Фотографії Старого Львова продовжують публікувати цикл матеріалів, присвячених історії лікувальних закладів міста Львова. У продовженні частини четвертої мова піде про спеціалізовані медичні заклади онкологічного, дерматовенерологічного та психоневрологічного профілю.
Лікувальні заклади онкологічного профілю. Перші ліжка для лікування пацієнтів із онкопатологією у Львові були створені у 1873 р. в Крайовому загальному шпиталі (нині – Львівська обласна клінічна лікарня). На початку їх було усього 4. Ініціатором створення окремих ліжок онкологічного профілю був А. Чижевич. Окремі палати для лікування пацієнтів із злоякісними новоутвореннями у Крайовому загальному шпиталі у Львові були створені наприкінці ХІХ ст.; вони функціонували у відділеннях внутрішніх хвороб, хірургічному та гінекологічному.
Довший час лікування онкопатологій у Львові здійснювалося лише хірургічним методом, зокрема Гжегож Зембіцький у Крайовому загальному шпиталі виконував хірургічне лікування онкопатології молочної залози, головного мозку, матки, шлунка та ЛОР-органів. У 1897 р. у Львові було вперше проведено операцію із резекції шлунку із приводу онокозахворювання в клініці Л. Ридигера, у 1921 р. в клініці проф. К. Бохенського – операція із видалення пухлин жіночих статевих органів, а у 1932 р. в клініці проф. Т. Островського – резеція легенів із приводу онкопатології. На початку 1910-х рр. у Крайовому загальному шпиталі у Львові та клініці лікарського факультету Львівського університету розпочалося вивчення лікувальної дії радію при онкологічних патологіях.
У 1921 р. у Львові було створено перший спеціалізований лікувальний підрозділ онкологічного профілю – ракову станцію на базі Львівського державного загального шпиталю (польською – Państwowy Szpital Powszechny we Lwowie, нині – Львівська обласна клінічна лікарня). Тут проводилося лікування рентгенівським опромінюванням, а із 1929 р. іще й лікування радієм.
У 1929 р. у Львові було створене Протиракове товариство імені Святого Лаврентія, одним із засновників якого став директор Львівського державного загального шпиталю Анджей Погорецький. У 1931 р. у загальному шпиталі відкривається онкологічне відділення на 16 ліжок в окремому корпусі – тут щорічно лікувалося біля 400 пацієнтів. У 1937 році на базі Львівського державного загального шпиталю було створено радіологічне відділення на базі клініки внутрішніх хворіб, першим керівником цього відділення був Роман Ренцкі. У Львові також діяла філія Польського протиракового інституту, якій видатна вчена Марія Складовська-Кюрі подарувала 80 мг радію. Завдяки цьому Львів швидше від інших міст Європи отримав можливість проводити променеве лікування пухлин. Подарований Складовською-Кюрі радій використовувався в Клініці Львівського державного медінституту (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) до 1958 р. Випромінюванням радію лікували рак шийки матки та злоякісні пухлини зовнішніх локалізацій.
Онкологічна служба Львівщини (за зразком тих, які працювали в інших областях Української РСР) бере початки у 1944 р.; її організатором був професор Гаврило Парфентійович Ковтунович – учень засновника онкології в СРСР професора М.М. Петрова. Під час роботи у Львові Г.П. Ковтунович показав себе як досвідчений та авторитетний онколог, а клініка та онкологічне відділення, якими він керував, стали центрами практичної і наукової діяльності в галузі онкології. Проф. Г.П. Ковтунович опублікував 5 монографій, підготував 3 докторів і 10 кандидатів медичних наук. Працював він на ниві онкології аж до своєї смерті 24 травня 1961 р. у Львові.
Головним лікувальним закладом в галузі онкології у Львові та на Львівщині був Львівський обласний онкологічний диспансер, створений у 1946 р. Цей диспансер розмістили в будинку колишньої жіночої гімназії ім. королеви Ядвіги на вул. Пушкіна (нині Генерала Чупринки), 45, у якому під час Другої світової війни містився Львівський науково-дослідний інститут висипного тифу та вірусів, створений професором Рудольфом Вайгелем та військовий госпіталь. Зараз в цьому будинку – відділення П’ятої міської клінічної лікарні м. Львова, яка увійшла до Другого територіального медичного об’єднання. У 1948 р. на базі Львівського обласного онкологічного диспансеру було відкрите стаціонарне онкологічне відділення в будинку по вул. Пушкіна (Генерала Чупринки), 48 – нині тут відділення 5-ої МКЛ м. Львова. До 1939 р. в цьому будинку знаходилися лікарня та притулок Українського товариства допомоги інвалідам.
