«Ті що законно захищають людей від закону»: нариси з історії західноукраїнської адвокатури у міжвоєнне двадцятиліття. Участь адвоката на досудовому слідстві та розгляді судами кримінальних справ з обвинувачення у вчиненні політичних злочинів).
Процесуальне становище адвоката у кримінальному процесі у міжвоєнний період регулювалося у різних регіонах Польщі різними законодавчими актами: у західній частині держави застосовувався КПК Німеччини 1877 р., у центральній та східній – норми кримінально-процесуального законодавства Росії, в Галичині – КПК Австрії 1873 р.
Крім того, у цих регіонах польською владою було прийнято ряд законодавчих актів, які мали важливе значення для процесуального становища адвоката у кримінальному процесі.
Підготовка українських адвокатів до участі у кримінальній справі про обвинувачення у вчиненні політичних злочинів мала певні особливості. Особливістю вивчення матеріалів кримінальної справи у політичних судових процесах було те, що таке вивчення здійснював один адвокат в інтересах усього колективу захисників, які мали брати участь у даному процесі. Обрання адвокатом тієї чи іншої тактики захисту залежало не лише від волі самого адвоката чи його обвинуваченого, а й від думки колегіального громадського органу Колегії Оборонців або СУА. Саме ці органи частіше усього у великих політичних судових процесах приймали колегіальне рішення щодо того, яка тактика мала застосовуватися у кримінальному процесі кожним адвокатом.
Слід підкреслити, що у перші післявоєнні роки ступінь національної і професійної солідарності між українськими адвокатами був високим. Досить сказати, що не було виявлено жодного прояву простого небажання адвоката взяти участь у тій чи іншій політичній кримінальній справі.
Правда, траплялися непоодинокі випадки, коли адвокати змушені були відмовлятися від участі в захисті політичних обвинувачених із поважних причин, серед яких була і виняткова матеріальна скрута.
Українські адвокати Львова, які мали значно більший практичний досвід у веденні захисту в політичних судових процесах ділилися досвідом з адвокатами з провінції, підтримували своїх колег. Так, адвокат В. Електорович писав С. Шухевичу, що у кримінальній справі в Чорткові проти 11 українських юнаків, яких звинувачували у приналежності до УВО, а це вважалося державним злочином, обвинувачені просили, щоб хоча б один львівський адвокат виступив захисником, на що С. Шухевич без вагань погодився.
Істотне значення для успішного ведення кримінальної справи мало те, наскільки систематично й постійно слідкував той чи інший адвокат за численною українською, польською й єврейською пресою, в якій повідомлялося про вчинення політичних злочинів. Згодом, коли адвокат брав участь у справі, в його руках уже був серйозний матеріал. Приміром, у справі про обвинувачення В. Атаманчука, І. Вербицького та ін. свідок Гасман стверджував, що він у день скоєння злочину підвозив В. Атаманчука і І. Вербицького після того, як відвіз лікаря. Коли ж С. Шухевич і В. Старосольський проаналізували повідомлення преси, то виявили, що Гасман відвозив лікаря не того, а наступного дня. В. Старосольський заявив клопотання про допит у судовому засіданні лікаря й родини хворого. Здогад адвокатів знайшов своє підтвердження в судовому засіданні: Гасман на прохання поліції дав неправдиві покази. Зацікавившись особою Гасмана С. Шухевич пішов ще далі. Провівши власне розслідування, він у судовому засіданні раптом зробив заяву, що Гасман був поліцейським довіреним лицем.]
Ще задовго до відкриття судового засідання адвокат мусив багато попрацювати, щоби застосувати безпомилково обрану тактику. Перше, що він мав зробити, − це детально ознайомитися зі списком усіх присяжних, з яких буде формуватися лава суддів у даній справі. У цьому списку було закладено мінімум інформації, але вона цікавила захист: прізвище, освіта, професія, місце праці присяжного. З цих даних адвокат мав можливість також зробити висновок про національну приналежність присяжного. Рівень освіти присяжних міг мати в кожній справі різне значення: в одному випадку захисту було легше переконати освічених присяжних у тому, що підзахисний діяв із високих ідейних переконань, а тому він не винен, в іншому ж – для малоосвічених, але заангажованих шовінізмом присяжних, це не мало жодного значення. Кожен адвокат, виходячи зі свого практичного досвіду, знав, яку категорію присяжних йому легше переконувати у своїй правоті, тому деколи це впливало на формування його тактики дій щодо формування лави присяжних.
