Трагічні долі останніх рівненських князів

…У пам’яті маленької Ади назавжди закарбувався образ її батька з прощальним сумним поглядом. Одягнутого в дубляний кожушок посеред теплої осінньої погоди, його забрали з дому незнайомі чоловіки… Це був “золотий” вересень 1939-го. Тоді назавжди закінчилося безтурботне дитинство доньки останнього рівненського князя.

За радянських часів титулованих осіб згадували виключно як визискувачів і гнобителів. які утискували і грабували. Було, звісно, й таке, проте… Нерідко долі магнацьких родин були такими ж трагічними, як і в інших звичайних людей, а часом ще трагічнішими. Представники польської еліти на Західній Україні одними з перших потрапили під жорна репресивної машини НКВС. Бити польських панів “зброєю, косами, вилами і сокирами”, бо “не повинно бути місця на землі Західної України панам і підпанкам, поміщикам і капіталістам…” закликав робітників і селян Західної України у своєму зверненні командувач Українським фронтом Семен Тимошенко. Першими жертвами нової влади якраз і стали поміщики, осадники, державні службовці, військові.

Понад 200 років Рівне було приватновласницьким містом, яким володіла заможна і впливова князівська династія Любомирських.

Рівненську лінію Любомирських започаткував Воєвода Сандомирський Єжи Олександр Любомирський, купивши рівненські маєтності в 1723 році в попередніх власників. Донині рівняни користуються деякими об’єктами, що дісталися нам від тих давніх часів. Але про це — в іншій публікації. Тут — про долю останнього рівненського князя і його близьких.

Князь Адам. Замордований і реабілітований

У сім’ї передостаннього дідича рівненських маєтностей князя Станіслава Міхала Любомирського і Ванди Марії Гелени в Рівному народилося четверо дітей — Адам Ян, Губерт Станіслав, Марія Зоф’я (у заміжжі Замойська), Анна Ядвіга Марія (у заміжжі Радзівілл).

Утім, в деяких польських джерелах згадується ще про двох синів Станіслава і Генрика Казимира, які буцімто померли — перший невдовзі після народження, другий — в юному віці.

Княгиня Ванда Марія відійшла в кращий світ у травні 1910-го в Рівному, а князя Станіслава смерть спіткала в грудні 1918-го в Ходорові, що на Львівщині.

Відтак Рівне успадкував найстарший із синів 45-річний Адам Ян Казимир. А на два роки молодшому 43-річному Губерту Станіславу Владиславу дісталося містечко Олександрія (тепер село Рівненського району), що неподалік Рівного. Проте ще тривалий час брати мали проблеми зі спадщиною, бо старий князь ще в 1910 році заклав значну частину рівненських добр в іпотеку. Не заставленими залишалися фільварки “Гірка” з палациком (там приблизно із середини ХІХ століття мешкали Любомирські; князь Станіслав Міхал звів над будівлею другий поверх, бо палацик став затісний для його родини; тепер — парк імені Шевченка), Басів Кут, Тинне, Дворець.

Князь Адам значну частину свого життя провів у Європі, зокрема у Франції. Будучи студентом Ягеллонського університету у Відні, 29-річний Адам Любомирський 29 червня 1902 року одружився з Марією уродженою Єловицькою. У шлюбі народилося троє дітей: Марія Станіслава. Юлія Ванда і Марцін Станіслав.

Перша світова війна завдала чимало збитків рівненським маєтностям Любомирських. Фільварок “Гірка” було розграбовано і поруйновано. За описами Романа Афтанази, в палацику на “Гірці” до 1914 року було чимало коштовних речей. Зокрема посуд і меблі в античному стилі, перенесені зі старого палацу, твори мистецтва — скульптури і картини, датовані ХVIII-ХІХ століттями.

Кілька десятків налічувала колекція мініатюр із зображеннями князівської родини і близького оточення. Частину з них возили в 1912 році на мистецьку виставку до Львова, для чого навіть видали спеціальний каталог.

