Як ми вже згадували, послання о. Климентія до студитів було написане у серпні 1937 року в Прилбичах. Видавалось би, що з моменту його повернення в кінці травня з Риму і до серпня було вдосталь часу, щоб описати цю подію. Що ж затримало о. Климентія?
Переглядаючи його листи до родини, ми натрапили на лист, написаний у червні 1937 року у Відні. Можна припустити, що в моменті написання листа о. Климентій якраз повертався від Святішого Отця. В листі до брата Олександра Шептицького він повідомляє, що 11 червня йому буде зроблена операція.
Відень, 11.06.1937 р.
Олександрові Шептицькому — Лабуні
МИР
Мій найдорожчий Олесю!
Власне, лист Митрополита приносить мені звістку про смерть дорогої коханої Ружі! Всім серцем із Вами співчуваю тому болю розставання, але не можу не думати з радістю, що для неї настала година нагороди за життєве страждання, через яке Вона пройшла дуже по-християнськи.
Я сьогодні йду до санаторію на невелику операцію (жовчне каміння). Карлові Вари, кажуть, на це не допоможуть, а така операція для них — це забавка.
Коли Ти отримаєш цей лист, маю у Бога надію, я буду вже здоровий, тобто на повній дорозі до нормального стану здоров’я. Усіх Вас, мої дуже дорогі, від усього серця вітаю й обнімаю. Бог із нами.
Ваш о. Климент
Про саму ж операцію і те, що вона відбулася без наркозу, дізнаємося з листа Митрополита Андрея отцю-настоятелю Теодору Бельперу (Theodore Belpaire — 1882–1968):
З миром
Львів, 22 червня 1937 року
Високопреподобний отче настоятелю!
Щиро Вам удячний за Вашого листа від 14 червня. Отець Климент, повертаючися з Риму і проїжджаючи через Відень, був змушений там погодитися на дуже потрібну та дуже небезпечну операцію. Йому вийняли з печінки жовчні камені. Операція тривала півтори години без наркозу. Слава Богу, що вона пройшла добре і мій брат повільно відновлює здоров’я. Я надіюся його побачити через декілька тижнів. Ви можете уявити, як ця операція його виснажила, бо лікарі не дозволяють йому пускатися в таку довгу подорож. Мені дуже шкода, що він не зміг приїхати в Аме, але нічого не вдієш. Я повинен дякувати Богу, що це сталося не в селі, вдалині від лікарень і лікарів, бо тоді він терпів би страшні болі та й було би це вірною смертю.
Я дозволив трьом моїм богословам у Страсбургу вибирати, хто поїде в Аме. Усі вони певні й попереджені про необхідність виконувати розпорядок монастирського життя. Двоє інших проведуть канікули в Боплато в монастирі редемптористів. Можливо, через місяць вони зможуть помінятись, щоб усі вони побачили Аме. Я думаю, що канікули триватимуть щонайменше три місяці. Це буде чудова нагода для всіх трьох побачити бенедиктинський східний монастир (…)
[печатка архіву абатства Аме-Шевтонь]
Високопреподобному отцю настоятелю
Теодору Бельперу, O.S.B.
Настоятелю бенедиктинців
Аме-сюр-Мез
[Лист цитуємо у перекладі з французької, зробленому о. Юстином (Юрієм Бойком), який ласкаво надав нам його для публікації]
Як бачимо, до діяльності о. Климентій повертається тільки на початку серпня 1937 року. Під кінець цього місяця відбулися ще дві події. Із 20 на 21 серпня хтось спробував спалити церкву у Лаврі Святого Івана Хрестителя. Злочинця не впіймали, але справа набрала розголосу. У цей же час на Бойківщині, біля Підлютого, у дібрах родини Шептицьких, було завершено будову нового монастиря студитського Уставу. Біля нього постала автентична церковця у бойківському стилі, яку перенесено з с. Ріпне на Рожнятівщині. Монастир буде посвячено наступного року, про що згадаємо. А зараз подаємо два повідомлення, що з’явилися в пресі майже одночасно. Одне — про підпал церкви, а інше — про черговий осередок студитів, центром якого має стати ще один взірець сакральної культури краю:
Спроба підпалу церкви оо. Студитів у Львові. «Вночі із суботи на неділю якась злочинна рука пробувала спалити церкву оо. Студитів за Личаківським двірцем у Львові. Злочинець обляв одну стіну бензином й підпалив. На дах Церкви викинув старий плащ, пересяклий також бензиною. Бажанням злочинця, очевидно, було, щоби вогонь перекинувся скоро й на дах церкви та обернув у попіл цю чудову церковцю, яка простояла двісті літ на Бойківщині і шість літ у Львові як незвичайно цінна пам’ятка бойківського церковного стилю. Один із оо. Студитів, який сторожив ярини в городі, запримітив огонь, заалярмував інших монахів — і вогонь загасили. Палій уістиг утекти, залишивши біля церкви баньку від бензини.
