Трансфігурації Олекси Новаківського. Частина друга

“Саме львівський-галицький ґрунт був для нього найвідповіднішим і допомагав розвиткові його своєрідних мистецьких заложень. Цей дуалізм східного і західного мистецтва, який найшов свій вислів у пам’ятниках галицького мистецтва, був йому наскрізь рідний, питомий. Він наче знову нав’язує нитку мистецької традиції великих галицьких малярів там, де вона прорвалася, – тих малярів, що виявили свою велич у монументально закроєних іконостасах, напр., Богородчанськім, Рогатинськім і Св. П’ятниць у Львов” (Володимир Сас-Залозецький).

Особливу роль у творчості та в особистому житті українського художника й педагога Олекси Новаківського відіграв греко-католицький митрополит Андрей граф Шептицький. Митець познайомився з Владикою 1909 року в літній резиденції Галицьких митрополитів в урочищі Підлютому. Протягом наступних кількох років А. Шептицький цікавився творчістю О. Новаківського, а відтак почав виплачувати йому щомісячну пенсію 40 корон. У 1911 році художник представив 105 малярських полотен на виставці Товариства приятелів образотворчих мистецтв у Кракові. Цю експозицію відвідав митрополит Андрей Шептицький. Захопившись творами О. Новаківського, він запросив маляра до Львова і пообіцяв підтримувати його матеріально.

У 1913 році в Національному музеї у Львові мала відбутися персональна виставка О. Новаківського, проте цьому завадила його недуга. Восени 1913 року художник захворів і впродовж чотирьох місяців перебував у шпиталі Святого Лазаря в Кракові. Митрополит активно опікувався О. Новаківським, дбав, щоби митець на лікуванні мав змогу творчо працювати.

У грудні 1913 року Олекса Новаківський переїхав до Львова й оселився в колишній віллі польського художника Яна Стики (1858–1925), яку 1907 року придбав митрополит Андрей Шептицький і згодом подарував Національному музеєві. О. Новаківський працював у майстерні на другому поверсі, а жив із родиною у п’яти кімнатах, розташованих поряд. За користування творчою робітнею та помешканням він зобов’язався дарувати свої твори до фондів музею.

У 1914 році митрополит Андрей Шептицький обвінчав Олексу Новаківського й Анну-Марію Пальмовську. Художник часто відвідував Владику в Митрополичих палатах на Святоюрській горі, не раз із сім’єю. Митрополит не лише добре знав Новаківських, але й допомагав їм у складних життєвих обставинах. Зокрема, опікувався родиною митця після передчасної смерті Анни-Марії 1925 року, а коли відійшов у вічність О. Новаківський, митрополит Андрей став офіційним опікуном осиротілих хлопців.

На початку 1923 року Владика був ініціатором заснування Мистецької школи Олекси Новаківського і брав якнайактивнішу участь у її діяльності.

Митець створив близько двох десятків малярських портретів і понад 200 рисункових портретних начерків свого благодійника. На них художник показав не тільки духовну велич Владики, а й найяскравіші та найхарактерніші риси українського культурного, історичного й духовного середовища, трансформуючи портретні зображення у складні алегоричні композиції. Однак 1952 року під час так званої інвентаризації фондів НМЛ вісім олійних портретів і 61 графічний начерк образу митрополита Андрея авторства О. Новаківського було вилучено до «спецфонду» і знищено.

Серед знищених творів і живописний «Князь Церкви» (1915), який художник малював із пам’яті під час заслання владики Андрея. До цієї композиції митець повернувся 1919 року, виконавши монументальний рисунковий портрет Митрополита вуглем на полотні. Упродовж багатьох років твором володіла родина Святослава Гординського, одного з учнів Олекси Новаківського. У 2013 році доньки Гординського, пані Лада та Лариса, подарували згаданий портрет Владики до фондів НМЛ ім. Андрея Шептицького.

