Страх перед вогневою стихією завжди спричиняв розгубленість і сіяв паніку серед людей. Ці страшні емоції, неконтрольовані, здебільшого, дії зумовлював цілком природній інстинкт самозбереження.Тому чимало страшних трагедій стали саме такими через некеровану людську поведінку, спонтанні вчинки потерпілих, не сприяючи цим взаємодопомозі і порятунку.
Один з таких випадків стався й у Львові 17 лютого 1874 року. Про нього залишилася згадка лише у тодішніх часописах та в архівних документах. То ж за їх допомогою і дізнаємося, що сталося того страшного для всього міста дня, лютневого вівторка 1874 року.
У костелі о.о.Єзуїтів на вулиці Театральній відправлялася вечірня служба Божа. Люд, заповнивши весь храм, у великій тиші вслухався у слова промови з амвона.
Та через велике скупчення віруючих зомліла якась дівчина. Хто був поруч з нею, заходилися надати їй допомогу. І щоб привести немічну до свідомості, почали просити води. Це прохання, передане пошепки, відкочувалося щораз голоснішою хвилею, без пояснень, для чого потрібна вода. То ж почалася ширитися підозра в тому, що, мабуть, виникла пожежа, а значить, загрожує небезпека. Вся незмірна кількість людей, наче підхоплена повінню, подалася до єдиного виходу…
Водночас, вістка про пожежу у храмі винеслась на вулиці і в одну мить спресувала людський натовп на тісній площі перед костелом. Ніби дві хвилі зустрілися між собою, над якими здіймався лемент, страшні зойки, розпаливі викрики. Це була жахлива сцена. Люд, який намагався покинути костел, стиснутий з усіх сторін, падав на сходах. Видовище щораз більшої кількості падаючих людей було жахливе.
Підтверджувала правдоподібність небезпеки пожежі у костелі і викликана по тривозі пожежна сторожа від ратушної стражниці. Кінна упряж, що тягнула чимдуж помпи, бочки з водою, пожежний наряд,звуки сигнальної труби попереду кінного ходу спричинили до ще більшого розпорядку і хаосу.
Описуючи наступного дня перебіг цієї фатальної для міста події, урядовий часопис “Gazeta Lwowska” вказав і її наслідки: “Двадцять осіб отримали смертельні або важкі поранення, багатьох відправлено до різних шпиталів. Ті, хто дістав легкі рани, подалися самі додому. Кількість таких має бути величезною. Окрім того, багатьом особам лікарі надали допомогу просто на вулицях і тільки після цього відправили їх додому.
Жахливий виглядмали важкопоранені. Їхні обличчя були сині,аж до чорного, з виряченими з орбіт очима. Повернуті до життя не одразу приходили до свідомості,вони були наче помішані. Деякі, прийшовши до себе, починали з розпачем молитися, після чого у них починалися конвульсії.” (GL, 1874, № 39).
Своє бачення причин трагедії, її наслідків і пропозицію, як подібним випадкам надалі запобігти, висловив у доповідній записці до магістрату міський лікар (підпис його нерозбірливий). Цей документ знаходиться у фонді Л. Райса відділу рукописів НБНАНУ ім.В.Стефаника. Ось що він, зокрема, писав (переклад з польської рукопису): “Під час вчорашньої вечірньої служби у костелі єзуїтів через фальшиву тривогу, що загорівся у храмі газ, створилася така велика давка біля входу, що кільканадцять осіб частково були придушені, частина стовчена ногами. І так нещасливо, що нижчепідписаний сам 13 осіб у небезпечному стані їх здоров’ю до шпиталю фіакрами відправив…
Як міський лікар, якому було доручено здійснювати нагляд за здоров’ям міщан, вношу такі пропозиції, щоби подібне більше не повторилося:
… аби костели під час проведення у них великолюдних відправ, не освітлювали газом чи нафтою, а, як заповідає святий звичай і згідно з церковними правилами, тільки свічками. По-друге, подібні вправи не здійснювати до пізнього вечора іцим самим не давати злим людям привід для зловживань, викрикувати фальшиві сигнали тривоги із злочинною метою, як це було зроблено вчора”.
Наукова бібліотека ім.В.Стефаника НАН України, відділ рукописів, фонд Л.Райса, Р-с 9, арк. 58-58а
Джерело: Галицька брама № 5 , травень 1997 р.
