Серед відомих галицьких фотографів, котрі були закохані в гори, можна назвати Олександра Пежанського, Миколу Сенковського, Юліуша Дуткевича, Зиґмунта Клеменсевича, Адама Ленкевича, Яна Ярошинського, Мечислава Орловича та багатьох інших. Їхні світлини дарували галичанам прекрасний світ гірської природи, знайомили з церквами, скелями, водоспадами, давали уявлення про життя, традиції, вбрання горян і, звичайно, заохочували до подорожей.
Якось так сталось, що до гурту відомих митців світла і тіні не потрапив фотограф Тадеуш Догналік. Його прізвище зустрічається тільки під світлинами, але біографія залишається нерозкритою.
З квартального видавництва Польського Туристично-Краєзнавчого товариства (далі – ПТТК) “Gościniec” 2007 можна дізнатись, що Тадеуш Догналік (Народився 1908 у Львові – помер 1992 в Варшаві) був професором, викладачем романістики, гірським туристом, членом Польського Татранського Товариства (ПТТ) з 1934 р., Польського Краєзнавчого Товариства (ПКТ) з 1935 р., ПТТК з 1951 р., почесним членом ПТТК з 1985 р. Тут треба пояснити, що почесний член ПТТК – це найвища відзнака, яка присуджується рядовим членам товариства, що зробили особливий внесок у розвиток туризму та краєзнавства в Польщі. Також в квартальнику згадуть, що усі свої колекції світлин Догналік подарував Центру Краєзнавчої фотографії (CFK PTTK) у м. Лодзь (Польща), а також те, що він був фотографом, зокрема, подорожей Мечислава Орловича.
Кожен, хто цікавився біографією і діяльністю Мечислава Орловича, погодиться, що бути фотографом його подорожей безумовно було найвищою нагородою в житті Догналіка. До речі, автором фото М. Орловича у Вікіпедії є Тадеуш Догналік.
Як кожен фотограф він рідко потрапляв у кадр, а якщо і потрапляв, то губився у натовпі туристів. Проте є світлина, на якій всього лиш чотири постаті і всі підписані. Зліва стоїть молодий 26-літній Тадеуш Догналік, далі – М. Міллер, М. Орлович і Є. Парчевський.
Тепер, завдяки окулярам і характеристичній зачісці, не складно впізнати Догналіка на інших фотографіях. На наступній світлині, знову ж авторства Яна Ярошинського, бачимо групу туристів перед притулком в Славському. Зліва – Мечислав Орлович, а крайній справа – Тадеуш Догналік.
На наступному фото бачимо знову групу туристів. Підпис свідчить, що автор цієї знимки Догналік, але очевидно, що Тадеуш сидить поряд з М. Орловичем позаду дівчат.
Придивіться іще раз до цього симпатичного хлопця і ви погодитесь з моїм припущенням.
Іще на одній світлині мандрівників на вокзалі в Яремче найлегше впізнати М. Орловича, завдяки його дивакуватій шапці – він стоїть другим справа. Натомість другий зліва – Т. Догналік.
Мечислав Орлович – видатний польський мандрівник і краєзнавець – за своє життя пройшов приблизно 140 тисяч кілометрів. При цьому він настільки успішно заохочував людей до своїх мандрівок, що створений ним у Львові Академічний Туристичний Клуб почав складати неабияку конкуренцію відомим загальнопольським товариствам, як от ПТТ і ПКТ. М. Орлович теж робив фотографії, але увесь його спадок згинув у пожежі під час Варшавського повстання 1944 року. Натомість більшість світлин Т. Догналіка, які можна знайти в інтернеті, на жаль, дуже кепської якості, тому що вони зіскановані з праці Томаша Ковалика «Серпневі мандрівки Мечислава Орловича», виданої у 1989 р. у Варшаві.
Подорожі М. Орловича були прерізними – одно- і багатоденними, на вузькоколійках, дарабах і пішки. Найбільш славними в історії туризму стали багатоденні серпневі мандрівки, про що свідчать дати під багатьма фотографіями.
У своїх краєзнавчих подорожах М. Орлович обов’язково цікавився храмами. Сучасники згадували, що не було такої святині, щоби Орлович не знайшов ключ від церкви та не заліз на дзвіницю, щоби описати старовинний дзвін. Решта групи чекала, а присутні в подорожі фотографи робили свою справу. Отож, збереглись дві чудові світлини церкви і дзвіниці у с. Бистриця Надвірнянського району авторства Т. Догналіка.
Звичайно етнографія теж була елементом краєзнавчих досліджень і фотографи не оминали увагою побут, господарські роботи, святкові події і просто вбрання горян, фіксуючи усе це для наступних поколінь.
