Весною 1912 року, артист-маляр Іван Труш відправляється зі Львова у далеку подорож до Єгипту та Палестини.
Зацікавлення сходом, як у будь якої освіченої людини, у художника з’явилось після захоплюючих лекцій з історії давньої культури під час навчання у Краківській академії красних мистецтв. Зацікавлення переросло у бажання побачити і живописно відтворити стародавні монументальні пам’ятки після бесід зі своєю нареченою, а потім і дружиною Аріадною Драгомановою, дочкою Михайла Драгоманова. Вона вчилась у Парижі і, під час відвідань Лувру, особливе враження отримала від багатої єгипетської експозиції. Його добра товаришка Леся, (так художник звертався у листах до Лесі Українки), ще в юності написала “Стародавню історію східних народів”. Їх дружне спілкування, на жаль, на момент мандрівки 1912 р. вже у минулому, не могло не торкатись єгипетської теми. Труш міг по доброму заздрити письменниці, яка ледве не кожного року подорожувала до Єгипту. Аналогічна вакація потребувала значних фінансових витрат. Ще на початку року художник вдало продає декілька картин. Решту грошей йому позичає близький друг родини лікар Тадей Соловій. Разом з отриманою позикою Труш мав на поїздку біля 7 тис. крон.
Потягом зі Львова Труш дістався Трієсту який на той час належав Австро-Угорщині і вже на пароплаві «Wien» (Відень) рейсом Трієст – Александрія відправився до Єгипту.
Пароплав робить зупинку у Бріндізі. Як тільки «Wien» виходить у відкрите море здіймається сильний шквальний вітер “…від Бріндізі мали вітер і досить неспокійне море. Одначе досить неприємно згадую собі той час.”
Нічого, на перший погляд, в дорожніх нотатках дивного не помічається. Але саме з цього моменту починається єгипетська містика Трушевої мандрівки. Неспокій на серці не є марним. За декілька днів по написанню цих рядків гине в Атлантиці найбільший пароплав у світі – славетний «Титанік» з єгипетською мумією на борту.
Відстань від Бріндізі до Александрії пароплав долає без малого за два дні. Художник не марнує часу і починає працювати. У Національному музеї у Львові зберігається етюд «Острів Зантос», ймовірно, написаний Трушем з палуби корабля.
В Александрії художник не затримується. Вечором 27 березня він прибуває до Каїру з професором львівської політехніки паном Годлевським. Вони разом оселяються в готелі Шефертон. Після облаштування Труш винаймає провідника і мандрує нічним Каїром, життя якого відразу викликає у нього захоплення.
28 березня у четвер (другий день перебування) художник вперше бачить піраміди, але бачить з далека, з мурів Цитаделі до якої він потрапляє з провідником та львівським професором. Після екскурсії по фортеці, відвідин мечеті султана Салладіна маляр погоджується оглянути старе кладовище – Гроби каліфів (сучасна назва – Місто мертвих), яке знаходиться поблизу. Прихильник цвинтарних сюжетів Труш розуміє що буде тут малювати.
Цього ж дня близько 18 год. Труш переселяється до відносно демократичнішого Національного готелю, де платня значно менша. Лягає спати рано о 22. год., але заснути довго не може. Думки і перші враження переповнюють митця. «Вечором не міг скоро заснути, згадуючи Вас, моїх дорогих» [1]
Ранком наступного дня (п’ятниця 29 квітня) довго чекає на пана Білинського – місцевого аптекаря, який постійно мешкає у Каїрі та опікується мандруючими українцями. Звернутись до нього художникові міг підказати сам Іван Франко, який листувався із каїрцем. Труш, ймовірно, так і не бачить доктора того дня. У полудень о 13 год. обідає і з приємністю знаходить місцеву їжу смачною та поживною. «Взагалі їда тут знаменита!»[2]
Художнику знадобився один день щоб зрозуміти, що в самому Каїрі він малювати нічого не буде. Місто перестає його цікавити. Він прагне потрапити до пірамід й винаймає провідника. З Downtown ‑ європейської частини міста, де знаходиться готель, художник електричним трамваєм за півтори години потрапляє нарешті до Долини Гізе, де нарешті зблизька бачить піраміди та Сфінкса.