Кілька годин перед підпалом один з оо. Студитів сидів під церквою з псом, який гавкав більше, як звичайно. Тоді якийсь тип погрозив монахові з-за плота, що якщо монах не замкне пса, то він його вб’є. оо. Студити пояснювали собі це тим, що певно, пес перешкоджує комусь у крадежі ярини з їхнього городу. Одначе виявилося, що комусь заваджала бойківська церковця. Серед українців горішньго Личакова кружляють ріжні здогади про причину підпалу та про круги, з-поміж яких вийшов злочинець. Цікаве, що з тим усім зробить поліція».
[«Спроба підпалу церкви оо. Студитів у Львові», «Діло». — 24 серпня 1937 р. — № 185. — С. 7]
Монастир оо. Студитів у Лужках. Завдяки жертвенности Митрополита Кир Андрея та мистецьким вказівкам о. ігумена Климентія монастир оо. Студитів у Лужках (7 км. за Пілютим у лісах митрополії) вже викінчений. Стару бойківську церкву, куплену в Ріпнім, зложено на тривалих фундаментах та оббито цілу ззовні кедровими гонтами, так, що вже здалека всі, що їдуть залізницею, можуть її подивляти. Внутрі дали нову долівку — і як заявив о. ігумен Климентій — тепер буде річчю українських малярів сказати своє слово, себто так вималювати її, щоби вона стала зразком для всіх тих, що колись будуть цікавитись українською церковною іконописсю. Церква всередині з малесенькими бойківськими вікнами почорніла від часу й диму; вона добре законсервована і стане гарним пам’ятником минулого, які поволі зовсім зникають. У віддалі 20 метрів від церкви пишається чепурна будівля монастиря з господарськими будинками. Митрополит вивінував монастир 9 гектарами лісу, який чернці зможуть частинно викорчувати і замінити на город. Чудове положення монастиря, панорама верхів Яйце, заповідника кедрового й ялицевого дерева та близькість ріки Молода, як і двох джерел зі здорового водою, будуть все тими прикрасами, що уприємнюватимуть контемплятивне життя цього потрібного чина. Можна би там із часом викопати теж ставок не рибу, щоби монастир був самовистарчальний».
[«Монастир оо. Студитів у Лужках», «Діло». — 27 серпня 1937 р. — № 185. — С. 9]
Рік закінчувався, як завжди: між поїздками та піклуванням про старшого брата Митрополита. Інформацію про це знаходимо у листі о. Климентія до рідного брата Олеся. Він згадує тут про поїздку на Підляшшя, очевидно, з метою відвідання тут місійних станиць: Ігумен згадував у одному з Послань до свого чернецтва, що має замір їх всіх об’їхати.
У цей час о. Климентій пише наступне своє послання до чернечої братії під назвою «До всіх отців і братів-іноків, що живуть по наших обителях по Студійському Уставу». Послання підписане в свято Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії, особливий день у історії родини Шептицьких.
Темою послання є убожество й послух. Ігумен студитів у вступі до розкриття теми пояснює причини необхідності дотримання цих двох чеснот, які є «ліками на гордість»:
«Убожество і послух — це найпевніший лік на гордість, яка дораджує чи то одиницям, чи поодиноким частинам нашої громади — уперто держатися своїх окремих поглядів, своїх партикулярних зусиль, що розбивають єдність, бо не підчиняються суспільному проводові. Гордість — це той нещасний квас, що розкладає християнську засаду суспільного ладу: «одно серце й душа одна» — а заступає принципом анархії: «що голова — то розум, що людина — то інша ціль і інша дорога, що нею йде».
