Сьогодні хочемо познайомити читачів із спогадами про українознавче навчання в’язнів тюрми “Бриґідки” у Львові, що були організовані Василем Сидором у 1930-х рр. Спогади авторства Остапа Крилатого, були надруковані в першому томі Історично-мемуарного збірника “Надбужанщина: Сокальщина, Белзщина, Радехівщина, Каменеччина, Холмщина і Підляшшя”, виданому у 1986 році у Нью-Йорку під редакцією Миколи Мартинюка.
Український “народній університет” у львівських Бриґідках
ВІД РЕДАКЦІЇ: Василь Сидор народився 1911 р. в Спасові, пов. Сокаль. По закінченні гімназії записався на студії права у Львівському університеті. Служив у польському війську, де вчився в старшинській школі, з якої викинули його тому, що він українець. Від наймолодших літ пластун та член ОУН. В 1936 р., як член Проводу ОУН на Північно-західніх Українських Землях, проломлює “сокальський кордон” та поширює сітку ОУН на Волині й Холмщині. Під час свого другого ув’язнення в 1937 р. він стає в 1938-39 рр. “старостою” – Провідником Українських Націоналістів Політичних В’язнів у львівській тюрмі “Бриґідки”. Під час першої більшовицької окупації залишається на посту Військового Референта Крайової Екзекутиви ОУН. Бере участь у нарадах І Великого Збору ОУН, влітку 1941 р. стає членом Головного Військового Штабу ОУН. Осінню 1942 р. керує організуванням перших відділів УПА на Поліссі й Волині та переходом до УПА відділів української міліції. Він також організує Волинський Військовий Штаб та згодом стає першим Шефом Штабу УПА-Північ. В 1943 р. ПІ Надзвичайний Великий Збір ОУН обирає його заочно членом Головної Ради ОУН. В 1943 р. переорганізовує УНС в УПА та стає командиром УПА-Захід. З 1947 р. – Генеральний Суддя ОУН та Крайовий Провідник у Карпатському Краю.
Загинув сл. п. В. Сидор – полковник Шелест (Вишитий, Конрад, Зов) – 17 квітня 1949 р. в бою з більшовиками в Перегінському районі (Станиславівська обл.), в долині ріки Лімниці
Спогад містимо для відзначення світлої пам’яті цього кришталевого революціонера.
На початку березня 1938 р. мене перекинули з 31 келії в 30-тку третього слідчого відділу, де визначним сторожем був старий, ще з австрійського режиму стражник Пенцак.
В 30-ці я зустрів багато своїх знайомих, а між ними Василя Сидора. Знав я його давніше, але ближче запізнався з ним на одному сільсько-господарському курсі в районній молочарні в Первятичах, Сокальського повіту, де він якийсь час працював членом Дирекції. Як тільки я вступив у 30-тку, мене привітав В. Сидор та познайомив з тими друзями, що я їх особисто не знав.
Келія була простора, хоч для 19 осіб дещо замала. В келії сиділо нас 17 націоналістів, один сільський злодій і один наш “шабесґой” – комуніст Перетятко. Згаданий Перетятко був львівським робітником та походив з Равщини. За вербування людей до комуністичної “дивізії ім. Тараса Шевченка” в Еспанії був засуджений польським судом на три роки тюрми. Був це тип фанатичного комуніста, якого жодні факти не могли переконати.
В келії, завдяки В. Сидорові, був взірцевий порядок. Він завів у келії дисципліну та старався частинно уприємнити друзям перебування в мурах Бриґідок.
Тюремні дні звичайно проходили сіро й монотонно. Наше життя мало свій порядок. Щоденно рано о год. 6:30 будив нас в’язничний дзвінок, а опісля був “апель” та снідання, на яке приносили нам чвертку чорного хліба і півлітри чорної ячмінної кави. Після снідання ми всі замітали келію, оливили підлогу та наводили порядки. Тюремну монотонію дещо переривав півгодинний прохід. Після проходу не було вже жодної роботи. А ніде не є так нудно, як у тюрмі.
Василь Сидор старався, як міг, витворити в келії життєрадісну атмосферу, тому то заохочував друзів до читання книжок (з в’язничної бібліотеки), до навчання гри в шахи тощо.