У середині 1950-х рр. стаціонар Львівського обласного онкологічного диспансеру перенесли у приміщення по вул. Карла Маркса (нині – вул. С. Єфремова), 59. Будинок по вул. Єфремова, 59 стоїть на розі вул. Єфремова та Мельника. Це двоповерхова вілла із високим цокольним ярусом і солярієм на горищі (як третій поверх), яку було збудовано у 1927 р. для М. та С. Осінських. Після перенесення онкологічного стаціонару в нове приміщення на вул. Броньовій (Гашека), тут містилося поліклінічне відділення Львівського обласного онклогічного клінічного диспансеру. У 2020 р. поліклінічне відділення перенесено в будівлю Львівського онкоцентру на вул. Гашека, 2а. В будинку по вул. Єфремова, 59 також працювала Львівська міжрайонна онкологічна медико-соціальна експертна комісія (МСЕК). Від лютого 2021 р. частину будинку на вул. Єфремова, 59 орендує ТзОВ «Львівська медична група», яка займається доглядом за людьми похилого віку та особами із інвалідністю. Ймовірно тут мають створити геріартричний центр, але наразі значна частина історичної будівлі пустує. Будинок внесений до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2585-м.
У кінці 1950-х рр. онкологічне відділення деякий час працювало на базі Клініки Львівського державного медінституту (від 1959 р. – Львівська обласна клінічна лікарня), проте наказом № 164 по Львівській ОКЛ від 9 вересня 1959 р. онкологічне відділення було ліквідоване, а замість нього в інших відділеннях було розгорнуто 15 уроонкологічних та 10 онкохірургічних ліжок.
У першій половині 1960-х рр. на околиці Львова на вул. Броньовій (Гашека), забудова
якої почалася у 1957 р., було розпочато будівництво нового стаціонарного відділення Львівського обласного онкологічного диспансеру. Будівлі на вул. Броньовій (Гашека) були введені в експлуатацію в 1965 р., тут розмістився онкостаціонар на 130 ліжок. У 1966 р. на клінічній базі Львівського обласного онкодиспансеру за ініціативи проф. Анатолія Івановича Гнатишака у Львівському державному медичному інституті було створено першу в СРСР кафедру онкології.
Анатолій Іванович Гнатишак народився у 1917 р. у с. Бихів поблизу Перемишля. У 1935 р. завершив навчання у гімназії в м. Перемишлі і вступив на медичний факультет Львівського університету. Під час навчання працював асистентом у проф. Р. Ренцького та хірурга В. Добжанецького. У 1941 р. закінчив Львівський державний медичний інститут, в який було перетворено медичний факультет Львівського університету. Деякий час А. Гнатишак працював ординатором хірургічного відділу залізничної лікарні, а у 1944 р. молодий лікар опиняється у Саксонії, де попри загальну лікарську практику в умовах війни він засвоює рентгенологічну діагностику.
Повернувшись до Львова А. Гнатишак пов’язує своє життя із хірургією та онкологією. У Львові Анатолій Іванович плідно співпрацює із Г.П. Ковтуновичем. У 1950 р. А. Гнатишак захищає кандидатську дисертацію «Рак і туберкульоз», а у 1958 р. – докторську дисертацію «Рак щитоподібної залози». У 1957 – 1959 р. на посаді доцента викладає радіологію, а із 1960 р. очолює кафедру пропедевтичної хірургії Львівського державного медінституту (ЛДМІ), а у 1966 р. – кафедру онкології, першу в СРСР. Крім того А.І. Гнатишак очолював Львівське обласне онкологічне товариство.
У другій половині 1960-х рр. Львівський обласний онкологічний диспансер (ЛООД) складався із організаційно-методичного та поліклінічного відділень та стаціонару. Стаціонар об’єднував променеве, хірургічне та гінекологічне відділення. Крім того іще був пансіонат, де проводили доклінічну діагностику і часом хіміотерапії онкологічних захворювань. Завідувачі хірургічного та гінекологічного відділень ЛООД Ю. Гунька та О. Лисенко також працювали за сумісництвом на кафедрі онкології ЛДМІ разом із завідувачем кафедрою А.І. Гнатишаком, доцентом Б. Білинським (перейшов із Інституту гематології та переливання крові) та асистентом В. Савраном.
Анатолій Гнатишак завідував кафедрою онкології ЛДМІ до 1986 р., у 1986 – 2004 рр. кафедрою завідував Богдан Тарасович Білинський, який у 1963 р. захистив кандидатську дисертацію, а у 1972 р. – докторську. Із 1977 р. працював на посаді професора кафедри онкології ЛДМІ. Богдан Білинський був одним із організаторів медичного закладу для надання паліативної допомоги інкурабельним хворим – лікарні «Хоспіс». Із 2004 р. завідувачем кафедри онкології Львівського медуніверситету став Тарас Григорович Фецич, який у 1982 р. закінчив ЛДМІ, а у 1985 р. захистив кандидатську дисертацію і з того ж року працював на кафедрі онкології – спочатку асистентом, а із 1996 р. – доцентом. Зараз завідувачем кафедри онкології та радіології ЛНМУ ім. Данила Галицького є професор Наталя Антонівна Володько, лікар онколог-гінеколог вищої кваліфкатегорії, доктор медичних наук.
