Цьогоріч весна у Львові багата на ніжність, сентименти та романтику. Хорошу, щиру, не награну романтику, яка проявляє себе в цікавих виставках, романтичних віршах на стінах будинків і на сценах театрів. Романтику, що дає приємний перепочинок душі між війною на Сході та маразмами влади на місцях. Романтику, від якої віє свіжістю і надіями, надіями на очищення і любов.
Однією з таких романтичних подій для мене стала зустріч-інтерв’ю з поетесою, журналістом, членом НСПУ (Національної спілки письменників України) Людмилою Пуляєвою-Чижович під назвою “В моїх віршах нема неправди…”, що відбулася 2 березня 2016 року в актовому залі Львівського державного училища культури і мистецтв (вулиця Остапа Нижанківського, 2).
Трохи більше години в актовому залі училища звучали вірші та проза, пісні та щира, безпосередня мова Людмили, котра, з властивою їй дотепністю та відвертістю розповідала про себе, свою творчість та цікаві життєві історії.
Зокрема гості зустрічі дізналися про те, коли поетеса почали писати романтичну любовну поезію і що її до цього надихнуло.
“Що мене надихнуло писати про кохання? Та напевно кохання! Хоча я себе тоді переконувала, що це просто закоханість. Це була дуже романтична історія. Я почала працювати в бібліотеці на вулиці Шота Руставелі, в п’ятій філії, а хлопчина закінчував 11 клас. В нас була така довготривала дружба 8 років. Але на початках нашої дружби мені написався вірш, який дав назву моїй першій збірочці “Несвоєчасність”. Але, найцікавіше що ЙОМУ віршів присвячено найменше. ” – ділилася інтимними секретами Людмила.
І знову поезії… Поезії у виконанні студентів, котрі, до слова, вже не раз використовували інтимну лірику в своїх акторських роботах, поезії з уст друзів-заньківчан, акторів Валентини Мацялко, Мар’яни Фехтель та Христини Гриценко та співана поезія з уст поета і композитора Анни Кривути.
Вже коли зустріч закінчилася і мене запросили випити чаю в товаристві Людмили Пуляєвої-Чижович та працівників училища, до поетеси раптом підбігла студентка і швидко та невпевнено проговорила: “Пані Людмило, ви мій кумир! Я обожнюю вашу поезію! Дякую вам за все!” Щирість цих слів була настільки сильною, що мимоволі змусила задуматись – мабуть для таких моментів творить митець і такі слова є чи не найбільшою подякою за все.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
