Страдецька гора.
(Докінчення).
З келій найзамітніша келія о. ігумена, вчетверо більша від інших. Вона помішувала в собі спальню і канцелярію, де донині збереглись зариси в стіні, з витисненої в ній шафи; напроти канцелярії була мабуть комора, бо на це вказує найдене там у часі археольоґічних дослідів черепя, а то і майже цілі глиняні посудини, що походять з княжих часів, а саме з XI і початку XII століття. Як бачимо, на основі ріжних знахідок можемо напевно твердити, що печерська Лавра була замешкана від другої половини XI ст. до половини XIII століття.
Вище входу до печері, на горі, було городище, з котрого донині збереглись фрагменти залів. Першу записану згадку про страдецьке городище находимо в Януша (Z pradziejów Ziemi Lwowskiej. Lwów., 1913. на 44 стороні ). Історія першої половини XIII ст. вияснює нам значіння того городища, положеного на пограниччі галицького князівства, що в тім часі було теремом завзятої боротьби за галицький престіл поміж Данилом та чернигівським князем Михайлом і його сином Ростиславом. Точкою опори в тій домашній війні було саме м. ін. у тих сторонах і страдецьке городище. Та війна була така завзята, що навіть страшний напад татар не закінчив її. Князі воювали з наїздниками, але не запереставали міжусобної війни, як це можемо зауважити з записок в Іпатськім літописі під р. 1243 (=6751): „и пришедъ ко Печерѣ Домамири (=страдецька печера) и прельсти е Володиславъ, и вдашася Ростиславу; и оттуда, поима, пойде ко Галичю, рекый: «Яко твой єсть Галичъ». Коли в тім часі неприсутний у Галичі Данило довідався про це, прийшов під Галич, розбив війська Ростислава і заняв Галич, а Ростислав утік до Щекотова. Але коли Батій вертався з Угорщини, один з його загонів напав на Ростислава в Бірку (північно-східня частина Страдча донині позивається: Бірок), розбив його нечисленну дружину і приневолив його до втечі на Угоршину. Так і читаємо в іпатськім літописі: «Въ, лѣто 6751 (1243) Ростислава розгнаша Татарове во Борку и бѣжа въ Угры, и вдасть за нь паки король Угорскый дочѣръ свою».
Так і видно, що на страдецькій горі збігались дороги зі сходу й із заходу, з полудня і з півночі, тому і цілий той пояс землі вимагав особлившого закріплення у формі городищ, яких у страдецькій околиці було дуже багато. І так страдецька гора вже з природи вивінувана, як на середньовіччя, нездобутими укріпленнями, бо з трьох сторін має високі і стрімкі узбіччя, а з західної сторони високі камінні стіни.
А проте у 1243 р. на страдецькій горі відгриваеться страшна трагедія. У часі вище згаданої боротьби татар з дружиною Ростислава, хтось з людей, укритих перед татарами в страдецькій печері, вистрілив з лука до переїзджаючого татарина, та на жаль, як читаємо в старих записках, стріла перелетіла побіч нього.
Татарин счинив крик, завернув частину загону, що йшов на поле битви і так татари цілком припадково відкрили вхід до страдецької печери, в якій схоронилось було коло 2 000 людей. Коли татарське візвання, щоб укриті в печері вийшли з неї – залишилось без наслідку, татари розложили вогонь у головнім коридорі. Тоді й згоріли всі долівки в келіях і церкві, що як устійнено в часі археольоґічних розкопів, були деревляні, а від диму подушилися ті, що з життям схоронилися були в страдецькій печері перед татарською ордою. Черці, що не були разом з людьми в печерах, але в церкві (в городищі) довідались в якийсь спосіб про страшну катівню невинних людей, і памятаючи на Христові слова: «Більшої від сеї любови ніхто не має, щоби хто свою душу положив за своїх другів» (Іван, XV. 13) і на ту велику заповідь любови: «Любитимеш ближнього твого, як себе самого!» (Матей, XXII. 39), вийшли вбрані у святочні ризи зі свого сховку і зійшли до печері, де перед входом татари з своїм начальником докінчували свою гидку пімсту над безборонними людьми. Поклонившися їм, просили черці погасити вогонь та не карати невинних за нерозважний учинок одної людини. Та розярений хан з кпинами відповів на покірну просьбу черців, що хіба їхньою кровю погасить розложений вогонь. На ті слова, неначе на умовлений знак, кинулися татари з ножами на черців і поубивали їх. Так по геройськи жертвували святі черці своє життя «за друзі своя»…
Після тієї страшної руїни перестали істнувати Стрілиска і аж згодом на місце Стрілиск повстала нова оселя, що від страшної траґедії має і свою вимовну назву Страдч (місце терпіння, від страдати).
