Михайло Гайворонський – відомий в Галичині і серед української еміграції у США композитор, диригент, педагог, музичний критик. З його численної композиторської спадщини найвідомішими і найпопулярнішими стали стрілецькі пісні, зокрема, “Їхав стрілець на війноньку”, “Синя чічка”, “Питається вітер смерти”, “Коли ви вмирали”.
Михайло-Орест Гайворонський народився 15 вересня 1892 р. в Заліщиках на Тернопільщині. З восьми років співав у хорі, а в тринадцять уже пробував свої сили як диригент.
Закінчивши у 1912 р. вчительську семінарію у Заліщиках, Михайло вступає до Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у Львові в клас скрипки педагога Ф. Кребса. У 1914 р. побачили світ його перші хорові твори, підписані псевдонімом Орест Тин. Під час Першої світової війни М. Гайворонський служив у Легіоні Українських Січових Стрільців, пройшовши шлях від диригента першого військового духового оркестру до головного капельмейстера та інспектора оркестрів Української Галицької Армії. В цей період він пише багато творів для духового оркестру та стрілецькі пісні на слова Левка Лепкого, Романа Купчинського, Юрія Шкрумеляка, Василя Бобинського та на власні слова.
Після переходу армії за Збруч М. Гайворонський деякий час працював диригентом у Державному театрі Кам’янця-Подільського. Тут він познайомився з Миколою Садовським (в той час – Головноуповноваженим для організації державних театрів і хорів Української Народної Республіки), музикознавцем Миколою Грінченком, композитором Миколою Леонтовичем та іншими музичними діячами.
З 1920 по 1923 рр. – Михайло Гайворонський у Львові. Він викладає у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (веде клас скрипки), в Учительській семінарії, в Гімназії сестер-василіянок та на курсах учителів, крім того, працює як диригент з хорами “Львівський Боян”, “Бандурист”, товариства “Просвіта”, робітничого товариства “Воля”.
У 1923 р. М. Гайворонський виїжджає у Сполучені Штати Америки. Таке рішення було викликане кількома причинами. Колишній старшина Української Армії особливо гостро відчував підневільне становище українців, які втративши свою державність, опинилися під гнітом Польщі. Почалися арешти і переслідування діячів Західноукраїнської Народної Республіки та воїнів українського війська. М. Гайворонський був у числі тих, за ким стежила польська таємна поліція. Крім цього, композитор прагнув удосконалювати свою музичну освіту і розумів, що це можна зробити лише за кордоном. Ці обставини спричинилися до того, що молодий митець, активний діяч музичного життя Галичини назавжди покинув свою батьківщину.
З перших місяців перебування у США Гайворонський бере енергійну участь у музичному житті української еміграції. У місті Бунсокеті, де він перебував до 1924 р., керує оркестрами, хором, театральним гуртком, веде курси в середовищі українських емігрантів. Відчуваючи недостатність теоретичної підготовки, продовжує музичну освіту в Колумбійському університеті у класах Д. Мейсона, Д. Моора, С. Бінггема.
У 1924 р. разом з українським скрипалем-віртуозом Романом Придаткевичем Гайворонський організовує у Нью-Йорку “Українську музичну консерваторію”.
Праця М. Гайворонського як композитора через рік увінчалася великим успіхом. Він і ще 77 студентів з різних факультетів університету були нагороджені однорічною стипендією ім. Мозенталя (Mosenthal Fellowship) на 1926/27 навчальний рік. Це відзначення особливе ще й тим, що вперше його отримав українець і до того ж – не громадянин США.
М. Гайворонський докладав багато зусиль для пропагування української музики, працюючи як композитор, педагог, громадський діяч, диригент. Саме як диригент митець привернув до себе увагу американських музикантів і різних музичних товариств. До 1936 р. М. Гайворонський був керівником організованого ним струнного оркестру в Нью-Йорку. З кінця 30х рр. композитор більше часу віддає творчій праці.
Перебуваючи далеко від рідної землі, М. Гайворонський однак не втрачав зв’язків із своїми земляками. Він листувався із видатними композиторами, музикознавцями, фольклористами, письменниками: С. Людкевичем, В. Барвінським, М. Грінченком, В. Витвицьким, Ф. Стешком, З. Лиськом, Ф. Колессою, Р. Купчинським, У. Кравченко, В. Пачовським, Л. Лепким та багатьма іншими діячами української культури. Зв’язки з Україною не обмежувалися листуванням. М. Гайворонський намагався бути учасником подій, які відбувалися на його батьківщині: передплачував музичні журнали, які виходили в Галичині та в радянській Україні, надавав матеріальну допомогу Вищому музичному інститутові ім. М. Лисенка, товариству “Просвіта”; надсилав до часопису “Українська музика” свої статті, в яких розповідав про музичне життя в Америці, зокрема участь у ньому українців, присилав деякі свої твори, опубліковані в США. Музикознавець Василь Витвицький вважав, що “між громадськими і культурними діячами української еміграції не було другого, хто втримував би такі безперервні, широкі й живі зв’язки з рідним краєм, як Михайло Гайворонський”.