Його бажанням було – за всяку ціну піднести інтелектуальний рівень друзів, що складалися в більшості з селян і робітників і не мали змоги одержати нормальної освіти або мали закінчену лише народню школу. В тій цілі він створив у келії своєрідний народній університет, що гарно розвивався та дав добрі результати. В програму університету входили такі предмети: українознавство, суспільно-громадський сектор (українське культурне, господарське і спортове життя на ЗУЗ), суспільно-політичний сектор (українські суспільно-політичні партії і рухи), світогляд та ідеологія українського націоналізму, конспірація та партизанка. Тут треба зазначити, що виклади українознавства попередили лекції про географію, історію, літературу, культуру та економію світу. Це були короткі енциклопедичні відомості, конечні для слухачів. Головним керівником і викладачем цього університету був Василь Сидор. Виклади починались о год. 9-ій ранку. Всі “учні” сиділи на лавках коло стола. Сидор стояв у куті коло залізної печі (що виглядала, як глобус) та викладав лекцію. Звичайно К. Ф. сидів або ходив коло дверей та “шмірував”, чи не йде стражник або “ревізія”. Нашого ключника Пенцака ми не дуже то боялися, хоч він деколи тихо, по-котячому, відчиняв двері і ставав у келії та звертався: “Цо ви там політикуєцє за тим пєцем?”… Але в дійсності він нам не дошкулював, а деколи приносив навіть газету для прочитання (звичайно, польську).
Виклади тривали від 9 до 12 години, до обіду. Між тим, звичайно о год. 10:30, ми робили 15-хвилинну перерву і їли друге снідання.
Початкова наука йшла дещо повільно через величезну зрізничкованість слухачів. Слухачами “університету” були особи з неповною середньою освітою, були з народньою освітою, але були й такі, що ледве вміли читати й писати. Знайти підхід і методу до всіх тих людей – то була справді неабияка штука, що її міг реалізувати лише такий терпеливий викладач, до того ж добрий психолог, як В. Сидор.
Після обіду до год. 2:00 всі ми відпочивали, лежали на ліжках, читали книжки з в’язничної бібліотеки, грали в шахи тощо… О 2-ій годині приносили нам гарячу воду на чай. Після цього відбувались дальші зайняття, що їх вели К. Фітьо і я. Ми ділили слухачів на дві групи – одну брав Ф., а другу я – і вели гутірки на тему прослуханих лекцій. Ми ставили слухачам запитання, вони старались відповідати, так що ми повторювали з ними пророблений В. Сидором матеріял та закріплювали його в пам’яті. При цьому слухачі користувались табличками, які були декому дозволені, або вживали папір і записували найважливіші речі. (Тут треба згадати, що за папір, олівець, українську газету або книжку в’язня чекав карцер, тому треба було все це добре ховати). Наступного дня В. Сидор перепитував слухачів і звичайно був задоволений з наших “семінарів” та приступав до чергової лекції. Наші “семінари” тривали звичайно дві години. Після 4 години ми вечеряли, пізніше був апель і ми рахували, що день пройшов.
Після апелю ми звичайно всі маршували (ходили в такт) по келії та співали різних пісень: революційних, стрілецьких, любовних, народніх тощо. З любовного репертуару ми співали: “На стрісі раз сиділи два сірі горобці” та “Гуцулку Ксеню”. А полягавши спати, звичайно оповідали спогади й анекдоти.
Народній університет у нашій келії працював понад чотири місяці, тобто до голодівки, яка розпочалась 15 червня 1938 р. Кілька тижнів перед голодівкою забрано з нашої келії друга Сидора, що був тоді провідником 3-го відділу та заступником Провідника Українських Націоналістів-Політв’язнів у Бриґідках. Провідником УНПВ був Микола Арсенич. За 4 місяці перебування В. Сидора в нашій келії вдалося йому проробити відомості про світ, українознавство, суспільно-громадський сектор, суспільно-політичний сектор і світогляд та ідеологію націоналізму.
Після голодівки наш “університет” відновив свою навчальну роботу, але, на жаль, не мали ми вже В. Сидора.
В. Сидор за час свого перебування в нашій келії дбав не лише про її співмешканців, але старався також, щоб друзі з інших келій, де не було відповідного керівника, мали навчальний матеріял; тому він сам працював і інших намовляв писати реферати, політичні огляди тощо. Він опрацював інструкцію, як поводитись на слідстві, напрямні життя і праці українського націоналіста в келії, писав політичні огляди українських і міжнародніх подій та реферати на військові теми.
Зокрема годиться тут згадати, що він написав у тюрмі твір “Світогляд і ідеологія українського націоналізму”. Це був ясний, стислий еляборат, незвичайно гарно опрацьований. Ціла праця була написана на 100 паперцях “Калини” дрібним “мачком”. Переписання одного примірника вимагало 10 годин наполегливої праці. Не завжди це вдавалося, деколи приходила “хатранка” (ревізія), і тоді, в останній хвилині, не маючи змоги сховати працю, її доводилося знищити.
Велику допомогу виховній і навчальній роботі давав журнал “Непоборні”, видаваний нелегально Проводом УНПВ в Бригідках. Деколи ми діставали до Бриґідок “на шварц” також “Вістник” Донцова та періодичну пресу.
Відновлений після голодівки, наш університет тривав цілу зиму аж до кінця березня 1939 р., коли нас переведено в інші келії.
Організований В. Сидором “університет” проіснував найдовше з усіх відомих мені “в’язничних університетів”.
Остап КРИЛАТИЙ
