18 січня минуло 135 років від Дня народження відомого галицького піаніста та педагога Тараса Шухевича. Тарас Шухевич (1886-1951) був представником славного великого роду, з якого вийшло багато відомих церковних, громадських, музичних та суспільно-політичних діячів Галичини.
В сім’ї Шухевичів було п’ятеро дітей, серед яких Тарас (Боба) був наймолодшим. Батьки прищепили своїм дітям любов до народної пісні та класичної музики; усі вони отримали музичну освіту.
У 1904 році Тарас закінчив Львівську гімназію і вступив на правничий факультет Львівського університету. Одночасно навчався в консерваторії Галицького музичного товариства на фортепіанному факультеті у класі відомого педагога Вілєма Курца. У 1910 році він успішно закінчив обидва навчальні заклади. Потім ще два роки займався у Вілєма Курца приватно. В цей час піаніст починає активну концертну діяльність. Поруч з творами композиторів-романтиків, у його репертуарі почесне місце посідають фортепіанні опуси Лисенка, а також твори сучасних композиторів. У 1909 році він вперше у Львові виконав Прелюдію Василя Барвінського та п’єсу “Вечір в ґренаді” К.Дебюссі. Піаністові був притаманний власний стиль, що відзначався романтичністю, тонким опрацюванням деталей, інтелігентністю виконання.
Саме у роки навчання почалася історія романтичних взаємин Тараса Шухевича та Ольги-Олени Бандрівської, найстаршої доньки Карла Бандрівського та Осипи з Крушельницьких. Ольга в той час закінчила Вищу Виділову Жіночу школу “Руського товариства педагогічного” і навчалася на фортепіанному відділі Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка у професора Марії Криницької. Через два роки Тарас Шухевич та Ольга Бандрівська вже були офіційно заручені. Спільним захопленням молодих людей була музика, тому гостини Тараса в домі нареченої перетворювалися у справжні концерти. Згадуючи про ці роки, Одарка писала так: “Як я мала 6 літ, то сестра вже була 18-літньою дівчиною і вже мала судженого, пристійного молодця Тараса… Тарас Володимирович приходив вечорами до нас і грав на фортепіані. Дуже гарне у нього було туше. Я майже кожної днини засипляла при прегарній музиці славних композиторів Шопена, Ліста, Лисенка, Цезара Франка і інших… Від того часу я полюбила музику…”
17 вересня 1912 року Тарас та Ольга побралися. Вінчалися в селі Підберізці. Як згадувала Одарка, “батько замовив автомашину, яких в тому часі було всього лише дві на ціле місто Львів. Несподівано зачав падати сніг і машина ледве дібралася до села. Сніг падав кілька днів, так що я в місяці вересні спускалася на санчатах по вул. Чернишевського з гори на долину до вул. Словацького…”
В особі дружини Тарас Шухевич знайшов вірну подругу і помічницю, яка розуміла і підтримувала його. Гармонію своїх стосунків вони зберегли впродовж всього спільного життя. Тарас та Ольга були такі нерозлучні, що в родині навіть мали одне ім’я на двох: “Боби”.
Після весілля молоді поїхали в пошлюбну подорож до Італії і побували в гостині у Соломії Крушельницької, яка після одруження в 1910 році з італійським адвокатом Чезаре Річчоні мешкала у Віареджо. Повернувшись з Італії, Тарас Шухевич почав працювати як юрист у різних установах, але робота у цій галузі йому не відповідала. Його манила праця на полі музичного мистецтва; він хотів реалізувати себе як піаніст і педагог гри на фортепіано. Але відчував і розумів, що для підвищення своєї кваліфікації йому потрібно поїхати за кордон. У 1913 році вступив до Музичної Академії в Берліні.
