладинках. У колекції – нотні видання різних років: від початку минулого століття і до 2000-х. За усним заповітом співака його дружина Надія Ігнатенко збірку нот передала у депозит Музею С. Крушельницької.
Разом із мистецьким досвідом свою повагу і любов до Музею В. Ігнатенко передав учням. І сьогодні уже вони – учасники наших заходів. Стає уже доброю традицією 31 січня, в день уродин професора збиратися класом його учнів у Музеї: переглядати уривки відеозаписів опер, передач за участю В. Ігнатенка, слухати записи його розповідей із фондів Музею, будувати спільні проекти. Завдячуючи такій співпраці Музею і класу проф. Ігнатенка, вийшов настінний Календар на 2011 рік присвячений співакові, із світлинами співака в ролях та цитатами його висловлювань, оцифровано усі відео- та аудіо записи за участю В. Ігнатенка.
Але головним скарбом, яким володів Володимир Дмитрович Ігнатенко, було багатство його великої душі. Саме за доброту, щирість, людяність, глибоку порядність та інтелігентність усі любили і поважали артиста. Він живе не лише у пам’яті близьких людей, проектах та справах колег, творчості учнів, життя Володимира Ігнатенка продовжується в музеї…
Олександра КИРИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
