У шематизмах Львівської Архиєпархії УГКЦ за 1903 рік зазначено, що вже тоді на Берегах долішніх оселилась сестра Антоніна. В наступному році до Антоніни – настоятельки приєднались сестри Серафина та Юлія. Від цього часу немає жодних відомостей і лише у 1928р зі слів о. Володимира Семківа дізнаємось, що тут знову оселились сестри Василіянки.
В часі проведення парцеляції так званого «Жидівського лісу» (власність Абрагама Люфта), сестри Євдокія та Параскевія Лучків купили відповідно: 5га70ар за 11 тисяч 890 злотих, та 8 га 61 ар за 18 тисяч злотих і віддали ці землі під забудову нового монастиря.
Місцевий ґазда Винар Петро безкоштовно поступився на користь монастиря земельною ділянкою площею 4 морги з садибою.
У своєму листі до Андрея Шептицького Мати Ігуменя Володимира пише: «Контракт даровизни Петра Винара з Милошович, виготовлений, у нотара. Перешлю його Вашій Ексцеленції. Бажання стареньких є: заопікуватись ними, дати утримання, харч, убрання, в разі слабості поміч лікарську. Також бажання по їх смерті правити Службу Божу. При парцелі Винарів є до набуття поле і ми маємо охоту купляти трохи поля, щоб там побудувати літниско для сестер нашого дому, заложити там сад. В часі неприсутності Вашої Ексцеленції повідомлено нас про продаж цього поля, і ми в надії що Ваша Ексцеленція не будуть противні, і ми набудемо це поле. Поле є в ціні 1350 зол. за 1 морг, є молодий лісок 110 $ за 1 морг. Сестри нашого дому не мають де виїхати в літі, а це конче потрібно. Парцеля Винара і те поле є між лісом, далеко від села, від гамору, після огляду сестер добре місце на літнисько». 2/9/1928р. Найнизша слуга Володимира.
Мати Ігуменя Марта Лесняк у звіті станом на жовтень 1933 року, зазначає, що в Милошовичах їм належить 31 морг орного поля, дім для 7 сестер і кімната на домову каплицю, є стодола та стайня, збудовані в цьому році.
У наступному листі Мати Володимира звітує: «Ваша Ексцеленціє. Візитатор О. Малиновський заявив, що з поручення Вашої Ексциленції бажає служити нашому домові в його теперішнім скрутнім положенню, доброю радою і помочію матеріальною. З великою вдячністю для Вашої Ексцеленці. Як та добра рада О. Малиновського і поміч випала для Милошович! При управі поля до 28 моргів, перша річ є відповідне число інвентаря живого. В Милошовичах треба держати 8 штук молочних, щоби сестри мали дохід з набілу а земля поживу на урожай. В тій цілі Сестри ховали з трудом і коштом молодняк. На закупно доходового інвентаря не було грошей. Тепер є 5 шт. молочних, 3 ялівника , 2- є телят О. Малиновський рішив деспотично (мимо просьби сестер) забрати 4 чи 5 штук незнаю докладно, а тим позбавити сестер надії на недалекий вже прихід з набілу і на добру управу землі. В практиці у нас є що кожна сестра в своїм фаху, може настоятелям представити свою гадку. В такім случаю з О. Малиновським сестра спікалась з дуже прикрим упімненням від О. Малиновського, з биттям кулаком об стіл. Притім О. Малиновський сказав сестрам, що я не слухаю ігумені і незнаю що то значить. Прошу Вашої Ексцеленції, вже перший виступ О. Малиновського зробив на нас дуже немиле вражіння. Ми не привиклі до такого нетактовного поступування». 2/12/1934 найнизша слуга Володимира.
Коротко про персону О. Малиновського – майбутнього віце-ректора Української Католицької Духовної семінарії (до 1939р).
У 1940р Папський нунцій у Берліні архиєпископ Цезаре Вінсент Орсеніго через посередництво о. Севастіяна Сабола, тимчасового протоігумена василіян у Словаччині, налагодив контакт з Апостольською Адміністрацією Лемківщини та 5 лютого 1940 р. іменував нового апостольського адміністратора – о. Олександра Малиновського. Існує лист митр. Андрея Шептицького до Апост. адміністратора Лемківщини о. Олександра Малиновського про переведення семінаристів Львівської Духовної семінарії на Лемківщину.
В липні 1944р на Самбірщині відбулись установчі збори УГВР – підпільного парламенту та уряду України, в яких О. Малиновський не зміг взяти участі, але був обраний членом цих зборів. Згодом при допомозі УПА він перебрався на Захід до Німеччини. Тут вдалося організувати Українську Католицьку Духовну семінарію в Німеччині (Гіршберг, Баварія). Від самого початку семінарію очолив о. мітрат Василь Лаба, потім передав ректорат о. Олександрові Малиновському. 24 квітня 1948 році семінарія переселилася з Німеччини до Голландії (Кулемборґ). Була зліквідована 1950 року. З 1950 року О. Малиновський був Генеральним вікарієм УГКЦ у Великій Британії де помер у 1957р.на 68 році життя.