Натомість покора (а вона якраз найобильніше пливе з джерела убожества й послуху) буде лучити всіх в одно. Все воно так буває, що де одна ціль всім присвічує, то й одна в усіх є амбіція: тій ціли з пожертвуванням самого себе — служити. Покірне забуття про себе стягає на кожного й на всіх Божу Ласку й вінчає їхні праці успіхом».
[Цит за: Шептицький Климентій блаженний преподобномученик… — C. 62–63]
Згадане послання включило в себе тільки науку про убожество, натомість, як анонсує о. Климентій на закінчення, у наступному посланні мова йтиме про послух. Наступне послання було розіслане до студитів 1938 року у день св. муч. Леонтія, якого Церква вшановує 1-го липня, під назвою «Всіх ієромонахів і монахів а дуже мені близьких і дорогих братів по Христі, що стараються служити Богові в іночестві по Студійському Уставу, здоровлю усяким добром у Господі нашім Ісусі Христі!». Цей день не був випадково вибраний Ігуменом, оскільки минуло вже два роки, як у сталінських таборах було замордовано студита о. Леоніда Фьодорова, нині вже блаженного католицької Церкви.
[Шептицький Климентій блаженний преподобномученик… — C. 76–88]
Першу згадку про о. Климентія у 1938 році знаходимо аж при кінці першого півріччя. На Зелені Свята, тобто на Зіслання Святого Духа, у Львові щороку був храмовий празник у неіснуючій нині церкві на вул. Коперника. Тут же містилася Духовна Академія. На другий день після неділі, коли Церква святкує День Святої Трійці, а того року це величне свято припало на 12 червня, відбувалось урочисте закінчення академічного року для львівських богословів. Тогоріч Соборну Святу Літургію з нагоди урочистостей у Богословській Академії очолив о. Климентій, а асистували йому всі професори. Після Літургії до церкви привезли на кріслі Митрополита Андрея, який після молитви виголосив до присутність своє напутнє слово. Преса згадує, що серед промовців був також о. Климентій. Після цього всі разом зробили спільне фото.
[«Свято Духовної Академії», «Діло». — 16 червня 1938 р. — № 129. — С. 4]
У цих урочистостях брав участь генерал Мирон Тарнавський герба Сас, який помре двома тижнями пізніше. Обидва брати Шептицькі брали участь у похоронних урочистостях Генерала.
У серпні було освячено поблизу Підлютого в Лужках Скит св. Андрея Первозванного, який став сьомим монастирем Студійського Уставу. Про передісторію цього монашого осередку, перенесення сюди церкви та будову монастиря ми вже згадували. Тому повністю подаємо статтю з преси, написану учасником торжества, як образок-ілюстрацю до цієї події в історії монахів-студитів.
«Осмолода-Підлюте,
- серпня 1938.
ПОСВЯЧЕННЯ СКИТУ СВ. АНДРЕЯ В КАРПАТАХ НА БOЙКШЩИНI. Сьогодні, 10. 08. в год. 16. відбулося посвячення церкви скиту св. Андрея Первозванного на Лужках коло Осмолоди. Ця студитська оселя побудована на гарній поляні, праворуч лісової вузькоторової залізнички, що біжить в сторону Чорної Ріки на 5 кілометрів від Осмолоди, серед гущі чарівного смерекового лісу, у стіп гірського пасма Аршиці (1516 м.), карпатського ланцюга Горґанів. Біля церкви є гарний монастир і господарські будинки оселі, в якій живе 8 монахів. Це з черги сема оселя оо. Студитів (Львів — дві; Унів, Зарваниця, Дора на Гуцульщині і Фльоринка на Лемківщині). Чину посвячення довершив Високопреосв. Митрополит Кир Андрей у сослуженні нашого єпископа з Югославії о. д-ра Нярадія, протоігумена о. д-ра Климентія Шептицького, о. пралата Ковальського, о. дек. Патрила, о. д-ра Кладочного, о. проф. Рудя, о. Стернюка з Перегінська, настоятеля скиту в Лужках єромонаха Тимотея Процюка і ін. в прияві гостей з живця Підлюте й Осмолоди. Цю церкву побудовано ще у XVIII ст. в Ріпному коло Рожнятова і перенесено в 1936 р. на Лужки з огляду на її замітний бойківський стиль. Завданням монахів нової станиці є душпастирство серед великого числа лісових робітників, що тижнями перебувають у лісах на роботах. У неділі й свята ідуть монахи до колиб на верхи гір, щоби тут вести душпастирську працю. Це незвичайно велика, відповідальна, але зате дуже вдячна праця.
КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА Й УСТАВ СВ. ТЕОДОЗІЯ. Чин оо. Студитів — це наша найстарша чернеча організація, якої початком є Києво-Печерська Лавра. Чернечі правила, що їх установив св. Теодор Студит і які практикували в царгородському монастирі Студіоні, застосував на Україні св. Теодозій Печерський коло 1070 р. за володіння великого Київського князя Ізяслава, що в 1075 р. прийняв із рук папи Григорія VII. королівську корону. (Чин оо. Василіян увів у життя на Україні митрополит Велямин Рутський щойно 1617 р. по Берестейській унії). Не від речі буде тут пригадати, що св. Теодозій, в протилежности до св. Антонія Печерського, підтримував разом зі своїми однодумцями кн. Ізяслава в його змаганнях зв’язати тісно нашу Київську митрополію по смерти Ярослава Мудрого з Римом.
ВІДНОВА МОНАШОГО ЧИНУ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ В ГАЛИЧИНІ. Обновив цей історичний наш національно питомий чин оо. Студитів Митрополит Шептицький. Ще як ігумен монастиря оо. Василіян у Кристинополі охопив у 1898 р. організаційно чернече згуртовання тих одиниць, що бажали проводити життя не тільки на молитві, але й на фізичній праці. Друге таке об’єднання зав’язалося в Олеську в 1899 р. Із цих двох гнізд утворив опісля Митрополит чин оо. Студитів. Його затвердив у 1906 р. єпископат гр.-катол. Галицької провінції: Митрополит Андрей та Преосв. Чехович і Хомишин. На чолі цього чина станув о. Ігумен Климент Шептицький та провадить ним по сьогоднішній день. Першими монастирями до світової війни була лавра у Скнилові біля Львова і монастир в Боснії на Кам’янці біля Старої Дубрави. Перший із них спалили московські війська в часі світової війни, другий зліквідовано в 1924 р. внаслідок несприятливих відносин, що зайшли на терені Югославії.
ЛЬВІВСЬКИЙ СТУДІОН оо. СТУДИТІВ. Чин оо. Студитів після 40-літньої розбудови закінчує саме тепер свою організацію на верхах. У Львові при вул. Петра Скарги звертає на себе увагу0 нова велика будівля, що притикає до новозбудованого шпиталю „Народньої Лічниці“. Це велика модерно уладжена бібліотека, архів та наукові робітні Студіону, чину оо. Студитів. Бібліотека, завдяки великим матеріальним вкладам Митрополита Андрея, начислює понад 25 000 томів між ін. рідких і дуже цінних «візантинік», яких не має ні одна бібліотека в Європі, за винятком, може, Ватикану. У цьому самому будинку приладжене також приміщення для курсантів богословів та тих кандидатів, своїх і чужих, на спеціалістів, що схочуть віддатися окремим студіям Східної Церкви. Цей будинок сполучений коридором на першому поверсі з будинком-оселею оо. Студитів (давніша дяківська школа), в якій находиться каплиця з прегарним іконостасом византійського стилю, що його придбав, як інші сакралія, Митрополит Андрей у Москві за допомогою б. гр.-катол. екзарха о. Фьодорова. Саму каплицю розмалював проф. Художнього Інституту в Києві, творець нововізантійської школи артист-маляр Михайло Бойчук. У цих будинках, крім Студіону, буде відкрита також іконописна школа. Нема двох думок, що ця нова наукова інституція оо. Студитів причиниться до поглиблення унійних студій не тільки серед наших, але й чужих учених. Вартість цієї інституції сягає до чверть міліона золотих, не враховуючи сюди вартости бібліотеки й архіву».
[«Сема станиця Чина ОО. Студитів», «Діло». — 14 серпня 1938 р. — № 178. — С. 5–6]
Іван МАТКОВСЬКИЙ