Така є правдива історія страдецької руїни. Але навіть і страдецька печера не обійшлася без інтриґ у краєзнавчій літературі. Отже Ян Крашевський в «Prżyjacielu ludu» з 1840/41р. кінчить свій опис страдецької печері негодуючи, що якийсь урльопник з австрійського війська, котрий мабуть спроваджував кого по печерах і давав інформації, приписав знищення Стрілиск не татарам, але конфедератам. Прочитавши про це, справу розвязав «Соломоновим судом» п. Артур Ґрушецький (Biblioteka Warszawska, 1878. Т. IV.) в своїй науковій розвідці «о яскінях», а саме написав таке: «У р. 1648 козацький вожд Хмельницький, підложивши вогонь при вході до печер видушив димом велике число людей, що схоронилися зі своїм майном перед ворогом»… (буквально!). Справді «науково» справа розвязана!.. Тільки, на жаль, панове краєзнавці не читали джерел до історії страдецьких печер і не проаналізували критично, що хто сказав та послухали своєї буйної патріотичної фантазії.
Напевно ні конфедерати ані Хмельницький не видушували людей димом, бо коли сталася страдецька трагедія, то ані одних ані других не було ще на світі. Стрілиска зруйновано напевне у 1243 р., і щойно згодом повстало село Страдч, про яке згадується уже в грамоті короля Володислава Ягайла в 1416 р.
Є в народі повіря, що після страдецької траґедії зійшла з неба Пречиста Діва Марія та оплакувала нещасних, що згинули з рук лютого татарського наїздника. Відтоді вся околиця Страдча в особливий спосіб почитає Пречисту Діву Марію на страдецькій горі. Кожно го року в часі урочисто святкованого відпусту і храму далеко-далеко по лісових доріжках уже в навечерія лунають щирі набожні співи прочан, що йдуть на страдецьку гору пільги шукати.
Страдецьку церкву відзначали численні римські папи надачею великих відпустів, а бл. п. папа Пій XI. надав страдецькій церкві повний відпуст на кожний день у році грамотою Прот. № 2876/36 та грамотою ч. 4142/36 встановив на страдецькій горі хрестну дорогу (Кальварію), з єрусалимськими відпустами. Так отже нічого дивного, що на Успення Пресвятої Богородиці (28 серпня) маємо нагоду бачити прочан нераз з дуже далеких сторін, що не жалують ні труду ні втраченого часу на дорогу, щоб тільки поклонитися Пречистій Ді і Марії і тим святим місцям, які донині осталися славними свідками нашого давно-минулого.
Минуло кілька літ, як зі страдецької гори впало гасло відсвяткувати девятьсотлітній ювілей Покрови Преч. Діви Марії над нашим народом 1037-1937. На це гасло відозвалися всі українці і на своїх землях і де лише доля кинула їх. Іде й тепер гасло у 950-ліття Володимирового хрещення: Приходьте на страдецьку гору і поклоніться Марії в дні її храму Успення 28 серпня. Вона і нині радо вислухає ваших зідхань і просьб і потішить та розважить, бо Вона єдина наша заступниця.
Приходьте і поклоніться святим місцям!
о. НИКОЛАЙ ВОЯКОВСЬКИЙ
