Улюблений замок короля Яна ІІІ Собеського на межі знищення

Приблизно за 80 кілометрів від Львова, на кордоні з Тернопільською обл., у Золочівському  районі розташоване село Поморяни. Славиться воно своїм Замком – фантастично красивою пам’яткою архітектури національного значення, яка, на жаль, руйнується.

Поселення, де зараз є містечко Поморяни, виникло у давнину, вже в XIV ст. тут існував замок українських шляхтичів Свинок, який побудував Микола Свинка, отримаши велику ділянку землі від короля Казимира.

Поморянський замок розташований в південно – західній частині міста на невисокому пагорбі і колись омивався з трьох сторін ставами, мочарами та водами Золотої Липи і Махнівки. Засновник замку назвав його “Кораб” (від “корабель”). У документі датованому 1497 роком згадується, що Микола Свинка був дідичем і власником села та замка Поморян.

Замок відігравав важливу роль як оборонна споруда та фортифікаційний пункт під час неодноразових нападів татар та турків на наші землі. В 1498-1506 р.р. Поморяни були зовсім знищені, замок згорів. Після цього місто та кам’яний замок відбудували.

Первісно замок являв собою чотирикутну замкнену в плані двоповерхову споруду з круглими наріжними баштами і невеликим внутрішнім двором. В’їзд в замок здійснювався по підйомному мосту через в’їздову браму в центрі північного крила. Оточений він був ровом, який заповнювався водою з річки Золотої Липи та рядом оборонних мурів.

В кінці 15 століття маєтність перейшла до Жигмунта Сєнинського і належала цьому роду до 1619-1620 років, потім ці землі купив Якуб Собєський, батько майбутнього короля Польщі.

Якуб Собєський сприяв розвитку міста, поновив Магдебурзьке право (яке, було надано місту на поч. ХVІ ст.), заклав костел і церкву, заснував притулок для убогих і старців. Після смерті Якуба Собєського замок перейшов у власність його дружини Теофілії, а вже від неї сину – Яну ІІІ Собєському.
У ті часи замок був добре укріплений. Навколо міста було насипано вали і викопано рови, направлені замкові мури., тоді ж зводиться нова порохівня, робиться великий запас зброї і гармат.

Завдяки своєму розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і кримських татар. Так, 1672 року, коли Золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Та вже під час другого походу турків на Львів 1675 року залога замку, не маючи достатньо сил для оборони, покинула таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась у Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, однак невдовзі його відбудував тодішній власник Ян III Собеський.

Після смерті короля замок переходив від одних власників до інших, дуже підупав і почав втрачати вигляд фортеці.

З 1740 року Поморяни були власністю Радзивілів. 1789 року перейшли у власність Прушинських. Еразм Прушинський відбудував два крила замку – південне та східне – та розібрав північне та західне. Відбудову замку завершив його син Юзеф. Він відновив інтер’єри, покрив замок бляхою, заклав парк, теплиці. Як великий цінувальник мистецтв, він зібрав винятково цінну галерею олійних робіт видатних італійських майстрів, славетних художників світу, в тому числі Рембрандта і Леонардо да Вінчі, гравюр польських королів, колекцію медалей і монет, печаток польських королів і князів, автографів польських королів, ікон, посуду, мозаїк.

В 1876 році замок перейшов у власність Романа Потоцького, чий син Єжи опікувався замком до 1939 року, відремонтувавши його після руйнацій першої світової війни.

За графа Юрія Потоцького замок перетворився на гарну садибу. І про те, як вона виглядала в міжвоєнний період, є свідчення жительки Поморян Стефанії Козоріз.« Я мала 7 років, а графський син Андрій Потоцький був на 2 роки старший. Він любив бавитися зі мною і двома сусідськими дівчатками. Ми часто ходили до замку. Графиня була привітною, запрошувала нас до покоїв, де ми бавилися, а також їли разом з Андрієм. Сиділи разом з ним за столом і їли ту саму їжу, що і він. Пам’ятаю кімнати палацу: перша зала була великою, заставлена чучелами птахів та звірів, поруч кімната, де вдягалася графиня, обвішана дзеркалами, направо була спальня графа, а далі багато різних кімнат. У залах палили каміни, де на патиках вудили м’ясо. В замку був великий порядок. Серед двору клумби, на яких росло багато-багато троянд. Приїздила графська сім’я до замку навесні. На честь її приїзду на воротах вивішували чорно-жовто-зелено-білий прапор. Дорогу посипали піском і розрівнювали граблями. Граф приїздив 4-ма білими кіньми. У Поморянах полював зі собаками, яких мав 50-60 штук. Запам’яталася мені графиня. Казали, що вона іспанка. Мала довгу шию, ходила з розпущеним волоссям, вдягалася в чорну сукню, що волочилася по землі, з великим бантом ззаду. Графиня збудувала невеликий будинок біля замку – притулок для старих. Одну кімнату було відведено для дітей, де вони бавилися влітку”.

Під час Другої світової війни у замку тут жили два гестапівці, що управляли поморянським маєтком. Можливо, це й врятувало садибу від цілковитої руйнації. Та не врятувало німців: їх біля самісіньких воріт розстріляли хлопці з УПА. Потім приїхала каральна експедиція, і всіх чоловіків Поморян було заарештовано та вивезено на примусові роботи до Німеччини.

У 50-х роках ХХ ст. у замку містилися райком КПУ та райвиконком. Потім сюди переносять ПТУ. Яке  розміщується тут аж до 80-х років.

Після великих переробок, яких зазнав замок, він втратив свій первісний вигляд. Зараз він у критичному стані. Збережені тільки два двоповерхові крила, східне з круглою вежею і південне з галереєю. З північно-східної сторони від замку розташована одноповерхова господарська споруда без даху. Через те, що будівлі замку довший час не експлуатувались, вони перебувають в аварійному стані. Дахові конструкції над спорудами замку пошкоджені, спостерігається втрата дахівки. В склепінні під галереєю є провали. Вікна та двері майже повністю втрачені.

Поморянський замок є пам’яткою архітектури національного значення та знаходиться під захистом держави, але коштів на його відновлення немає. Декілька років тому, аби зберегти пам’ятку, було вирішено передати замок у концесію. Однак, враховуючи обсяг робіт, які необхідно провести для відновлення комплексу, охочих досі немає.

Проте є  небайдужі люди, котрі своїми силами намагаються врятувати замок. Нещодавно, завдяки ініціативі та заклику у соцмережах  п. Галини Грохольської було зібрано кошти та встановлено опору під дахом Поморянського замку, де впала балка.

На сьогодні існує ініціативна група “Порятунок замку в Поморянах”, спільнота  у соцмережах “Я — Поморянський замок”, члени якої опікуються замком, прибирають та впорядковують його територію.

Софія ЛЕГІН
вчений секретар Державного меморіального музею Михайла Грушевського у Львові

Джерела:
http://pomoriany.at.ua/
http://www.castles.com.ua/pom.html
http://www.zolochiv-rda.gov.ua/pomorjan.htm