Цими днями минає 85 років від дня народження Любомира Криси — знаного львівського фотохудожника, який залишив нам у спадок не просто світлини, а живу, дихаючу історію нашого міста та країни.
Від Сяніка до львівських бруків
Любомир Криса народився 1 квітня 1941 року в Сяніку. Після воєнного переселення його доля назавжди переплелася зі Львовом. Закінчивши факультет графіки Українського поліграфічного інституту, він обрав шлях документаліста. Його об’єктив став безцінним свідком епохальних подій кінця 80-х та початку 90-х років: саме він зафіксував перші демократичні мітинги, проголошення «Державної самостійності України» та історичне падіння пам’ятника Леніну.
Свідок родинних таємниць та національних трагедій
В його особистому архіві — тисячі кадрів, серед яких і надзвичайно рідкісні фотографії його швагра, легендарного Володимира Івасюка. Творчий доробок майстра — це альбоми-документи, що стали настільними книгами для кожного, хто любить Львів: «Так було», «Личаківський некрополь», «Храми Львова», «Наш Івасюк». У них — не лише вишуканий мистецький погляд, а й глибоке відчуття відповідальності перед пам’яттю. Заслужений працівник культури України, він дарував нам не просто зображення, а зв’язок із часом, що промовляє крізь десятиліття.
«Історія нашого політичного буття»: спогади сучасників
Про значення постаті Любомира Криси найкраще говорять ті, хто йшов із ним пліч-о-пліч:
«Любомир Криса — це справжній історик нашого політичного буття. Його альбом “Так було…” зафіксував події 1980–1990-х років у Львові та поза ним. На тих кадрах — постаті, які будували країну, котру ми сьогодні, на жаль, змушені так важко боронити. Він увійшов у пантеон як літописець не лише львівського руху, а й усього національного Відродження в Галичині. У багатьох родинах, і в моїй також, зберігаються його світлини — миті міського життя, культурні події Львова та України. Усе це — довговічна пам’ять про нього в наших серцях», — Ігор Калинець.
Біль за Україну та несказані слова
«Відійшов у Бозі один із найвизначніших українських фотомитців, совість і гордість родин Крисів та Івасюків. Чоловік старшої сестри Володимира Івасюка — Галини, однокласник Богдана Ступки та Романа Лемехи… Україна втратила одного з найкращих своїх синів — свідомого патріота й талановитого майстра. Не стало великого оптиміста. На жаль, із відходом Любка, мабуть, пішла й частина правди про трагічну загибель Володимира Івасюка. Він знав більше, якщо не все — проте не встиг розповісти. Можливо, не знайшлося того, кому б він зміг повністю довіритися… До останнього дня він вболівав за долю рідної землі — щоб нами пишалися, щоб нас поважали у світах і з нами рахувалися…» — Михайло Маслій.
Світло, що не згасає над Личаковим
Любомир Криса відійшов у вічність у 2019 році й знайшов спокій на полі номер 13 рідному йому Личаківському цвинтарі. Але його світлини продовжують нагадувати нам: пам’ять — це те світло, яке ніколи не згасає. Він був літописцем часу, митцем, що вмів бачити справжню правду й передавати її крізь лінзу.
Ці квітневі дні — нагода з вдячністю згадати його працю. Завдяки таким постатям ми маємо живе свідчення нашої історії, яке допомагає тримати міцний зв’язок із корінням.
Ігор МОНЧУК
керівник БО БФ «Про Пам’ять»