Рятуючись від лихоліття війни, подружжя Любомирських з новонародженим сином Марціном у 1914 році виїхало до Парижа. Повернувся власник Рівного до міста лише в 1922 році. І вже з новою обраницею. Перший шлюб князя Адама закінчився розлученням. Дружина Марія мала психічне захворювання, що й зруйнувало подружні стосунки. У 1920 році 47-річний князь Адам одружився вдруге на молодшій за нього на 20 років Аделаїді з графського роду Ржевуських. Весілля справляли в Парижі, де й познайомилася пара.

Однак князь не забував і свою колишню хвору дружину. У своїх листах до сестри Анни (заміжньої за Радзівіллом) князь Адам писав, що дбатиме про спілкування хворої Марії з дітьми і опікуватиметься нею. Хоча бідолашна змушена була багато часу проводити в лікарні, князь сприяв її спілкуванню з дітьми. Померла княгиня Марія в 1923 році, у 48-річному віці, перебуваючи в психіатричному шпиталі в Парижі.

А князь Адам з молодою новою дружиною після повернення до рідного міста оселився у скромному одному з вцілілих будинків на “Гірці”. Відбудова палацику на “Гірці” виявилася справою вельми затратною, і князь спочатку віддав його в оренду місту, а згодом і продав загалом. Схоже, пана Адама мало приваблювало Рівне зі зруйнованою прадідівською резиденцією і розореним колись багатим фільварком. Можливо тому вони з дружиною Аделаїдою знову вирушили до Європи. Там. у Парижі, 13 вересня 1928 року в них народилася донька, яку, як і матір, назвали Адою. А в парковому палацику тим часом з 1923 по 1927 роки одночасно розміщувалися російська приватна гімназія й рівненська українська гімназія. яка орендувала кілька кімнат.

З 1929-го і аж до приходу “совєтів” у палацику розміщувався Окружний суд. А прилеглу територію використовували як міський сад для гулянь, до якого пускали за помірну плату всіх охочих. З 1930-го і по 1938 роки включно з дозволу князя Адама на території садиби відбувалися відомі далеко за межами нашого краю Великі Торги Волинські.

У 1937-у князь Адам з родиною знову приїхав до Рівного. Якби ж він міг знати, що це буде його остання подорож до міста, де народився… Оселилося подружжя в скромному будинку на вулиці Пілсудського (тепер Чорновола), 34. Будинок той до наших часів не зберігся. За архівними даними, будинок з такою адресою знаходився на території “Гірки”.

Початок Другої світової війни і встановлення радянської влади в Рівному князь Адам з родиною — дружина Аделаїда, 31-річна Юлія від першого шлюбу, і 11-річна Ада — зустріли в Рівному. Одного осіннього дня 1939-го за князем прийшли. Це був останній день, коли він бачився з рідними. Після арешту князя родину виселили з будинку, який тут же зайняли родини офіцерів НКВС. А дружину князя з доньками прихистив у своєму будинку відомий рівненський адвокат Анілевський, який мешкав поруч із парком на “Гірці”. Він багато років був юрисконсультом Любомирських і мав приятельські стосунки з Адамом. Неповних чотири місяці перебування в тюрмі НКВС (за радянських часів — швейна фабрика на сучасній Соборній, нині там магазини і кафе) закінчилися відкритою формою туберкульозу. Хвороба забрала життя останнього рівненського князя 17 січня 1940 року в тюремному шпиталі. Де поховано Адама Любомирського, поки що інформацію знайти не вдалося. Можна припустити, що це одне з місць масових поховань в’язнів рівненської тюрми. За злою іронією долі, тюрма знаходилася фактично через дорогу від садиби на “Гірці”, а землю під її побудову ще в ХІХ столітті виділив дід Адама.

Чи дізнався князь, що пішов із життя вже вдівцем, невідомо.

