Як одягалися рівняни майже сто років тому та де брали модні речі гардеробу можна прочитати в старих газетах та почути у розповідях старожилів. А ще — побачити на старих світлинах. На них модниці і модники міжвоєнного Рівного виглядають цілком по-європейськи.
Місцева індустрія моди 1920-х-1930-х років у Рівному крокувала в ногу з усім цивілізованим світом. У рівненських магазинах можна було купити все — від швейної фурнітури і самих швейних машинок до верхнього одягу і взуття. А ті, кого не вдовольняв магазинний асортимент, залюбки звертались до ательє чи кравецьких майстерень, або ж до кравчинь-модисток. Щоправда, стати клієнткою хорошої модистки було і недешево, і непросто.
Міжвоєнне Рівне було частиною Європи. Розквіт кінематографу, що припав на 1930-і роки, позначився й на стилеві одягу. Законодавцями моди стають голівудські актори Фред Астер, Марлен Дітріх, Грета Гарбо, Пола Негрі, Тамара Вишневська (до речі, уродженки Рівненщини). Надивившись фільмів за їх участю, рівнянки не лише переглянули ідеали жіночої краси, а й “підгледіли” у кінодів модні тенденції в гардеробі.
А що, власне, кожен охочий містянин мав доступ до європейських товарів, то це давало можливість місцевим модницям і модникам хизуватися в одязі наймодніших зразків. У Волинському воєводстві в міжвоєнний період налічувалося 368 магазинів колоніальних товарів, тобто таких, де торгували товарами імпортного виробництва. Рівненські пані й панянки могли також замовити собі одяг з Європи за каталогами модних журналів.
Наприклад, обраний модницею вишуканий капелюшок з каталогу могли доставити із самісінького Парижу. Слід зазначити, що капелюшок був неодмінною деталлю гардеробу кожної жінки і дівчини в будь-яку пору року. А що вже тільки не вигадували майстри, щоб прикрасити жіночі голівки! Причому і в зимову пору також.
Рівнянки дуже любили хутро. Причому носили його і у вигляді шуб, і комірів, і горжеток, і манто. І не лише взимку, а й оздоблювали ним міжсезонний одяг.
Горже́тка (з французької — горло, комір) — смуга хутра або шкурка хутрового звіра, яку жінки носили як комір до верхнього одягу і як прикрасу до святкового вбрання, наприклад, до декольтованих суконь. Пересічні міщанки для горжеток використовували шкурки звичайної, сріблясто-чорної, платинової лисиці, більш заможні — білого чи блакитного песця, куниці, норки, соболя. У кінці 1920-х років у моду увійшли жіночі пальта без коміра, який замінювала знімна горжетка. У театрах, кінотеатрах респектабельні дами прогулювалися перед початком сеансу чи вистави з горжеткою на плечах чи в руці.
У Рівному на початку 1930-х років було шість хутряних крамниць. Однією з найвідоміших, елітних була хутряна крамниця Вугмейстера, що розміщувалась на центральній вулиці Третього Мая (теперішній Соборній), приблизно в районі теперішньої Театральної площі.
У магазині Вугмейстера також можна було придбати тканину для пошиття зимових пальт, зазвичай це було високоякісне сукно чи вовна. Серед кольорів верхнього зимового одягу рівнянки віддавали перевагу темно-синім, зеленим, коричневим і чорним відтінкам.
На багатьох старих світлинах зимових вулиць можна побачити рівнянок, що ховають руки в цікавий аксесуар — хутряну муфту. Її появою ми завдячуємо венеційським заможним дамам XVI століття. Цей елемент одягу вказував на високе становище в суспільстві і заможність його власниці. Дами вищого світу носили муфти з дорогих видів хутра — горностаю, соболя, куниці. Всередині муфти часто були кишеньки, які слугували гаманцем та призначались для усіляких дамських дрібничок.
Рівненські пані охоче носили муфту взимку, попри те, що в Європі в міжвоєнний період вона вже не була така популярна. Вочевидь, давалась взнаки наша зима, яка в ті часи була набагато суворіша за європейську.
Невеличкі муфточки до зимового пальтечка чи шубки носили й рівненські діти.
Цікаво, що мешканки міста практично не носили чобітки і валянки, навіть коли взимку було сніжно і морозно. Як видно на старих світлинах, рівнянки дотримувалися європейської моди і здебільшого взувались у туфлі з пасочком або так звані “лодочки”.
А ще носили короткі утеплені або оторочені хутром зимові черевички, які називали “румунками”. Як розповідають старожили, це був так званий румунський фасон шнурованих або на застібках черевиків. Таке взуття коштувало дорого. Як черевички, так і туфлі були на підборах.
Чоловічий зимовий одяг, звісно, був більш консервативним. На старих фотографіях можна побачити рівненських чоловіків у добротних пальтах з хутряними комірами, здебільшого з каракуля. На голові — обов’язковий капелюх або кашкет.
Ще скромнішим був верхній одяг гімназистів. Молоді хлопці носили вкорочені або довгі пальта з комірами з цигейки. У деяких коміри були без хутра.
Світла КАЛЬКО
Фото до публікації — з особистого архіву авторки, рівненської фейсбук-спільноти “Старе місто. Рівне історичне”; Archiwum Historii Mówionej (подкаст “Relacje biograficzne”); http://nawolyniu.pl/zdjecia/rowienski/
Джерело: РівнеРетроРитм