ВЕЛИКИЙ СФІНКС
Великий і гордовитий Сфінкс якого араби нарікали ще «Батько Жаху» не одне тисячоліття охороняв таємниці пірамід. Кожному хто наближається Він пропонував загадку: «Яка жива істота з ранку ходить на чотирьох кінцівках, в день на двох, а у вечорі на трьох?». На невдаху чекала смерть.
Коли Батько Жаху побачив перед собою Труша і вже мав намір запропонувати свою шараду, раптом це бажання зникло. Відповідь на загадку була – людина, яка після народження повзає на колінах (ранок), виростає і стає на ноги (день), і в похилому мудрому віці пересувається за допомогою палиці. Перед кам’яним велетнем стояла відносно молода людина спираючись на три кінцівки. Це була людина неординарна, повна сил, енергії та творчого натхнення. Не було потреби її щось питати. Художник своїм виглядом руйнував логіку загадки і філософію Охоронця Пірамід. Митець крім касетника (етюдника) з фарбами тримав в одній руці розкладне крісло зовні схоже на тростину-парасольку. На неї дійсно було дуже добре спиратись при ходьбі. Вік незнайомця (далеко не вечір-мудра старість) змусив Великого Сфінкса змовчати. Обидва ‑ Великий мешканець Долини і художник довго дивились один на одного.
ВЕЛИКИЙ ХУДОЖНИК
Труш був вражений – величний монумент мав живі очі. Раніше це помітила його колишня подруга Леся Косач: «…сфінкс – він має велику тисячолітню думку, він має живі очі, він немов бачить вічність»[3] Художник буде малювати піраміди, пустелю, але найбільше Великого Сфінкса. Свідченням його нездійсненого, а скоріше мовчазного діалогу будуть живі очі Сфінкса на його картинах.
Мешкаючи пізніше поруч пірамід (в готелі Mena House, потім недалеко у сусідньому феллаському селі) художник протягом тривалого часу доби може спостерігати за природними змінами та відповідними змінами освітлення та кольору краєвиду.
Нові умови дозволяють художникові працювати майже цілодобово. Вночі він відвідує підземний храм, а коли повертається на поверхню то бачить сфінкса при місячному сяйві. Містична картина вражає художника.
«…приглядаюся Сфінксови.. довго, довго. Чудо!»[4]
Сфінкс стає одним з улюблених мотивів єгипетської серії. Труш пише його в різну пору дня — в день, при місячному сяйві, з різних ракурсів. З фотографії, що зберігається у Національному музеї у Львові в архіві Труша (АТ 240, арк.59), зробленої власноруч мистцем, можна побачити тогочасне оточення біля сфінкса. /його розкопки почались лише в 20-х роках минулого століття/ Саме з профільного положення художник робить фотографію. Одна з робіт, вірогідно, зроблена зі згаданої фотографії, що є характерним для творчого метода художника, хоча не відкидаються припущення виконання твору з натури. Композиція з профільним положенням Сфінкса є дуже рідкісна і в найбільшій збірці творів Труша у Національному музеї у Львові відсутня. Художник в черговий раз використовує класичну, поширену в його творах композицію, в якій лінія горизонту поділяє площину твору навпіл. По центру твору розміщено профільне зображення Сфінкса, голова якого візуально виступає за горизонт, концентруючи увагу глядача. Етюдного плану робота написана впевненими широкими мазками. Лише моделючи форму Сфінкса художник не зволікає деталями і застосовує більш дрібний мазок. Для передачі спекотного дня художник лишає колористичну гаму трохи вибіленою, пом’ягшує контраст світла і тіні, досягаючи таким чином враження залитого сліпучим сонячним світлом простору.