Навесні 1937 р у Милошовичах перебуває Мати Володимира, але вже згодом її заступає Мати Марта. В одному з листів до А. Шептицького(15.4.1937р) Мати Володимира не схвально згадує про Мати Марту, що доручила усю господарку світській особі селянці – матері однієї з послушниць. Далі Мати Володимира розповідає, що планує виїхати до Милошович на ціле літо.
14 квітня 1937 року куплено 4,5 морга поля в Милошовичах за гроші львівського монастиря (5 100 зл), під забудову нового монастиря і каплиці. Будівництво розпочалось у травні 1937 р.
З листів Матері Володимири до його Ексцеленції Кир Андрея не важко здогадатись про конфлікт, що існував між двома настоятельками, а саме Володимирою та Мартою, але це не могло стати на заваді дійства, що відбулось 4 липня ц.р. Парохом Стефаном Комаром був освячений наріжний камінь монастиря. При урочистостях були присутні : Високопреподобна Мати Ігуменя Марта Лесняк ЧСВВ, Впр. Мати Володимира Філевич ЧСВВ і сестри сього дому : с. Алексія, с. Ізидора, с.Антонія, с.Катерина, с.Методія. і інженер пан Думин Роман. З місцевих мешканців були присутні фундатори: Петро Винар з дружиною, Параскевія та Євдокія Лучків, пані Комар, молоді сестри зі Львова і парафіяни з Милошович, Віняви та Берегів.
22 липня 1937 року монастир відвідав митрополит Кир Андрей Шептицький, котрий приїхав автом у товаристві студита Атанасія. Оглянувши будову пообіцяв за рік особисто посвятити вже викінчену будову, та приїхати на 2 дні на відпочинок. 3 серпня ц.р. митрополит Андрей подарував 2 тис. золотих на будову монастиря, зложивши гроші на руки Впр. Матері Ігумені Марти Лесняк ЧСВВ.
8 жовтня 1938 року декан Щирецький о. Володимир Семків провів процедуру посвячення монастиря і каплиці. В святковій літургії брали участь о. Стефан Комар – парох Милошович, о.Володимир Бабій – парох Пустомит, о. Іван Дорик – парох Хоросна і о. Діонізій Лукашевич – парох Поршни. По співаній Службі Божій і суплікації було закопано дерев’яний хрест з нагоди 950-ліття Хрещення Руси – України.
Митрополит на посвячення не прибув через хворобу, лише прислав на руки Мати Ігумені своє Архиєрейське благословення. Видатки на будову в сумі 27 тис. золотих покрив монастир у Львові зі своїх доходів з інституту і шкіл при вул. Длугоша 17.
Влітку 1938 року сестри організували захоронку (дитячий садок) для дітей.
В господарській книзі громади с. Милошовичі за 1940 рік у будинку під № 144 ( хутір Береги) були записані такі жильці: Лучків Євдокія Болеславівна 1899 р.н. Лучків Параскевія Михайлівна 1911р.н.- учителька Оленяк Христина Василівна 1893 р.н. – огородничка Матюк Володимира Василівна 1880р.н. – учителька Пигіль Марія Михайлівна 1892 р.н. Соболь Февронія Прокопівна 1876р.н. – кравчиня Філевич Броніслав Олексійович 1860 р.н. – учитель музики. У 1944 році настоятелькою була Емілія Волошин, кількість проживаючих сестер 10.
Жителі села Раковець Штаюра Олександра Миколаївна та Павло Стосик добре пам’ятають події середини 40 -х років. У розповідях вони згадують і про монастир на Берегах. Пані Олександра часто бувала тут зі своїм братом Богданом, оскільки з цих місць походила їх бабця з дому Бояківська та мама з роду Гуменна. Пан Павло працював при німцях на фільварку «Кривуля», тому добре знав місцевих жителів . Пам’ятають вони і про пограбування монастиря у 1945 році.
В це важко повірити, але нелюди вчинили наругу над сестрами, що проживали у монастирі. Ці безчинства вони здійснювали під покровительством «визволителів», а можливо і за їхньою вказівкою. З каплиці було викрадено всі цінні речі, а з келій сестер забрали їхній одяг. Зрозуміло,що це були місцеві злодії, котрі маскувались під вояків УПА.
Вже у 1946 році Служба Безпеки ОУН зліквідувала двох злидарів з Віняви та Хоросна, а четвертий з Милошович через 30 років сам собі відібрав життя. Трьох інших Бог милував, але хто знає, як їм жилось з думкою чи острахом, про завтрашній день.
Після 1945 року радянською владою були арештовані і вивезені в Сибірські табори Мати Марта Лесняк, М. Атаназія Біланюк, С. Марія Копистянська, С. Киприяна Шух, С. Дамяна Тершакович, С. Евпраксія Стефанишин, М. Дарія Свірська, М. Василія Николайчук, також Мати Маврикія Хома, Мати Емелія Андрієвська (увязнення) і багато інших.
У 1946 році монастир на Берегах був ліквідований , а у приміщенні був створений будинок для пристарілих, одиноких людей.
На початку 90 –х років сестри василіянки відновили у с. Береги, Пустомитівського району, реколекційний дім, де сестри поглиблюють свою духовність і готуються до праці з мирянами.
15 серпня 2004 року преосвященний владика Ігор Возняк ЧНІ звершив чин посвячення відновленого монастиря під покровом Преображення Господнього.
Андрій КНИШ