Гірські притулки (пол. схрониська) теж звичайно потрапляли на світлини і тепер являють собою історичні свідоцтва розвитку туризму в наших Карпатах. До прикладу, на двох наступних світлинах – притулок під Довбушанкою. Перший притулок існував у 1-й половині 1930-х років і був просто мисливською хаткою на полонині Нижній, адаптованою під потреби туристів. У 1936 р. неподалік в долині р. Зубринка рушило будівництво нового притулку, значно більшого і комфортнішого. Будівлю було закінчено у 1939 році, але подальшу його долю обірвала війна. Цікаво, що це місце досі називається Новобудова.
На наступних світлинах бачимо притулок під Смотричем в Чорногорі і групу туристів (четвертий справа – М. Орлович) при вході до притулку на полонині Рущині в Ґорґанах. Перше фото цікаве тим, що на ньому зафіксовано момент будівництва притулку.
Кожен гірський волоцюга погодиться, що цих двох притулків шалено бракує на так популярних туристичних маршрутах у Ґорґанах і Чорногорі.
Не менш цікавою є світлина, на якій можна оцінити наскільки великим і гарним був притулок Заросляк до його радянської перебудови.
Ґорґани попри свою неприступність завжди притягували до себе увагу туристів і науковців. Мандрівки М. Орловича поєднували в собі туризм і краєзнавство. Туристи деколи збирали зразки рослин і каміння для наукових закладів, а фотографи робили знімки, які потім доповнювали наукові дослідження, а також презентувались на виставках або ставали джерелом доходів, якщо з них робились поштові картки.
У місячнику ПКТ ZIEMIA Rok 1938 у статті “Кедровим шляхом Ґорґан” М. Орлович написав: «У 1936 р. я перейшов Ґорґани на чолі мандрівки Варшавського відділу Польського Краєзнавчого Товариства. Професор Тадеуш Догналік з Ярослава виконав тоді кільканадцять гарних фотографій кедрів і кедрового лісу – з його світлин походять ілюстрації до цієї статті».
Наступна світлина «Ґорґани. Кедри на тлі Ґрофи» була опублікована у цій статті, а водночас з’явилась на поштівках, які деколи можна зустріти на інтернет-аукціонах.
Деякі довоєнні світлини досі є джерелом для науковців, котрі аналізують зміни, що відбулись за останнє століття з рослинним світом Карпат. Мова не про вирубки лісу або будівництво гірськолижних комплексів, а про натуральні природні процеси. На наступній світлині помітно, що гірська сосна (жереп) значно розрослась і, скажу вам, що деякі ґорґанські вершини раніше були значно доступніші, а тепер жереп часто-густо є непрохідною перешкодою для мандрівників.
А от світлина Т. Догналіка з т. зв. “Аркою Шептицького” при вході до резервату кедрової сосни стала основою для відновлення цієї арки, яка не збереглась до наших часів. Про її відбудову можна прочитати тут.
Можливо, найціннішою світлиною Т. Догналіка (я б сказав – його зоряним часом) є фотографія, на якій ми бачимо М. Орловича, письменника С. Вінценза і війта Жабйого-Верховини П. Шекерика-Дониківа.
У серпні 1939 року, коли Німеччина вже вимагала від Польщі місто Ґданськ, Мечислав Орлович – з вірою в силу польського війська – організував довгу подорож в гори. Почавши зі Сколього, він закінчив її аж у Верховині. Мандрівка тривала від 6 до 28 серпня, а пройдений маршрут вважався класичним для Східних Карпат. Туристів зібралось досить багато, тож часом треба було ділити їх на частини і тоді одна з груп мандрувала під керівництвом Тадеуша Догналіка. Це була остання подорож Орловича і Догналіка по території нинішніх Українських Карпат (karpaccy.pl/Plaj_01).
Після закінчення ІІ світової війни М. Орлович організував багато мандрівок в Судети, Мазури і по теренах Великопольщі. Працюючи у державному Комітеті до справ туризму, він доклав значних зусиль до покращення туристичної інфраструктури і ремонту існуючих притулків. При цьому одним з його найближчих співробітників надалі залишався Тадеуш Догналік.
На сайті fotopolska.eu можна переглянути декілька післявоєнних світлин Догналіка (більшість не гірської тематики), з яких я представлю тільки дві – на них Догналік у 1950-60 роки дивився з польських Бєщад на недосяжні для нього, але так кохані Українські Карпати.
Сподіваюсь, що ця публікація стане поштовхом для вивчення діяльності Тадеуша Догналіка і для відкриття його фотографічного спадку з «потаємних» не оцифрованих архівів.
Автор: Zommersteinhof