В Німеччині Тарас Шухевич займався у відомого піаніста Ернста Донаньї. Тоді ж розпочав активну концертну діяльність. За порадою свого педагога давав приватні лекції гри на фортепіано. Проте завершити студії перешкодила Перша світова війна. Шухевич був мобілізований до австрійського війська, потрапив на італійський фронт. Після завершення І Світової війни у 1919 році Тарас Шухевич вдруге на два роки виїжджає до Берліна, де приватно займається у професора Карла Барта. Він бере участь у багатьох концертах у Львові та інших містах Галичини, також у Празі, Белграді, Берліні, Мілані. Основу його сольного репертуару складали твори українських композиторів – М. Лисенка, В. Барвінського, М. Колесси; виконує і твори Е. Ґріга, Р. Шумана, К. Дебюссі, К. Сен-Санса, М. де Фальї. Великим успіхом користувалися виступи Т. Шухевича в складі камерно-інструментальних ансамблів разом із Романом Савицьким, Романом Криштальським, Петром Пшеничкою, Євгеном Перфецьким, а також в ролі концертмейстера зі співаками М. Голинським, Одаркою Бандрівською, С. Федичківською, М. Бошкович-Агатонович та ін. У виконавській діяльності піаніст дотримується засад високого професіоналізму. Він популяризує в Галичині твори сучасних композиторів, був першим виконавцем багатьох фортепіанних опусів В. Барвінського, З. Лиська, М. Колесси, Л.Ревуцького та В.Косенка.
Особливий резонанс у Львові викликав вечір музики для двох фортепіано у виконанні дуету Романа Савицького і Тараса Шухевича, який відбувся 17 жовтня 1937 року. У рецензії на цей концерт, яка належить перу Василя Барвінського читаємо: “Незважаючи на деякі різниці в характері техніки та виразу, обидва концертанти виявили знамениту “зіграність” і всебічний підхід до виконуваних творів та заскарбили собі справжнє мистецьке вдоволення численно зібраної авдиторії з цієї такої вдатної і цікавої імпрези” (журнал “Українська Музика”, № 1, 1938 р.)
На початку 1920-х років у піаніста виявилися ознаки важкої хвороби (цукровий діабет, що згодом ускладнився артрозом). Це перекреслило усі його сподівання на кар’єру концертуючого піаніста.
З 1922 року Шухевич в основному присвячує себе педагогічній діяльності. Разом з дружиною викладає фортепіано у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка (1922-1930, 1933-1939 рр.), у 1930-33 працює в польській консерваторії ім. К.Шимановського. Від грудня 1939 року, після реорганізації радянською владою музичних навчальних закладів, Тарас Шухевич – доцент фортепіанного факультету новоствореної Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, одночасно очолює фортепіанний відділ Львівського музичного училища. Ольга ж переходить працювати у музичну школу-десятирічку при Львівській консерваторії (зараз – Львівська середня спеціальна музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької).
Під час Другої світової війни Тарас Шухевич керував фортепіанним відділом Державної музичної школи з українською мовою навчання. У післявоєнні роки обійняв посаду професора і завідувача кафедри спеціального фортепіано у Львівській консерваторії. Серед його учнів – Н. Хитрова, Л. Стефанівська, Е. Бурачинський, І. Коць, А. Кос-Анатольський, М. Пшеничка (Загайкевич), О. Нижник (Попіль), Л. Коссак (Баб’юк), І. Соневицький, В.Витвицький, О. Кон, Р. Шухевич (Тарас Чупринка). Серед учнів користувався великою повагою. Оксана Попіль згадувала: “Особистість професора Тараса Шухевича – це втілення порядності, принциповості, правдивості і душевного благородства поряд з високим професіоналізмом музиканта-піаніста, зразкового вихователя”, а Марія Загайкевич запам’ятала особливий аристократизм, що стосувався як внутрішнього духовного світу, так і манери поведінки та зовнішнього вигляду Тараса Шухевича. Родини Шухевичів та Бандрівських мешкали на вул. Шашкевича, якраз навпроти музичного училища, і тому учні часто займалися у них вдома. О. Попіль зазначала: “Вірна подруга п. Ольга з великою посвятою піклувалася професором, здавалося, що вся ніжність й чутливість її опіки становила ціль її буття. В родині пп. Шухевичів панувала атмосфера взаємної поваги, злагоди і доброзичливості, що передавалось учням, які бували серед них”.
У 1950 році Тарас Шухевич звільнився з консерваторії, якій він присвятив більше тридцяти років життя. Причиною звільнення, скоріше за все, був поганий стан здоров’я. Крім того, у 1950-х роках прізвище Шухевича було небажаним у списках викладачів консерваторії. У лютому 1951 року його не стало. Поховали Тараса Шухевича на Личаківському цвинтарі.
Данута БІЛАВИЧ
завідувачка наукового відділу
Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