Дружина Аделаїда померла 28 грудня 1939 року від пневмонії. Жінка сильно застудилася, годинами стоячи на морозі під тюрмою в очікуванні на побачення з чоловіком чи бодай можливість передати йому щось із речей та їжі.

Цікаво, що Адама Любомирського в наш час було реабілітовано, про що є запис у книзі “Реабілітовані історією. Рівненська область. Книга 6”: “Любомирський Адам Станіславович, 24 червня 1873 р. н., м. Рівне. Поляк, князь, поміщик. Прож. м. Рівне, вул. Пілсудського, 34. Заарешт. 2 жовтня 1939 р. Обвинувач. за ст. 54-4 КК УРСР. Помер 17 січня 1940 р. у лікарні тюрми №1 УНКВС у Рівненській обл. Постановою УНКВС у Рівненської обл. від 19 січня 1940 р. справу припинено у зв’язку зі смертю обвинуваченого. Постановою прокуратури Рівненської обл. від 23 травня 1991 р. справу припинено за відсутністю події злочину. (СБУ, 12960)”.

За статтею 54-ю кваліфікували так звані контрреволюційні злочини. А примітка “4” гласила: надання допомоги міжнародній буржуазії.

Князь Губерт. Смерть у рідних стінах

Трагічна доля спіткала й молодшого брата князя Адама — Губерта, який успадкував Олександрію. Князь Губерт був людиною ліберальних поглядів, доброзичливо ставився до місцевого населення. Не вірив. що з ним може статися щось лихе. Чи не найбільшим його захопленням були коні. Князь мав величезні стайні, займався виведенням і вирощуванням породистих коней. У 1920-х роках на ярмарку в Луцьку його коні викликали справжній фурор. А на Великих Торгах Волинських у Рівному князь Губерт Любомирський удостоївся срібної медалі за породу коней.

Губерт Любомирський в 1911 році узяв шлюб з Терезою Катажиною з Радзівіллів.

Молода княгиня народжувала дітей практично через рік-два. І в 1928-у їх було восьмеро. Мешкали подружжя спочатку в Києві, а до Рівного приїхали в 1918-у після смерті князя Станіслава. “Золотий” вересень 1939-го зруйнував і їхню сім’ю. Куля червоного комісара, яку князь отримав просто на подвір’ї свого помістя, не дала йому зустріти своє 64-річчя. Польські джерела наводять уривок з щоденника графині Хелени Потоцької, яка 23 листопада 1939 року писала про арешт князя Адама Любомирського і смерть його брата Губерта під час сварки з радянським комісаром. Мовляв, одного дня комісар прийшов із солдатами і зайняв частину будинку. А коли прийшли вдруге, то зажадали увесь будинок. Тоді старий князь не витримав і вступив у суперечку з радянськими вояками, за що і отримав кулю. Далі Потоцька писала, що через це дружина Губерта Тереза живе в сільській халупі. Однак є й інша версія смерті князя Губерта. Про це — в публікації далі.

Поховали князя Губерта на сільському кладовищі в Олександрії. Його могилу під звичайним залізним хрестом можна знайти й нині. А дружина князя Тереза Катажина в липні 1940 року влаштувала символічну могилу Губерта Любомирського на кладовищі у Вілянові (тепер один із районів Варшави). Сама ж Тереза Катажина померла у Варшаві в 1975 році у 85-річному віці.

Зарослі руїни на місці колишнього двору Любомирських в Олександрії ще недавно можна було знайти. Залишився парк, висаджений князями в ХІХ столітті, який є пам’яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення.

У 2015 році в Польщі вийшла книга Яна Спитека Тарновського „Przez bezkresy historii. Od Wołynia, Podola po Lwów” (“Крізь простори історії. Від Волині, Поділля до Львова”).