У 1984 – 1987 рр. головним лікарем Львівського обласного онкологічного диспансеру (ЛООД) працював Г. Зубарєв. В цей період ЛООД отримав статус клінічного, було розроблено проєкт будівництва нового корпусу онкодиспансеру, встановлено апарат для проведення внутрішньопорожнинного опромінювання, оновлено ендоскопічну апаратуру, запроваджено машинну обробку статистичних даних. На базі ЛООД проводиться навчання студентів ЛДМІ та підвищення кваліфікації практикуючих лікарів загальної мережі Львівщини із питань онкології. У 1987 – 1993 рр. на посаді головного лікаря ЛООД працював Р. Іванців. В цей час починається будівництво нового корпусу онкологічного диспансеру. У 1993 р. головним лікарем Львівського обласного клінічного онкодиспансеру стає Ігор Васильович Ковальчук. Під час його керівництва, у 1997 р., Львівський онкодиспансер отримує статус регіонального онкоцентру і отримує назву Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр; триває будівництво нових корпусів онколікарні, яке завершується у 2006 р.; у Львівському онкоцентрі з’являються нові відділення – пухлин голови і шиї, три гінекологічні відділення, урологічне, діагностичне, проктологічне та реконструктивне. Клініка оснащується новою діагностичною і лікувальною апаратурою. Зараз Ігор Васильович Ковальчук працює на посаді головного директора Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру (ЛОРЛДЦ).
Зараз у ЛОРЛДЦ працює більше 160 лікарів, щороку стаціонарну спеціалізовану допомогу отримує біля 25 тис. пацієнтів, біля 120 тис. пацієнтів отримує консультативну допомогу. Ліжковий фонд стаціонару ЛОРЛДЦ складається із 540 ліжок, із них 130 – радіологічні. Щороку в онкоцентрі проводиться біля 8,5 тис. операцій, в т.ч. пневмонектомії, операції на стравоході, гастректомії, субтотальні резекції шлунка, резекції прямої кишки, видалення заочеревинних пухлин, в т.ч. операції на нирках, наднирниках, підшлунковій залозі, операції при пухлинах м’яких тканин. У складі онкоцентру працюють наступні відділення: онкогінекологічні відділення №№ 1 і 2 (на 45 і 31 ліжок); проктологічне відділення (30 ліжок); відділення абдомінальної хірургії (30 ліжок); відділення пухлин голови та шиї (25 ліжок); мамологічне відділення (30 ліжок); відділення пухлин м’яких тканин (40 ліжок); урологічне відділення (24 ліжка); торакальне відділення (25 пацієнтів); відділення реконструктивної хірургії (20 ліжок); діагностично-лікувальне відділення (30 ліжок); два відділення променевої терапії (на 90 і 30 ліжок); відділення радіонуклідної діагностики та лікування (10 ліжок); хіміотерапевтичне відділення (60 ліжок); відділення малоінвазивної хірургії (20 ліжок) та відділення реанімації та інтенсивної терапії (18 ліжок). У регіональному онкоцентрі працює три лабораторії – клінічна, цитологічна та радіоізотопної діагностики; кабінет гіпербаричної оксигенації; кабінети функціональної діагностики, ендоскопічний, бронхоскопічний, УЗД, Ехо-КГ, рентгенологічний, КТ, МРТ, торакальний та урологічний кабінети. Львівський онкоцентр надає спеціалізовану онкологічну допомогу мешканцям шести областей заходу України: Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської та Тернопільської.
Лікувальні заклади дерматовенерологічного профілю. Венерологічний диспансер був одним із перших спеціалізованих медичних закладів, який відновив свою роботу після того, як радянські війська витіснили зі Львова німців – він працював вже 1 жовтня 1944 р., у його штаті було дві лікарські ставки. До 2008 р. у Львові працювало два дерматовенергологічні диспансери: Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер на вул. Коновальця, 1 (перебував в обласному підпорядкуванні), а також Львівський міський дерматовенерологічний диспансер на вул. Замарстинівській, 81-83 із стаціонарним відділенням на вул. Кордуби, 4а (у міському підпорядкуванні).
Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер заснований у 1946 р., він розміщується у будинку на розі вул. Степана Бандери та вул. Коновальця і має адресу вул. Коновальця, 1. Цей будинок збудований біля 1910 р. в стилі раціональної сецесії із використанням у декорі елементів готики, ренесансу та барокко. У період між двома світовими війнами в цьому будинку працював ординаторський лікарський пункт 2-го району м. Львова, а зараз тут знаходяться два поліклінічні відділення диспансеру (№№ 1 і 2).
Стаціонарні відділення Львівського обласного шкірно-венерологічного диспансеру знаходилися у Львові на вул. Коновальця, 5 та в с. Сокільники Львівського району на вул. Данила Галицького, 2 – тут лікували насамперед дітей. Загалом у диспансері було 190 лікарняних ліжок, в т.ч. 70 ліжок денного перебування хворих. Як стало відому восени 2021 р. стало відомо, що Львівському обласному шкірно-венерологічному диспансеру не вдалося підписати пакет стаціонарної допомоги із НСЗУ. Як пояснив керівник диспансеру Ярослав Вісьтак, для того, щоб надавати стаціонарну допомогу НСЗУ вимагає мати в складі лікарні реанімаційне відділення, але у дерматологічних лікарнях таке відділення недоцільно утримувати. Тому лікарню закрили, а майно звідтам частково вивезли. Відповідно до рішення Львівської обласної ради будівлю стаціонару на вул. Данила Галицького, 2 в Сокільниках передали в оперативне управління Сокільницькій сільраді для розміщення амбулаторії.
Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер є клінічною базою для кафедри сімейної медицини та кафедри дерматології та венерології Львівського національної медичного університету ім. Данила Галицького. Кафедра дерматології і венерології знаходиться в будівлі диспансеру на вул. Коновальця, 1.
Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер до 2017 р. надавав консультативну та лікувально-профілактичну допомогу населенню Львівської області, а в м. Львові зоною його обслуговування був Франківський район із населенням 151,1 тис. осіб.
Львівський міський дерматовенерологічний диспансер розташовувався у будинках №№ 81 і 83 по вул. Замарстинівській. Будинок по вул. Замарстинівській, 83 на розі із вул. Малиновою був споруджений на початку ХХ століття та оздоблений в стилі ранньої декоративної сецесії. Особливістю будинку є ніша для статуї Матері Божої над вхідною брамою. У 1930-х рр. в цьому будинку містилася аптека Й. Квантера, в у кінці 1940-х – на початку 1950-х рр. тут було 8-й районний відділ міліції. Пізніше в будинку розмістилося поліклінічне відділення Львівського міського дерматовенерологічного диспансеру. Стаціонарне відділення цього диспансеру на 50 ліжко-місць знаходилося на вул. Кордуби, 4а.
10 липня 2008 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1939, відповідно до якої Комунальний Львівський міський шкірно-венерологічний диспансер було передано у спільну власність Львівської обласної ради. Відповідно медичний заклад перейшов в управління Головного управління (нині – департамент) охорони здоров’я Львівської обласної адміністрації і отримав назву Комунальний заклад Львівської обласної ради (КЗ ЛОР) «Львівський шкірно-венерологічний диспансер № 2». Під такою назвою він працював до лютого 2017 р.
14 лютого 2017 р. Львівська обласна рада прийняла рішення про реорганізацію шкірно-венерологічної служби у м. Львові, за яким КЗ ЛОР «Львівський шкірно-венерологічний диспансер № 2» на вул. Замарстинівській, 83 було приєднано до КЗ ЛОР «Львівський обласний шкірно-венерологічний диспансер» на вул. Коновальця, 1. Як пояснила в.о. директора Департаменту охорони здоров’я Львівського ОДА Ірина Микичак, оптимізація мережі шкірно-венерологічних медзакладів була пов’язана із необхідністю приведення до обґрунтованої потреби населення Львівщини та впровадженням нових протоколів лікування, які передбачають лікування більшості шкірно-венерологічних захворювань в амбулаторних умовах. Під час проведення цієї оптимізації відбулося скорочення ліжкової мережі на 80 ліжок. За словами І. Микичак, економія завдяки реорганізації мала скласти біля 2,5 млн. грн.
В будівлі на вул. Кордуби, 4а, де розміщувався стаціонар шкірно-венерологічного диспансеру № 2, запланували розмістити Львівську обласну лікарню відновного лікування, а у двох приміщеннях на вул. Замарстинівській 81 і 83 мали продовжити роботу поліклінічне відділення та лабораторія Львівського обласного шкірно-венерологічного диспансеру. У вересні 2021 р. стало відомо, що у приміщенні колишнього стаціонару шкірно-венерологічного диспансеру на вул. Кордуби, 4а запланували розмістити Львівську районну державну адміністрацію.
Лікувальні заклади психоневрологічного профілю. Перше у Львові спеціалізоване психіатричне відділення у Загальному шпиталі (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) було створено іще наприкінці ХVIII ст. Оскільки Загальний шпиталь було розміщено в будівлі колишнього Колегіуму Піярів, слово «піярі» в середині ХІХ ст. асоціювалося із божевільними. На початку 1870-х рр. було вирішено винести відділення для божевільних в окреме приміщення на території приміської громади Кульпарків. У 1875 р. відділення для божевільних було винесено із Крайового загального шпиталю в спеціально побудовану будівлю на Кульпаркові, згодом там було створено самостійний лікувальний заклад на 500 ліжок. Так починалася історія Львівської обласної клінічної психіатричної лікарні. У 1905 р. було створено амбулаторію для приймання хворих і навчання студентів із курсу нервових і психічних хвороб, яка розмістилася на вул. Гауснера (Сковороди), 9. У 1930 р. в складі комплексу Львівського державного загального шпиталю (нині – Львівська обласна клінічна лікарня) зведено будівлю неврологічного корпусу в функіональному стилі за проєктом відомого архітектора Тадеуша Обомінського. У неврологічній клініці була гістологічна лабораторія, рентген-кабінет, відділення електро- та гідротерапії, операційна та палати для 65 пацієнтів. У неврологічній клініці Львівського державного загального шпиталю щорічно лікувалося біля 1000 пацієнтів. Першим керівником кафедри неврології та психіатрії медичного факультету Львівського університету був Генрик Гальбан (1870 – 1933). Кафедру він очолював у 1905 – 1914 рр. та 1920 – 1933 рр. Після Другої Світової війни біля початків неврологічної служби на Львівщині стояв доцент Ярослав Бачинський (1911 – 1965), який у 1944 – 1945 р. очолював кафедру неврології Львівського державного медінституту, а у 1946 р. отримав звання «Відмінник охорони здоров’я». У 1949 р. за доносом працівника медінституту Я. Бачинського було засуджено на 10 років таборів, покарання він відбував у Сибіру. У 1985 р. на базі двох неврологічних та двох нейрохірургічних відділень Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Львова було створено кафедру рефлексотерапії та нейрохірургії факультету післядипломної освіти (ФПДО) ЛДМІ. Очільником кафедри став Володимир Миколайович Шевага. Із 1990 р. кафедра носить назву невропатології та нейрохірургії.
