У моїй спекою прогрітій «хрущовці» проходив обшук, – Лариса Возницька

А от тепер, брудні панове, що знищуєте Львівську національну галерею мистецтв ім. Бориса Возницького , ви мене добряче розізлили, – Лариса Возницька-Разінкова на своїй Facebook сторінці прокоментувала вчорашній обшук.

“А от тепер, брудні панове, що знищуєте Львівську національну галерею мистецтв ім. Бориса Возницького , ви мене добряче розізлили. Хотіли у котрий раз мене принизити, облити брудом, що вам вдавалося за останній рік мого директорства, так ось, ви принизили і «по блатному» – опустили (але цією мовою ви тепер розмовляєте) – СЕБЕ.

Сьогодні у моїй спекою прогрітій «хрущовці» проходив обшук. Стараюся звикнути до цього слова, бо ніколи його раніше не вживала. А судді то хто? У своєму інтерв’ю Т. Возняк ( мені подобається, як його прозвали галерейники – «навозняк») звинуватив мене та Ларису Спаську ( у минулому зав. відділом музею книг), що тільки ми знаємо куди ділися книжки з музею. НЕ ЗНАЮ! При моїй каденції була проведена інвентаризація збірки музею і як мені доповів головний зберігач І. Хомин та Л.Спаська – інвентаризація закінчена, в музеї все гаразд, навіть деякі члени комісії вже поставили свої підписи, залишилося уточнити деякі нюанси ( музейники мене зрозуміють). А далі конкурс – і я не директор.

Пропрацювала 45 років в Галереї. Навіть у страшному сні не могла побачити, що галерея для мене закриється з подачі Козинкевич, Хомина та Возняка. Двічі підходила до Возняка і просила взяти мене на посаду реставратора, хотіла ще приносити користь, але у відповідь – «Мені треба порадитися». А от радники були свої. Один з них мене двічі обшукував, коли забирала свої речі – це славнозвісний Ігор Хомин ( до речі, а чому ще його не обшукали, він ж відповідає за усі фондосховища музею?) і Козинкевич – славнозвісна плагіатка, яка виставку по Підгорецькій збірці приписала собі і про Бориса Возницького навіть не згадала. До довідки: Борис Возницький , як тільки домігся передачі галереї Підгорецького замку, окрім значних реставраційних робіт в основному з колективом музею ( держава коштів не виділяла) мріяв зробити виставку збірки. Ми як реставратори, працювали над цією збіркою, брали навіть на реставрацію твори з Історичного музею. Перебуваючи на посаді Генерального директора, я продовжила реставрацію цих творів з колективом. І ось, виявляється це стало мрією Возняка і Козинкевич. Які молодці, але на скільки б ця виставка виграла, згадавши ім’я Возницького. Які ж ви ПРИМІТИВИ.

Так от про обшук! Чи наша країна вже геть втратила розум, чи що відбувається? Щоб таки мене звинуватити і піймати на гарячому (голуба мрія Возняка), хлопці з Галицького СВ ВП ГУ запропонували мені з ними зустрітися. Розуміючи, що справа Державна, я попросила викликати мене Повісткою, на що Вони запевнили, що «вручать» її при зустрічі. При зустрічі, вони надали рішення суду на обшук у моїй квартирі. Запросили понятих. Все по закону, єдине, що було порушено і я про це заявила, цей обшук мав проходити в присутності мого адвоката, надала їм його данні. Це не було враховано, але не це головне. А головне – те, що фактично обшукувалася бібліотека та папки з рукописами Бориса Возницького. Коли батька не стало, його маленька двокімнатна квартира у «хрущовці» від підлоги до стелі була заставлена книжками, і я вирішила значну частину цієї бібліотеки подарувати галереї, собі лишила лише необхідну для роботи літературу. Ось ці книжки і переглядали слідчі. Я була спокійна, бо краще віддам життя, ніж сплюндрую ім’я такого батька. Дивилися, що хотіли, все показувала, а сама думала – Борис Возницький створив музей книги рятуючи та звозячи з експедицій у 60-х – 70-х стародруки, українські книжки.

Ці експедиції збільшили галерейну збірку у шість разів. Це і врятований І. Пінзель, і біля двох тисяч дерев’яної поліхромованої скульптури, ікони, портрети, твори Підгорецької збірки…… Він збільшив культурне надбання Держави на мільярди умовних одиниць. І я рахую, що не мене обшукували (бо я нічого не нажила, слідувала принципам батька), а обшукували Возницького – Героя України. Не тих, хто на даний час наживається на Галереї влаштовуючи після 18.00, коли Палац Потоцьких зачиняється, презентації та п’янки серед експонатів. Змінюють головного бухгалтера на свою людину, бо ці кошти за весілля та …. ідуть не у Державу.

Виганяють заступника по науці В. Пшика, який зі студентських лав прийшов у музей , знає достеменно галерейну збірку і має фундаментальні наукові праці, заміняють його економістом за освітою, який почав свій шлях у музеї з допитів працівників та п’янок. Усувають завідувачку відділом реставрації , реставратора Вищої категорії Р.Мокрій та Корнєєву Галину, що створювала музеї М.Шашкевича, ремонтувала їх, і знала свій матеріал як ніхто інший. Можу перераховувати факти ще на сторінку, але саме жахливе, що Возняк за рік роботи жоден з відділів галереї не врятував, не відреставрував, а навпаки скоротив відділи музею, бо так працювати простіше, легше. Колектив принизив, поставив на коліна.

Я довго мовчала, думала, невже це не бачить Міністерство культури, говорила з Є.Нищуком, але зрозуміла, що не даремно був поставлений Возняк, очевидно, все ще попереду. Це і піар на скульптурах Пінзеля, і передача широкоформатних унікальних полотен М. Альтомонте.

Так, сьогодні мене розізлили, але це не вилив моєї злості, це правда, і під кожним реченням я готова розписатися”, – зокрема зазначила пані Лариса.

Наталка СТУДНЯ