Спорудження у 1897–1900 роках у Львові нового міського театру стало неабиякою подією. Його силует, що став згодом одним із символів міста, привертав постійну увагу мешканців. їх зацікавленість перебігом будівництва прокинулася ще від перипетій конкурсу на проект театру та в ході дискусій навколо вибору місця під забудову.
Підігрівала інтерес до подій і місцева преса, публікуючи сенсаційні повідомлення про затоплення водою ніжних ярусів будівлі та спростування подібних пліток. Однак такі випадки, до честі тогочасних журналістів, належали швидше до винятків. Загалом преса об’єктивно висвітлювала хід будівництва, одночасно заспокоюючи не схильних до розтринькування грошей львів’ян, що видатки на новий театр (а вони майже удвічі перевищили первісний кошторис), дуже низькі порівняно з кінцевим ефектом. Підкреслювалося, що при спорудженні театру “ощадність та інші міркування зійшли на другий план і до нового будинку почали спроваджувати усе найновіше обладнання, де би воно не з’явилося” (Kurjer Lwowski від 07.09.1900), завдяки чому він буде дорівнювати за поважністю театрам у інших містах.
І дійсно, театр облаштовувався найновішим у ті часи обладнанням. Так, електричне освітлення було змонтоване фірмою Siemens & Halske: вперше у Львові застосовано систему вентиляції, яку встановила фірма Johannes Haas із Відня у спілці з львів’янином Владиславом Нємекшею (1862–1905) тощо.
Нємекша був надзвичайно успішним підприємцем. Здобувши технічну освіту у Львові та Відні, по кількарічній практиці на різних підприємствах, він у 1893 році заснував власну інсталяційну фірму і майже відразу отримав престижне замовлення на спорудження павільйону машин на Загальній крайовій виставці 1894 року та інсталяцію там експонатів. Ця праця була відзначена золотою медаллю виставкового комітету. Нагорода відкрила В. Нємекші шлях до успіху: він поширив свою діяльність на усю Галичину і навіть відкрив філіал у Кракові. Не дивно, що саме його фірма дістала замовлення на виконання інсталяцій у новому театрі (окрім вентиляції, це підприємство прокладало тут центральне опалення і водопровід).
Свіже повітря до приміщень надходило з розташованого неподалік театру (з боку старого театру Скарбка – нинішнього театру ім М. Заньковецької) кіоску, збудованого у формі ротонди, і підземним каналом потрапляло до будівлі театру, де його охолоджували й очищали. Очищене повітря скеровували у глядацький зал через систему спеціальних отворів у підлозі. Температура у театрі контролювалася за допомогою термометрів, встановлених у різних місцях.
Спожите повітря усувалося через ряд вентиляційних отворів, розташованих під краями та у чотирьох кутах стелі і прикритих оздобленими ґратами. Ці ґрати, як і більшість декоративних елементів залу, виконано за власноручними шкіцами автора проекту театру Зиґмунта Ґорґолевського (1845–1903). Потім повітря виводилося назовні через 4 вентиляційні шахти, котрі, згідно з духом епохи, були замасковані під декоративні ліхтарики на рогах куполу театру. Варто відзначити, що подібним способом були замасковані і комини: вони виглядають як масивні обеліски по краях тильного фасаду будівлі.
Офіційне відкриття театру відбулося 4 жовтня 1900 року о 11.00. Через три роки помер його автор, 3. Ґорґолевський, а у 1905 – В. Нємекша.
Творіння Ґорґолевського донині милує око львів’ян і гостей міста. Створена Нємекшою вентиляція безвідмовно працювала тривалий час. Однак цього не можна сказати про кіоск над повітряним забірником. Збудований із нетривких матеріалів, він швидко прийшов у аварійний стан, і в 1920-х роках його замінили на бетонний оголовок. Збудований за проектом архітектора Тадеуша Пісєвича, він своїми простими функціональними формами повністю відповідав смакам нової епохи.
Під час реконструкції Оперного театру на початку 1980-х років вентиляційну шахту було перенесено на подвір’я театру ім. М. Заньковецької, оскільки стара опинилася у загазованій зоні.
Павло ҐРАНКІН (Львів)
Ян ШУЛІНСЬКИЙ (Варшава)
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010. – 312 с.