Львівський міський психоневрологічний диспансер був створений за наказом міськздороввідділу № 327 від 28 квітня 1953 р. на базі існуючого дерматовенерологічного диспансеру Ленінського району м. Львова. Міський психоневрологічний диспансер почав роботу із 1 жовтня 1953 р. На той час він мав стаціонар на 10 ліжок та поліклінічне відділення на вул. Я. Галана (Б. Лепкого), 8 (із 1971 р. в цьому будинку працював наркологічний диспансер). На початках поліклінічне відділення обслуговувало 3 – 5 тис. хворих на рік, а у 1974 р. – 16,5 тис. пацієнтів. Міський психоневрологічний диспансер обслуговував мешканців усіх районів Львова. Довший час головним лікарем диспансеру був Семен Філіппович Тонкопій. При поліклінічному відділенні психоневрологічного диспансеру на вул. Я. Галана (Б. Лепкого) працювала водолікарня на 170 процедур в день. У складі міського психоневрологічного диспансеру працювало два стаціонари: один цілодобовий на 50 ліжкомісць, а інший – денний на вул. П. Матюшенка (нині – Й. Коциловського), 15а у місцевості Погулянка. В складі психоневрологічного диспансеру працювали такі кабінети: наркологічний, дитячий психіатричний, логопедичний, профедурний та фізкабінет.
Другим головним лікарем міського психоневрологічного диспансеру був Георгій Федорович Болотов. У часи його керівництва медзакладом поліклінічне відділення диспансеру було переведене із приміщення на вул. Я. Галана (Б. Лепкого), 8 (тут розмістився обласний наркологічний диспансер) у приміщення на вул. П. Матюшенка (Й. Коциловського), 30 в Червоноармійському (Личаківському) районі м. Львова неподалік парку Погулянка, крім того було відкрито друге стаціонарне цілодобове відділення у будинку по вул. В. Брюсова (О. Басараб), 2 в Червоноармійському (Личаківському) районі. Після цього у складі міського психоневрологічного диспансеру працювало поліклінічне відділення на вул. П. Матюшенко (Й. Коциловського), 30; денний стаціонар на вул. П. Матюшенка, 30; стаціонарне цілодобове відділення № 1 на вул. Матюшенка, 15а; стаціонарне відділення № 2 на вул. В. Брюсова (О. Басараб), 2 та трудові майстерні по вул. Переяславській, 16.
Третім головним лікарем міського психоневрологічного диспансеру був Борис Якович Дацишин. Міський психоневрологічний диспансер продовжував свій розвиток незважаючи на другої половини 1980-х рр. У той час поліклінічна допомога надавалася мешканцям усіх районів м. Львова, а стаціонарна – пацієнтам із усієї Львівщини.
У травні 1987 р. трудовий колектив Львівського міського психоневрологічного диспансеру таємним голосуванням обрав на посаду головного лікаря Степана Івановича Старицького (1944 – 2022). За його сприяння у 1988 р. відповідно до ухвали Львівської міськради на баланс диспансеру було передано будинок по вул. П. Матюшенка (Й. Коциловського), 32. Цей будинок був реконструйований із надбудовою третього поверху. У 1993 р. в стаціонарі № 1 на вул. Й. Коциловського, 15а було споруджено харчоблок та їдальню для пацієнтів. У 1999 – 2000 рр. відбулася реконструкція стаціонару № 2 по вул. Ольги Басараб, 2 із надбудовою мансарди. Для працівників диспансеру було побудовано новий житловий будинок на 15 квартир на вул. Переяславській, 16.
У 1995 р. на базі Львівського міського психоневрологічного диспансеру була створена перша у Львові цілодобова анонімна служба підтримки «Телефон довіри», де чергували та надавали медико-психологічну допомогу лікарі-психіатри, психологи та сексопатолог.
У 2000 р. під керівництвом Степана Івановича Старицького Львівський міський психоневрологічний диспансер отримав відзнаку «Краща лікувальна установа» – за високий рівень медичного обслуговування львів’ян в номінації «Шануймо кращих».
Із 2001 р. в диспансері створено власну бухгалтерію, яка до цього була спільною для трьох медичних установ і знаходилася на вул. Пасічній. У 2005 р. головним лікарем Львівського міського психоневрологічного диспансеру став Володимир Володимирович Яєчник.
У 2004 – 2006 рр. за підтримки міського голови Львова, депутатського корпусу Львівської міськради, Міністерства охорони здоров’я України у співпраці з Європейською комісією та Львівським національним медичним університетом імені Данила Галицького реалізовано проект «Інтеграція психотерапевтичної моделі у систему охорони здоров’я».
