До 150-річчя від дня народження Степана Бохенського (1876–1948)
Степан Іванович Бохенський — видатний український правник, адвокат, доктор права, уродженець села Зарубинці (нині Збаразька громада Тернопільського району). Він народився 21 лютого 1876 року в сім’ї красноселецького пароха о. Івана Бохенського — у родині, де панував культ знань, праці та безмежної любові до України. Початкову освіту здобув у Тернопільській гімназії, а згодом — на юридичному факультеті Львівського університету, де сформувався як фахівець європейського рівня та свідомий українець.
Професійний шлях Степана Бохенського є взірцем служіння праву. Розпочавши кар’єру помічником адвоката у Золочеві, він згодом відкрив власну практику в Збаражі. Його ім’я швидко стало відомим у всьому краї: справедливий, розважливий і водночас безкомпромісний у захисті українського селянства та інтелігенції, він належав до того покоління юристів, для яких закон був інструментом допомоги людям.
На зламі епох: ЗУНР та випробування
У 1918 році Степан Бохенський палко підтримав події Листопадового чину — доленосний момент, коли українська еліта Галичини проголосила створення Західноукраїнської Народної Республіки. Після поразки визвольних змагань він залишився на рідній землі, продовжуючи правничу діяльність та виховуючи молодь у дусі честі. У 1920–1930-х роках займався адвокатурою, а під час німецької окупації (1941–1944 рр.) виконував обов’язки нотаріуса.
Родинне коло та інтелектуальне середовище
Життєвий шлях Степана був тісно переплетений із родинами, що творили українську культуру. Його дружина, Стефанія-Марія Бохенська (уроджена Громницька), була донькою відомого священника та громадського діяча Володимира Громницького — крилошанина та члена-засновника Міщанського братства. Її брати також залишили слід в історії: зокрема, Ісидор-Ярослав Громницький був сотником УГА та комендантом залізничної станції «Тернопіль» у часи ЗУНР.
Степан Бохенський був рідним братом відомої письменниці Євгенії Бохенської (1860–1930). Вона була публіцисткою та педагогом, чий світогляд формувався під впливом Івана Франка. Євгенія підтримувала тісні зв’язки з Михайлом Грушевським, Василем Стефаником, Михайлом Коцюбинським та Володимиром Гнатюком, збираючи для останнього цінні фольклорні матеріали.
Окремою гордістю родини був син Степана — Ярослав Бохенський (1910–1936). Журналіст, письменник, кінокритик та активний пластун, він уособлював нове покоління інтелігенції, яке гармонійно поєднувало юридичну освіту з культурним активізмом.
Повернення із забуття
Степан Іванович відійшов у вічність 21 січня 1948 року. Його поховали на Янівському цвинтарі у Львові — одному з найважливіших українських некрополів.
Місце спочинку адвоката було віднайдено та зафіксовано кілька років тому в межах проєкту Благодійного фонду «Про Пам’ять». Надгробок, що потребував оновлення, був відремонтований силами працівників Янівського цвинтаря.
Сьогодні, у 150-ту річницю від дня народження Степана Бохенського, фонд «Про Пам’ять» вшановує його ім’я як частину великої місії — повернення забутих постатей української еліти. Завдяки цій праці місця спочинку тих, хто творив нашу державність, стають точками пам’яті для нових поколінь.
Слово від ініціаторів
Вшанування Степана Бохенського — це не лише спогад, а й продовження традиції гідності. Постаті такого масштабу стояли біля витоків української правничої школи, залишаючи нам приклад життя, де закон і совість ніколи не суперечать одне одному.
Висловлюємо щиру вдячність усім, хто долучився до вшанування пам’яті: Максиму Огороднику, Руслану Підставці, Петру Гуцалу, Оксані Середі, Уляні Ковна, Роману Метельському, Раді адвокатів Львівщини, Муніципальній обрядовій службі та краєзнавчому порталу Фотографії старого Львова. Дякуємо всім небайдужим, хто допомагає зберігати національну пам’ять.
Ігор МОНЧУК
керівник БО БФ «Про Пам’ять»