До переліку втрачених потрапив і портрет митрополита Андрея Шептицького, відомий під назвою «Мойсей» (1915–1919). Він належав Греко-католицькій богословській академії у Львові та був на депозитному зберіганні в НМЛ, а 1952 року як «ідеологічно шкідливий» також став жертвою сумнозвісного злочинного знищення творів мистецтва. Над символічним сюжетом «Мойсей» О. Новаківський працював упродовж 1913–1919 років, створивши низку рисункових ескізів і малярських версій. Відрадно, що 2001 року ієромонах Студитського уставу отець Севастіян (Дмитрух) віднайшов один із оригінальних етюдів з алегоричним образом Мойсея. Нині твір увіходить до експозиції Музею митрополита Андрея Шептицького у Львові. Цей заклад, натхненником створення та директором якого є отець Севастіян, відкрили 29 серпня 2020 року в колишніх келіях костелу Святого Казимира (вул. Кривоноса, 1).

Переїзд О. Новаківського до Львова наприкінці 1913 року збігся в часі з наближенням буремних подій Першої світової війни. Згодом під впливом українських національно-визвольних змагань (1917–1921) митець звернувся до героїко-історичної тематики. Його нові образи – будителі бойового духу – набули патріотичного звучання. Символіко-алегоричні портрети київських і галицьких князів, які створив О. Новаківський, є частиною великої «лицарської епопеї», що налічує майже 70 творів. В образі княжичів художник портретував і своїх синів.

Творчу уяву О. Новаківського особливо хвилювала природа. Він створив низку краєвидів – від імпресіоністичних етюдів до експресивних, символічних пейзажів. За допомогою колористичної гами та світлових плям художник майстерно відображав зміни у природі відповідно до пори року й часу доби, неспокійними ритмічними лініями та контрастними барвами водночас передаючи свій емоційний стан. Від 1925 року О. Новаківський разом із вихованцями мистецької школи щоліта їздив на вакаційні пленерні студії до мальовничого гірського села Космача. Під час консультацій на пленері художник давав учням багато цінних фахових настанов: вимагав передусім цільного бачення природи, точності у сприйнятті колірних відношень, правильного визначення тональності барви, її напруги та насиченості. Для молодих митців-учнів школи і для самого О. Новаківського Космач із неповторним колоритом гуцульського побуту став тим автентичним осередком народно-національної культури, в якому вони не тільки вдосконалювалися професійно, але й черпали натхнення для творчості.

«Ми жили у винаймленій гуцульській хаті, спали на лавах, на світанку зривалися на мандрівки по горах, завжди з касетами, з фарбами й картонами, та завзято малювали гарні мотиви. Вернувшись, розставляли свої етюди під стіною хати і Новаківський давав нам свої зауваження» (Святослав Гординський).

Окрім того, краєвиди як невід’ємна частина романтичних портретів пензля Олекси Новаківського не лише є звичайним тлом та окрасою для зображення портретованих, а й мають символічний підтекст. О. Новаківський не раз портретував рідних і знайомих, легендарних та історичних осіб, відомих громадських і політичних діячів, представників творчої інтелігенції. У ранніх композиціях він віртуозно відтворив індивідуальні риси та психологічний стан своїх моделей, а в портретах зрілого періоду творчості поєднав експресивність із багатим символічним наповненням. За допомогою пейзажного тла, кольору та світла художник характеризував портретованого й окреслював його роль у суспільному просторі, розкриваючи внутрішній світ і діяльність зображуваної особи та своє ставлення до неї. О. Новаківський виконав кілька малярських і графічних портретів українського консервативного політика, історика та педагога О. Барвінського. Один із варіантів живописного портрета цього громадсько-політичного діяча Галичини надійшов до збірки НМЛ 1940 року з Музею НТШ. Ще один портрет О. Барвінського, який як плату за оренду житла та майстерні в музейному будинку в 1934 році передав до НМЛ автор, 1952 року було вилучено з фондового зібрання до «спецфонду» і знищено.