10 липня 2008 р. Львівська міська рада прийняла ухвалу № 1939 «Про передачу закладів охорони здоров’я, що надають спеціалізовану медичну та санітарно-реабілітаційну допомогу», відповідно до якої Львівський міський психоневрологічний диспансер було передано в спільну власність Львівської обласної ради. Із 30 грудня 2008 р. лікувальна установа стала Комунальним закладом Львівської обласної ради (КЗ ЛОР) «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер». У кінці 2019 р. відповідно до рішення Львівської обласної ради № 976 від 24 грудня 2019 р. Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер отримав статус комунального некомерційного підприємства (КНП). Директором КНП є Тереза Борисівна Торопова.
У структуру Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру натепер входять поліклінічне відділення; денний стаціонар; два цілодобові стаціонари (№№ 1 і 2).
Поліклінічне відділення працює на вул. Коциловського, 30 і розраховано на 120 відвідувань в день. Основними завданнями поліклінічного відділення є: надання амбулаторної психіатричної допомоги мешканцям м. Львова та області; активна профілактика психічних розладів серед мешканців регіону; консультування осіб з розладами психіки та поведінки за скеруванням органів соціального захисту та правоохоронних органів та ін. У поліклінічному відділенні працюють психіатри, психологи, психотерапевт, сексопатолог, епілептолог; функціонує електроенцефалографія. На базі поліклінічного відділення працює кабінет із проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів для мешканців м. Львова. Завідувачем поліклінічним відділенням є Олена Володимирівна Шипка.
Денний стаціонар працює у будинку по вул. Й. Коциловського, 32 і розрахований на 100 пацієнтів. Для короткотермінового перебування хворого, при потребі у ліжку передбачено 10 ліжок. Денний стаціонар працює за принципом часткової госпіталізації, що дозволяє хворим не тільки приймати лікування стаціонару, перебувати в звичних для них умовах життя, що позитивно позначається на результатах. Допомогу пацієнтам надають лікарі-психіатри, психологи та психотерапевти. Завідувачка відділенням – Віра Зіновіївна Чаплоуцька. У 2008 р. на базі денного стаціонару поліклінічного відділення створено «Центр соціальної адаптації та реабілітації для осіб з ментальними порушеннями» під керівництвом Лариси Вікторівни Павільчук.
Стаціонарне відділення № 1 на 67 ліжок функціонує в будинку по вул. Коциловського, 15а. Це відділення надає психіатричну, психотерапевтичну, психологічну та логопедичну допомогу мешканцям м. Львова, Львівщини та інших областей України. Щотижня у відділенні відбуваються клінічні розбори куди залучені працівники кафедри ЛНМУ ім. Д. Галицького та Українського католицького університету (УКУ). Стаціонар є базою практики студентів-психологів УКУ. Завідувач стаціонарним відділенням № 1 Іванна Євгенівна Горинюк.
Стаціонарне відділення № 2 на вул. О. Басараб, 2 розраховано на 58 ліжок. Це відділення спеціалізується на мультимодальному підході, який включає в себе психіатричні, психотерапевтичні та реабілітаційні заходи, які базовані на сучасних медичних психіатричних протоколах. Кожним пацієнтом займається вся команда, яка складається з психіатра, психолога, психотерапевта, середнього і молодшого персоналу. Робота стаціонару супроводжується кафедрою психіатрії та психотерапії ФПДО ЛНМУ ім. Д. Галицького, що включає в себе клінічні та психодинамічні розбори. Психотерапевтична допомога складається з індивідуальної та групової психотерапії, арттерапії, музикотерапії, екзистенціальної терапії. Завідувач стаціонарним відділенням № 2 Людмила Олексіївна Самсонова.
У складі обласного психоневрологічного диспансеру працює клініко-діагностична лабораторія IV ступеня акредитації, яка знаходиться на вул. Й. Коциловського, 32. Лабораторія оснащена сучасним обладнанням і має загально-клінічний, гематологічний та біохімічний відділи. Керівником лабораторії є Наталія Орестівна Білянська.
Для організації правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне дотримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, у КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» створено юридичну службу, функції якої виконує юрисконсульт відповідної категорії, який надає консультативну правову допомогу працівникам та пацієнтам, які потребують соціального захисту.
До 2020 р. у Львові також діяв Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер на вул. Драгоманова, 58. Цей заклад мав стаціонар на 60 ліжкомісць, щороку тут проходило лікування біля 1000 маленьких пацієнтів. Плани реорганізації цього лікувального закладу вперше були озвучені в 2018 р., вони передбачали приєднання Львівського обласного дитячого психоневрологічного диспансеру до Західноукраїнського спеціалізованого дитячого медичного центру (який в народі називають «Чорнобильською лікарнею»), проте через протести громадськості вони були реалізовані у лютому 2020 р. коли Львівська обласна рада підтримала припинення КЗ ЛОР «Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер» шляхом його приєднання до КЗ ЛОР «Західноукраїнський спеціалізований дитячий медичний центр». Приміщення колишнього диспансеру площею понад 1000 кв. м. вирішили продати. Кошти від продажу приміщення на вул. Драгоманова, 58 планувалося скерувати на створення у Львові нового дитячого онкоцентру.
