Прикраси українців завжди виконували дві функції — захисну та інформативну. Оберегові та ритуальні прикраси носили лише на тілі — обручки, браслети й хрести. Ну а ті, що носили поверх одягу, красномовно говорили про достаток господаря: шість ниток коралового намиста, наприклад, коштували, як пара волів.
Щоби зрозуміти, з якою метою і в яких випадках наші предки носили різні прикраси, треба ближче придивитися до їхньої форми.
Ґердани
Ґердани — нагрудні бісерні прикраси у вигляді петлі з двох смужок, з’єднаних медальйоном в місці сонячного сплетіння. Їх носили переважно чоловіки, але одягали й жінки.
На Буковині кінці стрічок ґердана з’єднувалися підвішеним до них люстерком.
Силянки
Силянки, або плетінки, — рівні смужки з бісеру, які зав’язують ззаду на шиї. Назва походить від способу виготовлення таких прикрас (“силяння” — спосіб нанизування бісеру на нитку). Неширокі (два-три сантиметри) силянки жінки носили щодня як оберіг (сила силянки як оберега завжди визначалася орнаментом). Для більшої сили оберега гуцули, наприклад, бісерну стрічку із захисним орнаментом нашивали на червону смужку полотна.
Традиційним орнаментом бісерних прикрас був геометричний ромб з простими або ускладненими контурами, трикутник з ріжками-відгалуженнями по кутах, зиґзаґи і кривульки — символи нескінченності.
Криза
Кризи — широкі (до 20 см) круглі коміри з бісеру, що вкривали шию, плечі та груди жінки. Їх носили у свята лемки і бойки. На свята одягали відразу декілька різноколірних комірів різної довжини та ширини, які спускалися аж до поясу. Для того, щоб сплести один такий комір, треба витратити приблизно 200 годин.
Зґарда
Зґарди — металеве оберегове намисто, що складається з двох-трьох ниток нанизаних на червону або металеву основу хрестиків. Ззаду на шиї зґарди з’єднуються двома дисками — чепрагами, які за розміром більше самих хрестів на намисті. На чепрагах намальована солярна символіка: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма шпицями (останній варіант і є, власне, хрест), розетта або концентричні кола.
Шелест
Шелест — металеве намисто з невеликих круглих дзвіночків, які виготовляли і носили на Гуцульщині. Найбільш архаїчна зі всіх слов’янських прикрас.
Пацьорки
Пацьорки — намисто зі скла. Для його виготовлення використовували смальту — непрозорий сплав скла різних кольорів: темно-синього, блакитного, бірюзового, білого, зеленого, коричневого, чорного і червоного.
Круглі намистини інкрустувалися золотом і розписувалися кольоровими фарбами.
Дукач
Дукач (лічман) — нагрудна прикраса у вигляді великої монети чи медалі з металевим бантом, прикрашеним каменями. Займав центральне композиційне місце у всьому комплексі нагрудних прикрас: кріпився посередині на найбільшому ряду “намиста”. Зазвичай на лицьовому боці найстаріших дукачів був “патрет” того, хто наймав козака на службу, а на зворотному — сцена битви, на честь якої людина нагороджувалася.
Дуже популярними в народі були також дукачі з біблійним сюжетом.
Коралі
Бунт, або коралі — намисто з коралових намистинок у формі циліндрів або бочечок, нанизаних на нитку — разок. Кількість разків у коралях може бути від одного і до 25.
Салби
Так на Буковині називали різновиди срібних дукачів, що з часом інтегрувались в поняття нагрудного намиста, основою якого слугували тканина та монети. За традицією, салби дівчині дарував хрещений батько, коли їй виповнювався 1 рік.
Подібні прикраси є частиною національних костюмів багатьох слов’янських та тюркських народностей.
Лариса КОЛЯДА
