У 1930-х роках Луцьк став гарним майданчиком для реалізації архітектурних і містобудівних ідей модернізму, які тоді захопили Європу і поширилися далі. Натхненні німецькими та французькими урбаністами луцькі архітектори впроваджували модні тенденції.
Ключова ділянка – теперішній центральний парк, де планували створити окремий район з житловими і громадськими спорудами. Проекти забудови заплави Глушця відображали головні тенденції містобудування міжвоєнної доби.
Як модернізм прийшов у Луцьк
В історії модерної культури стався дуже цікавий поворот. З часом людям набридали традиційні естетичні форми і на початку ХХ століття це все більше стало виражатися у відмові від них. Ситуацію загострила Перша світова війна, яка вплинула на духовне чуття форми і стилю.
Життя прискорювалося, з’явилася віра в технічний прогрес і потреба нової естетики стала очевидною. В архітектурі піонером стала школа Баухауз. Вона проголошувала раціональні, прості ідеї будівництва. В унісон французький архітектор Ле Корбюзьє видав свого роду маніфест, де проголосив основні принципи нового стилю: використання чистих геометричних форм, монолітних залізобетонних і скляних елементів, смугове розташування вікон на фасадах і подібне. Так зароджувався архітектурний модернізм, стиль, який тримався на естетиці ліній і лаконічності образу.
Луцьк після Першої світової війни розвивався у контексті польської архітектури, яка одразу ж підхопила європейські тенденції зі своїми нюансами.
Як пише докторка архітектури Ольга Михайлишин, через те, що в ХІХ столітті Польщі як незалежної держави не існувало, можливості утвердження самостійної архітектурної школи були дуже малі. Ситуація стала принципово змінюватися на початку ХХ століття. Польща ставала впливом різних містобудівних тенденцій, архітектори здобували освіту в європейських університетах, і зрештою виокремилися у потужну варшавську школу.
Проектанти осмислювали будівництво в країні в рамках нових урбаністичних стратегій і підходів до планування міст. Важливими індикаторами змін, які виявили багатьох архітекторів, стали містобудівні конкурси Варшави, Львова і Кракова.
Засадничою була монографія професора кафедри містобудування архітектурного факультету Львівської політехніки Ігнатія Дрекслера, який обґрунтував перспективи розвитку міст через призму їх історичності і спадкоємності культурних традицій. Поряд з ним виділялася ще ціла плеяда урбаністів, які допомогли сформувати напрям розвитку польського містобудування вже після Першої світової війни.
Як пише Михайлишин, з другої половини 1920-х років розпочався новий етап польського урбанізму, який тяжів до модернізму і дуже симпатизував ідеям Ле Корбюзьє. Один із тодішніх планів Варшави пропонував створити центр міста з хмарочосами. Впливовим було угрупування Praesens, яке пропагувало функціоналістичне формотворення.
У контексті Луцька нові тенденції спочатку виражалися у точковій розбудові. Банки і різні державні організації будували не тільки свої головні корпуси, а й зазвичай будинки для проживання своїх працівників. Це зберігалося аж до кінця міжвоєнного часу. Більший за масштабом проект – цілі квартали для певних представників суспільства (службовців, інженерів тощо). Найяскравіші приклади в Луцьку – офіцерська колонія в районі вулиці 8 березня і проекти глушецької заплави.
В другій половині тридцятих в Луцьку вже перейшли до комплексного бачення усього міста і тому в 1937 році був створений генеральний план.
Луцьк як місто-сад. Три проекти модерного перетворення
Так сталося, що річка Глушець (зараз тут вулиця з такою ж назвою і парк) у 1920-х роках опинилася в центрі містобудівних процесів. Хоча місцеві фотографи і видавці один перед одним спішили на мури древнього замку, щоб зазнімкувати розлогі повені Глушця, все ж річка не була глибокою і дуже часто пересихала.
Напевно є стільки ж фотографій сухої території на місці річки, з якої навіть водовозам заборонили брати воду для лучан, бо там була страшна антисанітарія, скільки широких кадрів з розливами води. На тих знімках – і прокладені стежки і влаштовані спортмайданчик, де грали в футбол. Словом, це скоріше нагадувало болото, яке вражало великим плесом води лише вряди-годи.
У 1920-х роках почали споруджувати дамбу, яка існує й досі. Тоді був план – провести стратегічне шосе по цій території з виходом на теперішню вулицю Ковельську. На значній осушеній території спочатку планувалося влаштувати фруктові сади і пасіку. Але врешті від ідеї стали відходити. Ближче до тридцятих років стали з’являтися проекти урбанізації звільненої від води території.
Проекти віддзеркалювали основні тенденції розвитку містобудування першої третини ХХ століття.
Ідея брестського інженера Єжи Жерома
Як пише краєзнавець Вальдемар Пясецький, першу спробу розпланувати оболонь під забудову і під’єднати її до середмістя зробив брестський інженер-землемір Єжи Жером, що в 1928-1929 роках виконував геометричну зйомку всієї міської території.
На його плані сучасна Глушець – основна магістраль. Вулиці осушеної ділянки стрічкоподібно тягнуться паралельно їй. На цих вулицях планувалася забудова садибного типу.
Алеї і канали, необхідні для осушення, мали стати частиною пішохідного простору. Навколо всієї території планувалося зводити блоковані будинки. Розпланування території відображало ідею міст-садів. Зображення планів Жерома знайти не вдалося.