Будинок по вул. Драгоманова, 58 в якому знаходився Львівський обласний дитячий психоневрологічний диспансер є пам’яткою архітектури – це вілла львівського правника Юліана Макаревича, збудована в стилі романтичної сецесії за проєктом архітектора Л. Вельтце у 1909 р.
У 1971 р. було створено Львівський обласний державний наркологічний диспансер, який нині носить назву Львівський обласний медичний центр превенції та терапії узалежнень. Поліклінічне відділення від створення медустанови знаходиться на вул. Б. Лепкого, 8. Нині медичний центр є координуючим центром профілактики та лікування алкогольної та наркотичної залежності, надання наркологічної допомоги мешканцям м. Львова та області. В медичному центрі надається кваліфікована поетапна допомога пацієнтам з різними видами залежності, мешканцям інших областей України та громадянам інших країн.
У складі Львівського обласного медичного центру превенції та терапії узалежнень функціонують два стаціонарних відділення (№№ 1 і 2) на 80 ліжок кожне на вул. Кульпарківській, 95; відділення невідкладної наркологічної допомоги та детоксикації на 20 ліжок на вул. Кульпарківській, 95; приймально-діагностичне відділення (вул. Кульпарківська, 95) та поліклінічне відділення на вул. Б. Лепкого, 8. У поліклінічному відділенні працює госпрозрахунковий підрозділ, який проводить профілактичний наркологічний огляд із виданням сертифікату та кабінет замісної підтримувальної терапії.
Лікувальні заклади ендокринологічного профілю. Становлення і розвиток практичної ендокринології на Львівщині на всьому заході України бере початок у другій половині 1940-х рр. Тоді практично усе населення регіону було вражене ендемічним зобом. Перші кроки по вирішенню цієї проблеми були зроблені силам лікарів-ентузіастів на чолі із проф. Г. Каравановим та його учнями. У 1946 р. відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я Української РСР у Львові на базі 1-ої Робітничої поліклініки по вул. Фредра, 2 (тепер – поліклінічне відділення 4-ої міської клінічної лікарні) розпочалася організація Львівського обласного ендокринологічного диспансеру. Діяльність диспансеру мала проводитися в напрямку активного виявлення і лікування пацієнтів із патологією ендокринної системи, але основним завданням була боротьба із епідемією зобу в Прикарпатті.
Першого пацієнта Львівський обласний ендокринологічний диспансер прийняв у січні 1947 р. На цей час в штаті диспансеру було всього чотири працівники: лікар, медсестра та два молодших медпрацівники.
Із 1949 р. ендокринологічний диспансер працює на вул. Чайковського, 22. Тут було створено поліклініку, лабораторію та невеликий стаціонар на вісім ліжок. У ті роки особлива увага зосереджувалася на проблемі зобної епідемії та її подолання. Працівники диспансеру налагодили контроль за йодуванням солі, проводилася профілактика зобу препаратом «антиструмін». У 1952 р. було виявлено 9 тисяч пацієнтів із зобом ІІІ, IV і V ступенів. Ендокринологи-терапевти активно співпрацювали із хірургами. У ендокринологічному диспансері регулярно проводили обласний хірург доцент П. Голобородько; професори Г. Караванов та Т. Глухенький та доцент С. Барвінський.
Іще одним важливим напрямком роботи Львівського обласного ендокринологічного диспансеру стали лікування і профілактика цукрового діабету, захворюваність на який зростала серед населення Львівщини.
На початку 1950-х рр. колектив Львівського обласного ендокринологічного диспансеру складався усього із семи осіб, проте за перших 10 років роботи лікувальної установи була проведена величезна робота з виявлення і лікування хворих з ендокринною патологією, створено мережу ендокринологічних кабінетів у Львові та в містах і районах області.
Наприкінці 1960-х рр. на балі Львівського обласного ендокринологічного диспансеру було організоване дитяче відділення, яке працює і сьогодні в складі ендокринологічного клінічного лікувально-діагностичного центру.
У 2012 р. Львівський обласний ендокринологічний диспансер було реорганізовано у Львівський обласний державний клінічний ендокринологічний лікувально-діагностичний центр (ЛОДКЕЛДЦ), який знаходиться в Личаківському районі м. Львова на вул. К. Острозького, 1. У лютому 2019 р. лікувально-діагностичний центр отримав статус комунального некомерційного підприємства і отримав назву «Львівський клінічний центр ендокринології».
КНП «Львівський клінічний центр ендокринології» та ендокринологічне Комунальної 4-ої міської лікарні м. Львова (вул. Свєнціцього, 3) є клінічними базами кафедри ендокринології ЛНМУ ім. Данила Галицького, яка була створена у 1978 р. на базі Львівського обласного ендокринологічного диспансеру. Ця кафедра входить до складу медичного факультету № 2 та факультету післядипломної освіти (ФПДО). Засновником кафедри ендокринології став д. мед. н., проф. Я. І. Томашевський. Із 1999 р. кафедру очолював д. мед. н., проф. О.О. Сергієнко, а із 2014 р. завідувачем кафедри є д. мед. н., доц. А.М. Урбанович. Проф. Я.І. Томашевський розробив «Програму загальної диспансеризації населення», яка скерована на раннє виявлення цукрового діабету, предіабету та йододефіцитних захворювань, яка була успішно реалізована. У 2016 р. працівники кафедри ендокринології ЛНМУ ім. Данила Галицького на базі ЛОДКЕЛДЦ та ендокринологічного відділення 4-ої міської лікарні м. Львова проконсультували майже 9,5 тис. пацієнтів.