Виявляється, Ян Спитек Тарновський (польський науковець, дослідник, історик і журналіст) син Ади Любомирської (у заміжжі Тарновської) — доньки останнього рівненського князя Адама Любомирського. У книгу увійшли, в тому числі, її спогади про рівненські події 1939 року. Фрагмент книги подано в додатку вихідного дня “Плюс Мінус” загальнопольського видання “Rzeczpospolitа”. Сам Ян Спитек Тарновський побував у Рівному під час роботи над книгою.

Ось як він описує за спогадами своєї мами ті далекі дні.
“Маленькій Аді 13 вересня виповнилося 11 років. Це був її останній день народження в будинку в сім’ї, серед батьків. …Червона армія входить до Рівного, маленька Ада чує крики, що лунають з вулиці 3 Мая (Соборної, – прим. авт.), рев автомобілів. Вона побігла до межі парку, щоб дізнатися, що відбувається, і побачила дивну армію. Вояки були одягнені хто в що, піхота йшла, ледве пересуваючи ноги… Налякана дівчинка побігла додому. Кілька днів потому було спокійно. Аж поки одного дня не з’явилися біля помешкання радянські вояки, які зажадали побачити князя Адама Любомирського. Як виявилося, вони прийшли арештувати його. Малу Аду покликала мама і сказала попрощатися з татом.

Зі спогадів Ади: “Не знаю чому, але в очах, в останньому погляді свого батька, одягненого в дублянку (а була тепла осінь), я побачила, що зустрінемося ми нескоро. Гадаю, батько завбачливо взяв дублянку, розуміючи, що скоро не повернеться”.

“Після арешту батька їх викинули з дому. Тоді вони (їхня мати, маленька Ада й доросла сестра Юля) поселилися в будинку їхнього приятеля адвоката пана Анілевича (імовірно за давністю років пані Ада не запам’ятала прізвище, ідеться про адвоката Анілевського, – прим. авт.). Цей будинок був поруч із парком. який разом із садибою зайняли офіцери НКВС зі своїми сім’ями. “Бувало, що діти цих радянських офіцерів підходили до паркану і хотіли зі мною погратися, бо це були, зрештою, просто маленькі діти”, – згадувала пані Ада.

Звинувачення, за яким заарештували князя Адама, було — “князь и крупный помещик”. Мав тоді 66 років. У тюрмі втратив здоров’я, захворів на туберкульоз.

У своїй книзі Ян Спитек Тарновський наводить листи своєї бабусі княгині Аделаїди Любомирської — дружини князя Адама. Зокрема в листі від 26 листопада 1939 року вона писала своєму братові Олександру Ржевуському, який тоді перебував у Швейцарії: “Розмовляти з тими тваринами немає сенсу. Кажуть, ми нічого не маємо проти нього. Але він князь. Нехай сидить у в’язниці. Казали, що заберуть малу Аду і вишлють до Росії, щоб зробити з неї добру большевичку. Останнім часом кажуть, що вишлють поляків на Сибір. Але, оскільки Адам у в’язниці, то, мовляв, вишлють нас у різні місця. Якби зі мною не було малої, то давно б збожеволіла”.

Останній лист, сповнений глибокого розпачу щодо своєї долі. княгиня Ада написала сестрі свого чоловіка Марії Любомирській Замойській, яка тоді перебувала у Варшаві, в грудні 1939-го:  “Якщо вивезуть Адама до Росії, то я готова поїхати за ним, де він не буде. У цьому випадку я прошу вас якнайшвидше відправити дитину до Швейцарії. Я хочу, щоб вона там виховувалася, і мій брат доглядав би за нею”.

Ці листи княгині з Рівного її донька Ада прочитала вперше у 80-річному віці в 2008 році.