Крім того, адвокати не вдовольнялися вивченням самого списку присяжних. Вони проводили певну роботу, що полягала в наведенні даних із різних джерел про того чи іншого присяжного: як він ставиться до українців, до якої політичної партії входить, яке його політичне кредо, як він проявив себе раніше в політичних судових процесах тощо.
Усунення небажаних для захисту присяжних не було простою справою з різних причин. По-перше, якщо серед присяжних були українці, євреї й поляки, то адвокати намагалися не допустити формування лави, в першу чергу з поляків, а потім уже − з євреїв; якщо увесь список присяжних був лише з поляків, то тут принцип діяв уже інший: захист намагався впевнено або інтуїтивно розгледіти серед них шовіністично настроєних і усунути їх від участі в розгляді справи. По-друге, оскільки подібним прийомом (лише навпаки) користувався й прокурор, адвокат мав розв’язати доволі складне рівняння з багатьма невідомими. Він мусив припустити з великою ймовірністю, яких присяжних буде відводити прокурор. Подекуди захист вдавався до різних хитрощів, які в кінцевому рахунку могли дарувати життя підзахисному. Так, в одній зі справ брав участь поважний і старший за віком присяжний д-рБім, який у випадковій розмові якось поскаржився С. Шухевичу, що в одному з процесів один український адвокат відвів його зі списку присяжних. Він не міг зрозуміти, чому той адвокат йому не довіряє, коли протягом декількох десятків років він як присяжний намагався бути дуже об’єктивним у всіх політичних справах. С. Шухевич заспокоїв д-ра Біма й сказав, що особисто знає його як винятково об’єктивного і він його у всіх справах не відведе. Прийшовши в судове засідання й побачивши у списку присяжних д-ра Біма, адвокат почав непокоїтися, щоб його не відвів прокурор, який, очевидно, хотів так вчинити. Підійшовши до прокурора Ліпша, С. Шухевич попросив того, щоб він відвів присяжного Біма, бо той, як йому відомо, дуже суворо ставився до політичних злочинців, сам же відвести його не може через давнє знайомство. Вислухавши адвоката, прокурор категорично відмовив йому, пославшись на те, що цього присяжного добре знає й поважає, що цей присяжний “питав його ще на суддівському іспиті ”.
Саме таким способом С. Шухевичу вдалося зберегти в лаві присяжних одного суддю, на якого міг розраховувати, а в політичних справах часто один голос міг бути вирішальним.
(Далі буде)
Список використаних джерел та літератури:
- Гловацький І. Ю. Українські адвокати Східної Галичини як захисники у кримінальних справах по обвинуваченню у вчиненні політичних злочинів у міжвоєнний період (1918-1939рр)./ Дисертація на здобуття наукового ступенякандидата юридичних наук. – Львів 2005. – 106 с.
- Петрів М. Сторінки адвокатури України: Союз Українських Адвокатів у Львові 1923 -1940 рр. // Адвокат. – 2002. – № 4-5. – С. 98-106.
- Мисак Н. Галицькі адвокати наприкінці ХІХ на початку ХХ століття: національна ідентифікація і професійна діяльність. / http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/ukr-pol_5/004-mysak.pdf
Використані фото:
- https://uk.wikipedia.org/
- Парад Війська Польського у Львові. Схоже, марширують улани – кіннота, озброєна карабінами і піками. http://his.img.pravda.com/
- http://image.zn.ua/
- Судовий процес над М. Лемиком, завдяким якому світ дізнався про голодомор в Україні,адвокатами якого були С. Шухевич та В. Старосольський http://wz.lviv.ua/