До останніх днів Михайло Гайворонський намагався бути потрібним, корисним, уболіваючи за те, щоб молоде покоління американських українців було вірне Вітчизні своїх батьків та українській музиці – двом ідеалам, яким він чесно служив впродовж усього життя.
Помер Михайло Гайворонський 11 вересня 1949 р. в Нью-Йорку.
У композиторській спадщині Гайворонського – твори різних жанрів, від інструментальної та вокальної мініатюри до розгорнутих хорових та симфонічних форм. Серед його композицій чільне місце посідають інструментальні твори для різних складів – скрипки і фортепіано, камерних ансамблів (тріо, квартети), оркестрів. Зокрема, це – сюїта “З Гуцульщини”, рапсодія “Довбуш”, “В’язанка стрілецьких пісень” для духового оркестру; “Коляди” – для струнного; “Симфонічне Allegro“ та дві поеми для симфонічного оркестру. М. Гайворонський є автором музики до театральних вистав: “Соняшник” (В. Островського), “Сон Івасика” (Л. Лепкого), “Залізна Острога” (лібрето Л. Лісевича й А. Курдидика), “Синія квітка” (лібрето Д. Николишина) тощо.
М. Гайворонський писав також церковну музику – дві Літургії, дві Херувимські, “Канти з Почаївського Богогласника”, “Псалом 150” (з англійським текстом).
У композиторській творчості М. Гайворонський продовжував традиції Лисенківської школи. Для його музичної мови характерні ясність і стрункість форми, опора на народну пісню. Незважаючи на те, що композитор жив і творив у першій половині ХХ століття, він не захоплювався новими течіями в музиці. У листі до Філарета Колесси від 24 вересня 1938 р. він писав: “… пишу я у нашому стилі і дусі, держучися кріпко консервативної школи. Сьогодні такі праці можуть декому видаватися анахронізмом… а я не так думаю; бачу так ж думку у тих, що не топляться у модному анархізмі, і спокійно йду витоптаною стежкою”.
Сучасне українське музикознавство робить лише перші кроки у вивченні й осмисленні творчої спадщини митця, його діяльності як диригента, педагога, музикознавця, організатора музичного життя в США, справжнього патріота, якого Василь Пачовський назвав “амбасадором українського мистецтва в американському світі”.
Роксоляна ПАСІЧНИК
Література:
- Гайворонський М. Співаник: Для дітей дошк. та шк. віку. – К.: Муз. Україна, 1993. – 126, [1] с.
- Повік не зів’яне. Стрілецькі пісні Михайла Гайворонського /Упоряд. В. Подуфалий. – Тернопіль, 1990. – 64 с.
- Гайворонський Михайло // Мистецтво України: Біогр. довід. – К., 1997. – С. 136.
- Гайворонський Михайло Орест // Енцикл. українознавства. – Л., 1993. – Т. – С. 335.
- Баб’як П. Листи Михайла Гайворонського до Василя Витвицького // Зап. НТШ. – Л., 1996. – Т. 232: Праці музикознавчої комісії. – С. 327-339.
- Витвицький В. Михайло Гайворонський: Життя і творчість. – Нью-Йорк, 1954. – 207 с., 2-е вид. Львів, 2001.
- Колесса К. Листування Михайла Гайворонського і Філарета Колесси // Зап. НТШ. – Л., 1996. – Т. 232: Праці музикознавчої комісії. – С. 294-326.
- Мисько-Пасічник Р. Лист Михайла Гайворонського до Миколи Грінченка від 17 квітня 1927 р. // Зап. НТШ. – Л., 1993. – Т. 226: Праці музикознавчої комісії. – С. 304-311.
- Михальчишин Я. Український композитор на чужині (Михайло Гайворонський) // Михальчишин Я. З музикою крізь життя. – Л., 1992. – С. 214-217.
- Рудницький А., Витвицький В. Співець військової слави: [До 100-річчя від дня народження М. Гайворонського] // Музика. – 1992. – № 6. – С. 21-23.
- Терен-Юськів Т. Михайло Гайворонський: Композитор і громадянин // Наше життя. – 1986. – № 9. – С. 7-9.
- Філоненко Л. Невідомі музично-педагогічні праці Михайла Гайворонського // Нар. творчість та етнографія. – 1993. – № 3. – С. 28-32.