Історія ендокринологічного центру у Львові нерозривно пов’язана співпрацею із хірургічними клініками академіка М. Павловського та проф. Д. Макара, праця і науковий потенціал яких спрямований на вирішення хірургічних аспектів ендокринної патології.
Станом на початок 2020-х рр. у Львівському клінічному центрі ендокринології працювало біля 150 працівників; в складі центру працювало поліклінічне та два стаціонарні відділення, а також клініко-біохімічна та імуноферментна лабораторії. Щороку центр приймав понад 2500 стаціонарних хворих та біля 45000 пацієнтів відвідувало поліклінічне відділення.
Під час роботи програми «Цукровий діабет» Львівський клінічний центр ендокринології отримав новий поштовх у своїй діяльності, зокрема було створено кабінети: навчання хворих на цукровий діабет самоконтролю, кабінет діагностики та лікування діабетичної нейропатії. Кабінет «Діабетична стопа» обладнано ультразвуковим диссектором «Sonoca-180», який є надзвичайно ефективним в лікуванні синдрому діабетичної стопи з наявними виразковими дефектами, відповідно, зменшуючи ймовірність ампутацій кінцівок в рази. Для своєчасної (на ранніх стадіях) діагностики та лікування діабетичних ретинопатій у центрі введено в дію кабінет «Діабетична ретинопатія», який обладнано фундус-камерою та лазерним фотокоагулятором виробництва компанії NIDEK (Японія).
Поліклінічне відділення в складі Львівського обласного ендокринологічного диспансеру було відкрите у 1988 р., у його складі зараз працюють наступні кабінети: ендокринолога; дитячого ендокринолога; офтальмолога («Діабетична ретинопатія»); кардіолога; невролога; хірурга («Діабетична стопа»); рефлексотерапії; гіпербаричної оксигенації; стоматолога; ультразвукової діагностики; функціональної діагностики. У складі поліклінічного відділення працює «Діабетологічний навчальний центр», у якому пацієнти з цукровим діабетом проходять навчання щодо належного способу життя та навичок самоконтролю свого захворювання та денний стаціонар на 10 ліжок. У поліклінічному відділенні працює 19 лікарів різних спеціальностей та 10 медичних сестер.
Діабетологічне відділення надає кваліфіковану стаціонарну лікувально-діагностичну допомогу хворим на цукровий діабет, в т.ч. невідкладну допомогу при невідкладних станах (гіпоглікемія, кома та прекома) і планову госпітальну допомогу.
Ендокринологічне відділення надає кваліфіковану діагностичну та лікувальну допомогу хворим на ендокринологічні захворювання (захворювання щитовидної та паращитовидної залоз; наднирників; гіпоталамо-гіпофізарними системи та ін.).
Клініко-діагностична лабораторія Львівського клінічного центру ендокринології має такі відділи: загальноклінічний, гематологічний, біохімічний та імунологічний. Лабораторія обслуговує пацієнтів поліклінічного та стаціонарних відділень.
У серпні 2022 р. з’явилася інформація про те, що Львівська обласна рада планує реорганізувати КНП «Львівський клінічний центр ендокринології». Амбулаторне (поліклінічне) відділення запланували приєднати до обласного діагностичного центру на вул. Пекарській, 69б, а стаціонар – до Львівського обласного госпіталю ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи. Ці плани викликали протести серед медичної спільноти та пацієнтів.
Ендокринологічне відділення 4-ої міської клінічної лікарні м. Львова було засноване у 1974 р. На початку воно мало 40 ліжок. У 1974 – 1986 рр. завідувачем відділенням була Н.О. Полева. У 1980 р. кількість ліжок у відділенні було збільшено до 60. Із вересня 1986 р. ендокринологічне відділення 4-ої МКЛ очолювала В.І. Цибуковська. У відділення госпіталізували пацієнтів із цукровим діабетом І та ІІ типів, нецукровим діабетом, пацієнтів із захворюваннями наднирників, щитовидної та паращитовидної залоз, а також хворих із патологією гіпоталамо-гіпофізарної системи. Зараз 4-та міська клінічна лікарня увійшла до складу Другого територіального медичного об’єднання м. Львова.
Антон ЛЯГУШКІН
Перелік використаних джерел інформації
- Історія Львова в документах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – Київ: Наукова думка, 1986. – 424 с.;
- Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Львів: Апріорі, 2009. – 528 с.;
- Мельник І.В. Львівські вулиці і кам’яниці, мури, закамарки, передмістя та інші особливості Королівського столичного міста Галичини. – Львів: Центр Європи, 2008. – 384 с.
- Матеріали із офіційних сайтів лікувальних закладів: Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру; Львівського обласного клінічного психоневрологічного диспансеру; Львівського обласного медичного центру превенції та терапії узалежнень та Львівського клінічного центру ендокринології; Львівського національно медичного університету ім. Данила Галицького; Центру міської історії Центрально-Східної Європи та ін.