“Aда з Ржевуських Любомирська померла від пневмонії в Рівному 28 грудня 1939 року. Жінка захворіла, очікуючи у холодні зимові дні під в’язницею на дозвіл на побачення з чоловіком. Її чоловік Адам Любомирський помер від туберкульозу 17 січня 1940 року в тюремній лікарні. Упродовж трьох місяців маленька Ада втратила весь світ дитини: сімейний дім, матір та батька, а якщо цього було недостатньо, також дядька Губерта, убитого 21 вересня 1939 року більшовиками в сусідній Олександрії. Так описував Ян Спитек у своїй книзі події тих далеких і жорстоких років”.

Ян Спитек Тарновський у своїй книзі розповідає також як помер брат князя Адама Губерт Любомирський з Олександрії.

“Дядьку Губерту пощастило менше, ніж Радзівіллові з Олики. Його вбили, не зважаючи на те, що місцеві жителі з його маєтку вступилися за нього. …Комісар пішов у компанії червоних міліціонерів до князівської садиби. збираючи по дорозі всіх місцевих, кого зустрічав. У маєтку він запитав присутніх, чи мають вони скарги на князя. Усі, навіть червоні поліцейські, сказали “ні”. Комісар запитав, чи князь когось скривдив. Усі заперечили і просили, аби князеві не чинили кривди. Тоді комісар звернувся до українського хлопця і запитав: “Чи має князь перед вами борг?”. Хлопець відповів, що князь заборгував йому 100 злотих за коня. Тоді князь Губерт пішов до каси, щоб дати хлопцеві гроші, хоча не пам’ятав такого боргу, водночас комісар дав хлопцеві револьвер і закричав:”Стріляй у нього!”. Оскільки хлопець не наважувався, то комісар вистрелив сам. Князь упав поранений, але зміг підвестися і зайти в будинок. Дружина князя хотіла допомогти чоловікові, але комісар не дозволив. Наступного дня в містечку поповзли чутки, що князь видужає. Йому допоміг доктор Дзевульський, офіцер польської армії, якого згодом заарештували. Однак через кілька днів, 21 вересня 1939 року, той самий комісар з’явився в маєтку і вбив князя. (Протокол № 239, свідчення доктора Яна Бадера, 42 р., із Кракова)”.

За даними сайту http://wolyn.freehost.pl/ князя Губерта було поранено 18 вересня, а помер він 21-го.

Як і просила княгиня Аделаїда, долею маленької Ади заопікувався дядько Олександр Ржевуський. Родина Любомирських була відомою і впливовою у Європі, тому саме завдяки їхнім широким міжнародним зв’язкам вдалося врятувати близьких замордованих рівненських князів. Зокрема в порятунку маленької Ади брав часть сам тодішній Папа Римський Піус ХІІ, до якого за заступництвом звернулася тітка дівчинки княгиня Марія з Радзівіллів. Відтак, мала Ада разом із сестрою та ще кількома родичами виїхала з СРСР. Ось як це описує за спогадами своєї матері Ян Спитек Тарновський: “Шостого липня 1940 року обидві сестри Ада і Юля у супроводі тітки Терези Любомирської, вдови убитого дядька Губерта та їхніх дітей Анни, Ванди та Іракліуша перейшли міст через річку Буг неподалік Бреста на бік німецької окупаційної зони. Вони перетнули кордон на підставі документа, виданого в Москві 20 червня 1940 року як “колишні громадяни Польщі, вигнані з Радянського Союзу”. Мама очима дитини, якою вона була тоді, запам’ятала цей момент, як обмін людей на козу. Щойно вони рушили по мосту в бік кордону. як з протилежного боку їм назустріч рушила коза. Так і перетнули міст — вони на окуповану територію, а коза на радянську”.

Відповідно до побажань її матері малою Адою опікувався дядько Олександр Ржевуський. Ада мешкала з його родиною у Швейцарії до 1949 року. Померла донька останнього рівненського князя Ада Любомирська Тарновська у Варшаві 8-го січня 2018 року.