Проект рівненського архітектора Симона Сидорчука
Проект рівненського архітектора Симона Сидорчука був дуже масштабним. Він передбачав створення окремого району на осушеній території – між дамбою, Вулькою (тепер проспект Волі) та вулицею Ягеллонською (Лесі Українки), аж до замку. Його ідея полягала у розплануванні території так, щоб вулиці ніби розходилися від замку, візуально акцентуючи на ньому.
Забудова району – двоповерхові котеджі для приватного життя і публічних нужд. Автор навіть задумав, де мають бути конкретні об’єкти. На його плані чітко вказані магістрат, 2 школи, центральний сквер, новий театр, тимчасовий ринок, футбольне поле. Між замком і будинками – невеликий сквер. Зелена смуга відділяє також увесь район від проїзної магістралі. Вся забудова має певну регулярність, згрупована у прямокутні квартали.
Цікавий зв’язок із нинішнім центральним майданом мав відбуватися через вулицю Бернардинську (тепер Градний узвіз), яка виходила прямо на фасад проектованого театру і закінчувалася сходами.
Проект варшавської студентки Аліни Страшакової
За проектування нового луцького району взялася і молода генерація зі столиці. Студентка архітектурного факультету Варшавської політехніки Аліна Страшакова виконала свій дипломний проект, моделюючи забудову осушуваної річки Глушець. Диплом виконаний під керівництвом відомого польського урбаніста, автора кількох великих будівель у Варшаві, генпланів кількох міст, переможця різних архітектурних конкурсів, професора Варшавської політехніки Тадеуша Толвінського.
Витяги дипломної роботи опублікували у журналі Album Młodej Architektury.
За словами докторки архітектури Ольги Михайлишин, варшавська студентка у проекті для Луцька продемонструвала комплексний підхід. Стрічкова забудова блокованого типу склала основу планування прибережних територій річки Стир. Цінні історичні об’єкти і архітектурні комплекси включались в структуру смуги зелених насаджень, розташованих з північної сторони нового житлового району на території середмістя.
Роль своєрідного обрамлення кожного житлового кварталу відводилась секційним блокованим будинкам підвищеної поверховості, а також новим ансамблям адміністративних будівель. Їхні лаконічні геометричні форми, побудовані на ритмі мас і динаміці ліній, мали стати символом радикальних змін у житті всього міського суспільства. За задумом авторки, тут мала панувати логіка, координація, ансамбль, про які говорили теоретики польського урбанізму в 1920-х роках.
Частину цих планів реалізували
Можливо, якийсь із цих проектів був би реалізований в довгій перспективі повністю. Проте цього не відбулося швидко. Магістрат Луцька мав певні фінансові і технічні проблеми. Але головною причиною нереалізованості ідеї забудови осушеної річки Глушець є пошук міськими архітекторами комплексного бачення забудови Луцька, а відтак і тимчасова невизначеність.
Дослідники називають двох ключових луцьких архітекторів у контексті містобудування. Перший – працівник технічного відділу магістрату В. Компінський, який у 1933 році написав детальне обґрунтування, яким повинен стати Луцьк як воєводське місто. Його ідеї концентрувалися навколо транспортної сфери, системи оборони міста у випадку війни, реконструкції середмістя у відповідності до вимог репрезентативності воєводського центру та функціонального зонування, що було модним серед тодішніх урбаністів. Його напрацювання враховувалися в подальшій розбудові Луцька.
Друга особа – архітектор Владислав Смігєльський, який виконав попередні дослідження до генерального плану міста 1937 року. Основні риси – збереження і акцентування ландшафту міста, відповідне до цього функціональне зонування, створення самобутніх міських пейзажів, поєднання забудови і рельєфу тощо. Генплан Луцька 1937 заслуговує окремої публікації.
Поки відбувалися ідеологічні обмірковування архітектурного обличчя Луцька, дещо із проектів забудови заплави Глушця починало реалізовуватися. Почалося із лівої частини нинішньої вулиці Глушець, де стали з’являтися будинки. Найпоказовіші із них запроектовані у 1930-х роках архітектором Юзефом Новаком.
Витягнуті будинки Новака, складені з однакових компактних блоків, у своєму мінімалістичному вирішення були інспіровані ідеями видатного німецького архітектора, співзасновника Баухауза Вальтера Гропіуса. Вони демонстрували новизну доби, естетику, яка суттєво відрізнялася від забудови минулого.
Якби це було реалізовано на усій проектованій площі (тобто де зараз парк і базар), це б стало визначною пам’яткою доби модернізму 1930-х. Проте не склалося. Почалася війна, Волинь була приєднана до СРСР, де панували зовсім інші архітектурні тенденції. Про ідею забудови заплави річки Глушець забули. Натомість у 1950-х стали будувати парк. А архітектурні планування перейшли трохи вище – до нинішнього проспекту Волі (тоді вулиця 17 вересня), де влаштували адміністративний ансамбль з будівлею обкому.
Ця історія добре показує Луцьк у контексті європейського модерністичного містобудування. І хоча в районі Глушця не вдалося здійснити грандіозного задуму, місто отримало функціоналістичну забудову на інших вулицях, де постали майже суцільні ансамблі забудови (комплекс вулиць Ярощука-Сверстюка-Бандери та фрагментарно на інших). Цей спадок треба берегти.
Олександр КОТИС
Джерело: http://www.hroniky.com/
