В останні дні літа 1935 року українська громадськість Львова і цілої Західної України дізналася про передчасну кончину Олекси Новаківського – однієї з найяскравіших постатей українського мистецтва першої третини ХХ століття. Не стало самобутнього художника і педагога, очільника Мистецької школи, вихователя й наставника нового покоління митців, які гідно продовжували справу протягом наступних десятиліть. «Творець перелетів шляхом життя, наче метеор, що блиснув ясним полум’ям, прудким огнем протяв небосхил і погас у незнаних водах далеких океянів.» – підсумовував близький приятель Новаківського Іван Голубовський.
Олекса Новаківський відійшов у розквіті творчих сил, в розпал праці над запрестольним образом Богородиці («Матері Милосердя») для архикатедрального собору Святого Юра. «Святоюрська Мадонна» могла увійти в історію одним з найкращих зразків новочасного українського релігійного малярства, проте смерть митця через важку хворобу вранці 29 серпня 1935 року перекреслила всі сподівання побачити цей magnum opus у святилищі головного греко-католицького храму.
Втім витрачені час і зусилля не пропали надаремно, позаяк залишився великий графічний ескіз, над яким художник востаннє працював за місяць до смерті. Свій фінальний, як виявилось, твір Маестро малював для апробації головним замовником проекту, добрим товаришем і щедрим меценатом, митрополитом Галицьким Андреєм графом Шептицьким. Поціновувачі високого мистецтва змогли вповні оцінити масштаб задуму вже на посмертній виставці художника, влаштованій стараннями Українського товариства прихильників мистецтва (УТПМ) у музеї НТШ наприкінці 1936 року. Для недокінченого шедевру «святоюрського мага» тут виділили окремий зал.
Та це станеться згодом, а через два дні по відходу майстра, 31 серпня багато людей прийшли попрощатися з ним до Преображенської церкви, де заупокійну службу відправляв владика Іван Бучко, єпископ-помічник Львівський. Віддавали шану покійному під спів храмового хору «Сурма» на чолі з Тадеєм Купчинським. Опісля велелюдна похоронна процесія на чолі з отцем-мітратом Олексієм Базюком рушила в напрямку Личаківського цвинтаря. «Роздзвонилися дзвони усіх наших церков в місті. – оповідав Іван Голубовський. – Похоронний кондукт займає цілу ширину вулиці і тягнеться недоглядною довжиною. Скоропостижна смерть наче б отворила очі всім – приятелям і ворогам». Слідом за домовиною із тілом Новаківського, тримаючи за руки осиротілих синів митця – 15-літнього Ярослава й 13-літнього Ждана, – йшов Михайло Мороз, один з найулюбленіших вихованців Маестро. Дощ, який лив того дня, підсилював відчуття загальної скорботи. Не лишень малі діти художника, але й цілий український Львів, українське мистецтво назагал, ціла українська громада осиротіли тими серпневими днями.
Під час поховання великого художника із промовами, присвяченими заслугам покійного виступили: з боку святоюрської парафії отець Леонтій Куницький, від імені учнів Мистецької школи Михайло Мороз, від Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ) критик Микола Голубець, а зі сторони Національного музею (митрополичої фундації, з котрою довший час був тісно пов’язаний Маестро) – його довголітній директор, професор Іларіон Свєнціцький. «У справедливому і праведному осуді нашому його творчого життя – мертвий житиме і німий промовлятиме до Нації, з якої вийшов і серед якої стільки літ у злиднях жив, щоби для неї творити. – говорив доктор Свєнціцький. – Діяльність Новаківського в Галичині продовж довгого часу 23 літ, була постійним ступнюванням нашого до мистецтва відношення. Образи його дали нам зовсім іншу літературну й мистецьку тематику, як та, що її ми знали на переломі ХІХ – ХХ віку. […] В образах Новаківського кожний глядач спостерігає живу душу та дійсне обличчя мистця, що тільки в образі може виявити істоту свого єства. […] Великим сином своєї Нації був Покійний, нехай-же його й наші нащадки вчинять своїми творчими осягами Українську Націю великою серед найбільших».
Осмислення спадщини Генія мусило відбуватися поступово. «Багато води спливе іще рідними річками, заки стане Новаківський зрозумілий і знаний широким кругам суспільности і заки інша полум’яна душа підойме і докінчить працю, зачату в його офірному життю». – попереджав Іван Голубовський. Олекса Новаківський покинув нас понад вісімдесят років тому, одначе печать його духа досі незримо лежить над цілим українським мистецтвом новітньої доби, нагадуючи про драматичну і по-своєму героїчну епоху творення кращих його зразків.
У неділю 3 вересня 2017 року о 15.00, з нагоди днів пам’яті українського художника і педагога Олекси Новаківського, відбудеться кураторська екскурсія оновленою експозицією Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського (вул. Листопадового Чину,11). Під час екскурсії матимете можливість прослухати розповідь про життєвий і творчий шлях митця, ознайомитися із його живописними полотнами і графічними композиціями, оглянути фотопортрети О. Новаківського, його рідних, друзів та учнів. Також, у програмі мистецького заходу – музичні композиції у виконанні струнного тріо у складі: Михайло Крижанівський (скрипка), Ірина Сичак (скрипка), Теодор Крижанівський (альт). Вхід вільний.
Олександр ШЕЙКО
(молодший науковий співробітник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського)
- Голубовський І. Розмахом могутніх крил: Повість-есе. – Львів, 2002;
- Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998;
- Свєнціцький І. Памяті Олекси Новаківського/Літопис Національного музею за 1935 рік//Літописи Національного музею за 1934 – 1938 роки. – Львів, – С.30 – 31.