Нащадки рівненської гілки Любомирських

Про прямих нащадків останнього рівненського князя вдалося знайти таке. Старша донька від першого шлюбу Марія Станіслава Любомирська в заміжжі Узнаньська увесь вік прожила у Варшаві, там і померла в 1992 році. Подружжя мало троє дітей. Друга донька Юлія Ванда померла в 1989 році в Женеві. Була бездітною. Про заміжжя нічого не відомо.

Про єдиного сина князя Адама Марціна Станіслава вдалося розшукати такі відомості.

Під час Другої Світової Марцін мешкав у Парижі. У 1946-у емігрував до Бразилії, де поселився в Ріо-де-Жанейро. Із запису в імміграційній картці. Ім’я: Марцін Станіслав Любомирський. Стать: чоловіча. Сімейний стан: неодружений. Дата народження: 11 листопада 1914 р. Місце народження: Rowno. Дата прибуття: 1946. Місце прибуття: Ріо-де-Жанейро, Бразилія. Батько: Адам, мати: Марі Любомирські. Подорож з дітьми: Ні. Джерело: Імміграційні картки, 1900-1965 рр. (База даних онлайн). Lehi, UT, США: Ancestry.com Operations, Inc., 2016. Записи, отримані з цифрових копій оригіналів та складених записів.

Уперше Марцін одружився в 1948 році з Жан-Марі Рут Доротеєю Вільє-Терре. Другий шлюб мав у 53-річному віці з англійкою Джейн (Колвілл) Едмонстоун. Помер 14 квітня 1977 року в місті Марбелья в Іспанії. У першому шлюбі в Марціна в 1949 році народився син Владислав Ян Адам. Саме він першого серпня 1975 року став батьком одного із найвідоміших нині в світі нащадків рівненської гілки князів Любомирських — всесвітньовідомого фотографа Алексі Любомирського.

Один із найзатребуваніших фотомайстрів у індустрії моди та кіноіндустрії. Його роботи прикрашають сторінки найвідоміших у світі глянців. На його знімках — зірки шоу-бізнесу, моди і кіно. титуловані особи. Його називають головним фешн-фотографом світу. Останні роботи. які зробили Алексі Любомирського відомим чи не в кожному куточку планети — фото заручин і весілля британського принца Гаррі та акторки Меган Маркл.

…Назавжди залишилася в минулому князівська епоха в Рівному. Хоча її сліди ще можна віднайти в місті. Оцінювати її можна по-різному. Але залишилася сумна і цікава історія. яка додає яскравого колориту нашій непростій і ще не до кінця вивченій минувшині.

Додано після публікації.

Уже після виходу публікації на фейсбук-сторінці Рівненської обласної організації Національної спілки краєзнавців України з’явився ось цей документ — Акт про смерть князя Адама Любомирського в рівненській тюрмі. Засвідчив його своїм підписом відомий рівненський лікар, у 1940 році — начальник санчастини рівненської тюрми УНКВС Пінхас Андерман, – написали в коментарі під фотографією члени спільноти.

Світлана КАЛЬКО

Джерела інформації і фото: фонди ДАРО; Національний цифровий архів Польщі (NAC); архів головних актів давніх Польщі (АGAD); Роман Афтанази “Історія резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої” (том 5 “Воєводство Волинське”); Aneta A. Duda “Rodzina Lubomirskich i ich dobra rówieńskie na Wołyniu w XIX–XX wieku” (Częstochowskie teki historyczne rocznik); wolhynia.pl; www.sejm-wielki.pl; wikitree.com/wiki/Lubomirski; Listy Adama Lubomirskiego do Anny Radziwiłłowej z lat 1921–1933, AGAD, ARN Korespondencja, 8/560, s. 4–65; електронна версія видання “Rzeczpospolitа” ; ”Реабілітовані історією. Рівненська область” (Книга 6); “Wołyn. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej” (Grzegorz Rąkowski, 2005 r.); “Фундація князів Любомирських” (fundacjaksiazatlubomirskich.pl); інші відкриті джерела

Джерело: РівнеРетроРитм