ВЕЛИКИЙ СФІНКС
Сфінкс всі останні дні (початок квітня 1912 р.) кожного ранку бачив «триногого» незнайомця в крислатому капелюсі. Художник розкривав свою парасольку-крісло, втикав її глибоко у пісок, зручно вмощувався, розкривав касетник і починав малювати. У спеку пополудні він не працював і з’являвся ще вечері. Цього разу митець наближався з місцевим мешканцем на ім’я Алі, якого найняв у провідники. Сфінксу було не зручно. Тисячолітні наноси піску вкрили наполовину тулуб заховав під багатометровими нашаруваннями його масивні та міцні левові лапи. Художник щось пояснював фелахові, тримаючи в рухах якийсь прилад. Після пояснень художник наблизився до монумента ближче і повернувся до монумента спиною. В цей час Алі, лишаючись на місці націлював прилад на обидвох – Великого Сфінкса та Великого Художника. Труш не міг знати і тем більше відчувати те що знав і відчував в цю мить Великий Охоронець. Художник опинився між прихованими піском лапами закам’янілої істоти. Дивлячись на спину незнайомцю Сфінксові згадались події столітньої давнини. Та тому самому місці де стояв художник сидів вершки військовий генерал. Тоді зі Сфінксовою загадкою теж сталися непорозуміння через ту саму плутанину з кількістю ніг. «Книга мертвих» сповіщала: «Хто потрапляє між лапи Великого Сфінкса – потрапляє у ВІЧНІСТЬ».
Алі натиснув на кнопку затвора фотографічного апарата «Кодак» і на якусь мить йому запаморочилось. В очку видошукача він побачив забронзавілого містера-артиста.
Великому Сфінксу стало смішно. Подумалось як би той художник погодився на вмовляння провідника і сфотографувався на верблюді, то ще не народжений скульптор Олежко мусив би згодом робити монумент митцю у Львові вершки на драмадері.
ПІСЛЯМОВА
Майже сто років по згаданих подіях 1997 р. поруч з головним входом до Стрийського парку у Львові відбулось відкриття пам’ятника ВЕЛИКОМУ ХУДОЖНИКОВІ. Бронзова постать Івана Труша була і є точнісінько така сама як побачив її Алі роблячи історичну світлину. Пророцтво здійснилось. Йшов сильний дощ. Ігор Калинець у своїй промові звернувся до бронзового художника: «Пане Маестро, відкрийте парасолю, бо застудитесь». Про те що ВЕЛИКИЙ ХУДОЖНИК тримає тростину-крісло, а не парасольку пам’ятав лише Сфінкс. Цю тростину, свідка єгипетських подій, Трушеві поклали до труни у 1941 р. Її аналог був знайдений і подарований мною художньо-меморіальному музею Івана Труша. Є нагода побачити і Сфінкса і тростину-стілець завітавши до музею.
POST SCRIPTUM.
Потрапити у ВІЧНІСТЬ виявилось не простою справою і нездійсненою для необраних. Користуючись відомостями про лапи Сфінкса мандруючи шляхами Труша долиною Гізе 2007 р. я прагнув опинитись в тому самому порталі невмирущості. Відповідь на загадку я знав і тому не боявся що Батько Жаху мене зжере. Між тим Сфінкс мене не пустив. Зона біля нього була перекрита для реставраційних робіт.
Юрій ЯМАШ
[1] Із листа Івана Труша до Аріадни Труш (Драгоманової). Національний музей у Львові, АТ- 54888/2, арк. 66. Тут і далі транскрипція збережена.
[2] там же
[3] З листа Лесі Українки до матері від 21 грудня 1905 р. Твори, Т. 5., К., 1956. С. 572-573.
[4] Із листа Івана Труша до Аріадни Труш (Драгоманової). Національний музей у Львові, АТ- 54888/2, арк. 66.
