Церемонія прощання розпочалася 4 червня в першій половині дня, коли домовину з тілом Мирослава Скорика привезли з Києва.
Віддати останню шану Мирославові Михайловичу до Архікатедрального собору Святого Юрія прийшло багато людей, і це – учні пана Скорика, музиканти, керівники мистецьких установ Львова… Храм був відчинений до десятої вечора.
05 черня траурна процесія з Церкви Юра рушила до Личаківського цвинтаря. За чином похорону можна було спостерігати онлайн на сторінці Собору Святого Юра.
Це справді велика втрата для України. За Скориком ще довго будуть плакати, і не тільки в Україні, бо такі, як він, а це – особистість планетарного масштабу, народжуються, напевно, раз на сто років.
Народний артист України, лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завкафедрою композиції Львівської консерваторії, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України і завкафедрою історії української музики Київської консерваторії та керівник Центру музичної україністики, художній керівник Київської національної опери…
Мирослав Скорик народився у Львові 13 липня 1938 року.
1947-го його родину було репресовано і вислано до Сибіру у шахтарське місто Анджеросуджинськ.
Після смерті Сталіна родина повернулася до Львова, де у 1955–1960 роках Мирослав навчався у Львівській консерваторії ім. Миколи Лисенка. У 1960–1963 рр. студіював композицію в аспірантурі Московської консерваторії ім. Петра Чайковського. З 1963 року працював у Львівській, а з 1966-го – у Київській консерваторії ім. Петра Чайковського (тепер – Національна академія музики України).
Творчий доробок Скорика – опера, балет, «Реквієм», концерти, твори для оркестру, ансамблів, музика до понад сорока фільмів (зокрема до кіношедевра «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова), до театральних вистав, джазові та популярні композиції. Твори композитора залюбки виконують в Україні, в Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, а також у США, Канаді та Австралії. Часто виступав як диригент і піаніст із виконанням власних творів.
«Некрологи писати взагалі важко, але цей некролог писати особливо боляче, неймовірно, гостро, нестерпно боляче, – зазначено у ФБ-дописі професора музики Любові Кияновської. – Тому що уявити собі Мирослава Скорика поза тим життям, яке довкола нього розгорталось, кипіло, набувало барв і краси завдяки його дивовижній музиці і самій його харизмі, зовсім неможливо. В ньому було так багато життєвої сили, спокійної впевненості і того неперевершеного почуття гумору, що кожен, хто з ним зустрічався, почувався захищено – як за кам’яною стіною. В цей перший момент є тільки почуття жахливої пустки, наче скеля, яка височіла в центрі нашої культури, раптом стала примарною, піднялась кудись високо. Зрозуміло, що в Божому царстві, куди він піднявся.., його душа матиме вічне блаженство, але як нам тут звикати до життя без Мирослава Скорика?”.
Мирослав Михайлович Скорик відійшов у засвіти 1 червня.
Ще трошки, і ми відзначали б його 82-річчя.
Вічная Вам пам’ять, Маестро. Царствії Небесне. Спочивайте з Богом.
Щирі співчуття родині.
Тетяна КОЗИРЄВА, Львів.
Фото «Дню» надали у Львівській міській раді.