Виняткове місце у творчості О. Новаківського займає образ Святоюрської гори, чудовий краєвид якої відкривався з художникової майстерні. Собор Святого Юра як осередок українства митець показав на сотні пейзажів. Від перших студій 1910-х років до символічних краєвидів 1920–1930-х років образ Святоюрського храму поступово змінювався. О. Новаківський називав ці зміни трансфігураціями, тобто преображеннями.

«Є тих розмальованих розповідей про гору Св. Юра поверх сотні… І є річчю характеристичною, що між сотнею тих творів про один і той сам предмет нема двох, щоб були до себе стисло подібні. До кожного з тих творів підложено іншу музику в формі, у красці, у світлі й виразі» (Іван Голубовський).

Останнім твором у спадщині О. Новаківського є незавершений монументальний графічний ескіз ікони «Мати Милосердя» (1935), яка мала прикрасити центральну вівтарну стіну архікатедрального собору Святого Юра у Львові. Працюючи над іконою «Мати Милосердя», О. Новаківський створив близько двадцяти підготовчих олійних ескізів і майже сто рисунків олівцем та вуглем. Запрестольна ікона «Мати Милосердя» як духовна й мистецька домінанта в інтер’єрі собору Святого Юра мала стати важливим етапом відродження новочасного українського релігійного мистецтва.

“Нині мусимо зі смутком у очах сказати: образ Богородиці Милосердя кисти Олекси Новаківського ніколи не украсить нутра Святоюрського храму. Погас молодечий ентузіязм, з яким мистець узявся до реалізації цього ґрандіозного свого архітвору… Провидіння так зарядило, що цей образ став останнім, недовершеним, мистецьким завданням Олекси Новаківського… Мистець помер. Але могутня його творчість довгі віки житиме в пам’яті українців”.

Оглядаючи численні різножанрові живописні твори Олекси Новаківського, можемо простежити за зміною образного мислення і письма художника. У ранній творчості чітке просторово-пластичне моделювання форм митець поєднує з чистотою барв та світловими атмосферними ефектами. Пізніше митець наповнює свої полотна глибоким змістом і символічним підтекстом, трансформуючи їх у складні алегоричні композиції. Ці «преображення» художник фіксує за допомогою зміни колориту від монохромного до яскравого й контрастного та переходу від реалістичної пластики до оптичного, трохи ілюзійного зображення. Письмо митця втрачає чітку лінеарність а мазки стають хвилястими й імпульсивними. На полотнах художника, реальний світ — за допомогою символів-знаків, динамічних ліній, оптичних ілюзій і кольорів різної градації — трансфігурується в ірреальний та фантазійний образ. Як наслідок, візійний світ композицій О. Новаківського відкриває нам емоційний стан художника, його ставлення до тих чи інших осіб, об’єктів чи подій.

Ірина РІЗУН
завідувачка Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

Література:

1. Голубовський І. Розмахом могутніх крил. Львів , 2002. 116 с.
2. Залозецький В. Олекса Новаківський. Львів : Наклад Укр. т-ва прихильників мистецтва ; Друк. Наук. т-ва ім. Шевченка, 1934. 82 с., іл.;
3. Овсійчук В. Олекса Новаківський. Львів : Ін-т народознавства НАН України, 1998. 334 с., іл.;
4. Волошин Л. Княжий дарунок великого мецената : Митрополит Андрей Шептицький у житті і творчості Олекси Новаківського. Львів, 2001. 200 с., іл.;
5. Волошин  Л. Автопортрети Олекси Новаківського. Академія мистецтв у Львові; НМЛ ім. А. Шептицького ; Львів: Свічадо, 2004. 156  с.
6. Олекса Новаківський : [альбом] / авт. вступ. ст. – Л. Волошин ; авт.-упорядн. – О. Лозинський. Львів : Ін-т колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ ; НМЛ ім. А. Шептицького ; Благодійний фонд «Олекса Новаківський та його мистецька школа». Львів, 2009. 184 с.;
7. Волошин Л. Образ жінки у творчості Олекси Новаківського : монографія. Харків ; Львів : Видавець Олександр Савчук, 2018. 368 с., 230 іл.