Від польськомовного шляхтича до українського патріота. До річниці від Дня народження письменника Андрія Чайковського

Історія перемог та досягнень пишеться не тільки справжніми героями (хоч їхній шлях найбільш складний), але й звичайними та простими людьми, які в конкретний час виявилися в потрібному місці й зробили те, чого вимагала ситуація. Врешті, часто героїзм також повинен мати опору та надійний тил – це бачимо навіть на прикладі актуальних подій, під час героїчного спротиву українців злочинній агресії російського окупанта. Характерно, що ці речі – організована та своєчасна робота тилу, а також спротив російським загарбникам, є не лише сьогоденням.

З цим мали справу мешканці наших теренів і сто років тому. Скажімо, герой цього тексту, письменник Андрій Чайковський, від Дня народження якого цьогоріч минає 165 років, був залучений до процесів управління молодою державою ЗУНР, а також став жертвою російських імперських агресорів.

Від “Кобзаря” до “Кружка правників”

Андрій Чайковський народився 15 травня 1857 року у родині дрібного шляхтича в Самборі. Тихе, але затишне і красиве містечко було тоді у складі Австрійської імперії, входило до королівства Галичини та Володимирії. У хлопчика рано померли батьки, тому виховувала його бабуся. Вона ж навчила його читати і писати. Вдома він також готувався і до вступу в Самбірську гімназію, що стала першим справжнім вікном у світ. У гімназії він прочитав “Кобзаря” Тараса Шевченка, тоді ж став членом підпільного товариства “Студенська громада”. Відтак вступив на філософський факультет Львівського університету. Велике місто означило перед Чайковським нові виклики. Зокрема, тут він став головою студентської організації, був співзасновником “Кружка правників”, активно долучався до діяльності товариства “Просвіта”.

Боротьба почалась далеко

Імперія Габсбургів була надзвичайно великим територіальним утворенням, яке складалося з різних адміністративних одиниць, де проживали відмінні в плані культури, традицій, економіки чи політики, народності. Не даремно імперію називали “клаптиковою”. Врешті, саме на її руїнах після Першої світової постало багато нових держав. Андрій Чайковський міг би розповісти про це з особистого досвіду. У 1882 році він пішов на службу і став учасником придушення руху на теренах сучасної Боснії і Герцеговини. Як зізнавався у спогадах письменник, тоді йому вперше довелося залишити межі Галичини. Водночас, мемуари, які він почав вести в ті дні, стали і першою пробою пера. Відтоді писання не закидав, а його письменницькі спроби отримували позитивні відгуки від І. Франка, М. Коцюбинського, О. Маковея і ін.

Із захисників у в’язні. У стінах львівських “Бригідок”

Після повернення до Львова Андрій Чайковський перевівся на юридичний факультет Львівського університету. Пізніше він склав суддівський іспит і розпочав практику у рідному Самборі, Бережанах на Тернопільщині і ін. Він завжди відстоював ідею, підтверджував її власним прикладом, що русинська (українська) мова цілком надається для юриспруденції, а в Бережанах ще й очолював місцеву “Просвіту”. У 1914 році Чайковський був у Самборі, де його й застала Перша світова війна. Він включився у процес і організовував набір до легіону Українських січових стрільців у Самбірському повіті.

Після доносу його схопили представники російської імперської адміністрації та відправили до Львова у “Бригідки”. Очевидно, через проукраїнську діяльність А. Чайковського. Однак, він також був членом антиалкогольного товариства “Відродження” й пропагував здоровий спосіб життя. Останнє росіянам не по духу і також могло викликати у обурення. Більше двох тижнів тривало слідство, але нічого на письменника не знайшли, тому його відпустили.

“Чорні рядки”

Завершення Першої світової війни стало також і кінцем для Австро-Угорщини. Водночас, ця точка стала початком ери багатьох нових держав, національних. Часто вони народжувалися у боротьбі між собою, а їхні державницькі проекти суперечили один одному. Ще 1 липня 1918 року українці спробували взяти під контроль ситуацію у Західній Україні. Останнє передбачало не лише контроль над Львовом, але й забезпечення порядку та спокою на місцях. Відтак Андрій Чайковський став повітовим комісаром Самбірського повіту. Дуже відчувався брак кваліфікованих кадрів, а найвищі керівники не завжди відзначалися послідовністю дій, загальна ситуація також не завжди була сприятливою. Це мало наслідком жертовність звичайних людей, стрільців. Чайковський присвятив переданню цієї складної дійсності свій текст “Чорні рядки”.

Дещо про спадщину

Останні роки життя А. Чайковського минули в Коломиї. На той момент він уже не міг працювати з попередньою активністю, але публічною діяльністю займався його зять, а дружина та донька були знаними діячками жіночого руху.

Сам Чайковський упродовж життя поєднував адвокатську та літературну діяльність, видав багато художніх творів: “За сестрою”, “Сагайдачний”, “Чар-зілля”, “Сонце заходить”, “У чужому гнізді” і ін. Його тексти відзначаються культурно-освітнім та національно-патріотичним підтекстом. Сам письменник казав про власну творчість так: “Сюжетів я в головних нарисах не видумую, лише беру їх з життя, так, як они сталися”.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

1. 160 років від дня народження Андрія Яковича Чайковського (1857 – 1935), українського письменника, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://slavutichlib.com.ua/component/jevents/eventdetail/597/-/vodokhreshcha-sviato-bohoiavlennia-hospodnoho
2. Возняк М. Іван Франко та Андрій Чайківський // Zbruč [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/66354
3. Гуменюк О. Адвокат з душею письменника // Наше слово, 2018 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://nasze-slowo.pl/advokat-z-dusheju-pismennika/
4. Дзьобан О., Тимочко М. Улюблений письменник молоді // Львівський портал, 2007 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://portal.lviv.ua/uncategorized/2007/05/24/102910