За своє довге життя Львів не раз зазнавав труднощів. Величезні пожежі, напади, війни, облоги, окупації та багато іншого. Та й у духовній сфері не обійшлося без пригод. Тож сьогодні три історії про те, як королівське місто Лева було проклято.
Перша історія, пов’язана із другим галицьким митрополитом францисканцем Бернардом (1384-1390), котрий був надзвичайно скандальною і конфліктною особистістю. Ворогував він і з орденом домініканців, і з єпископом Перемишля за межі дієцезії мав судовий процес та багато іншого.
У Львові ж у нього виникла суперечка з містом за дім на Ринку (сьогодні Площа Ринок, 9). Будинок було подаровано архієпископству(а саме першому галицькому мирополиту) князем Владиславом Опольским, але місто не попішало віддавати цю будівлю. Тож для того аби з’ясувати справу Папа Урбан VІ призначив відповідну комісію, але архієпископ Берндард був настільки нетерплячим, що не дочекавшись закінчення роботи комісії захотів силою зайняти дім. Проте зробити йому цього, через сильний супротив міста, так і не вдалося.
Як наслідок, ображений архієпископ відлучив від Святої Церкви всіх львівських райців, наклав на місто інтердикт*, а потім навіть прокляв Львів. Такі дії прелата обурили навіть Святий Престол, тож проти кардинала було висунуто позови (на які він, до речі, не з’являвся), згодом на нього наклали суспензу від богослужінь, а потім його взагалі було проклято та заборонено заходити до костелу.
Але всі ці заходи аболютно не вплинули на Бернарда. Він не зняв прокльону з Львова, а Катедру й дієцезію покинув. А Міська рада міста змушена була прохати Папу Римського про звільнення міста від інтердикту.
Внаслідок цього, згідно з наказом Папи Боніфація ІХ перемишльський єпископ Ерик приїхав до Львова та звільнив місто від прокляття, а також розпочати судовий процес проти архієпископа Бернарда. Так Львів було звільнено від інтердикту, а процес проти кардинала було припинено в зв’язку із смертю останнього у 1391 році.
Героєм наступної історії став львівський архієпископ Ян Стшелецький (1480 р.), котрий замолоду був військовим. Під час битви під Варною у 1444 році потрапив до турецького полону і дивом повернуся додому. Згодом обрав духовне життя. Але вважаючи, що священицтво є винагородою, архієпископськими бенкетами зруйнував канон свого престолу і навіть запустив руки до нерухомості, що належала канонікам.
Все це призвело до судових позовів, внаслідок чого Ян Стшелецький відлучив від церкви всю капітулу, а заразом і весь Львів. Але відлучені виграли судову справу, а архієпископ з розпачу збожеволів і помер.
Ще одна історія прокляття почалася у 1624 році, коли архієпископ Ян Анджей Прухніцький виступив проти продажу бургомістрові Мартину Кампіану села Скнилівка. Проте, львівські райці вказали на архієпископу на те, що такі питання знаходяться поза його юрисдикцією, а до того ж почали перешкоджати йому у встановленні контролю над шпиталем Святого Духа. За все це архієпископ видав декрет прокляття проти міської влади і особисто проти райців Еразма Сикста, Мартина Кампіана, Мельхіора Вольховича, Якуба Шольца та ін.
Найцікавіше, що коли священник виголошував відлучення в костелі виникло таке заворушення, що його скинули з амвону. Це ще більше роздратувало архієпископа і він наклав інтердикт на ціле місто. Наслідком цього стало закриття усіх костелів.
Не можливість виконувати релігійні обряди та відправляти Святі Таїнства змусило львівське поспільство вчащати до українських церков. Ось тоді архієпископ зрозумів наслідки свого прокляття і скасував накладений інтердикт. А троє патриціїв, котрі стали у причиною конфлікту з Прухніцьким впродовж трьох років померли від хвороб.
*Інтердикт (лат. interdictum — заборона) — у римо-католицькій церкві тимчасова заборона усіх церковних діянь і треб (наприклад, миропомазання, сповіді, укладання шлюбу, євхаристії), що накладалась папою або єпископом.
Софія Легін
На матеріалах: Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011.
