Ніхто так не може знати свою дитину так як власні батьки. Зі старих світлин перед нами постає Андрій очима його мами Ольги Михайлівної, яка охоче ділиться з «Фотографіями Старого Львова» спогадами про ту чи іншу фотографію, розповідає цікаві моменти минулого. Андрій неодноразово ностальгував за пройдешнім в багатьох своїх піснях, наприклад, «Бути маленьким» чи «Старі фотографії». Сьогодні пригадуємо яким колись був він і ми.
Мама Кузьми розповіла, що коли Андрій був маленьким як такого потягу до сцени у нього не було. «Водила його до музичної школи в Новому Роздолі Львівської області так як працювала в цій сфері сама вчителем і знала, що це дуже корисна річ. Важливо прививати музичну освіту дитині змалку, щоб вона не була відрізана від культурного світу, адже потім людина чує музику і не може зрозуміти її так як, наприклад, класичну. Не з кожної дитини виходить музикант, але сам розвиток, який ми закладаємо в дитину в тій школі, може збуджувати потім у ній важливі речі» – зазначає пані Ольга. Спеціально на співака його ніхто не готував, при цьому він був досить здібним, виконував учнівську програму на «5».
Майбутній співак вбирав в себе музику і раніше – коли Ольга Михайлівна вчилася ще сама заочно в музичному інституті, по навчальній програмі мала слухати відповідний матеріал, заодно слухав її і маленький Андрій. «Він був пасивним слухачем, в ті часи музика звучала ще на пластинках. Це все разом і формує дитину, навіть не йдеться про те що їй вселяти як робити, а те як вона це сприйме, кажу це як педагог з 30-літнім стажем. Все одно, зрештою, до тих чи інших дій дитину заставити не можна, адже в майбутньому вона буде робити все так як вона це бачить і чує».
В садочку Кузьма хворів, переніс запалення легенів, тому коли мав 6 років, пані Ольга звідти його забрала і привезла до своєї мами в село Сіде Самбірського району. Мама теж вчителювала, мала підготовчу групу і за зиму Андрій вже навчився читати по-українськи і по-російськи. Тоді сімейно вирішили, що дитині треба йти далі, адже вивчений матеріал вже не буде цікавим для нього в першому класі. Таким чином в Новому Роздолі знайшли клас з англійської мови. «Коли Андрій закінчив 7 класів, то вже спокійно говорив по-англійськи. Вчительку свою Тетяну Франківну дуже любив і потім навіть запрошував її на концерти в Київ». В репертуарі Кузьми є й англійські пісні.
Десь з класу 9-го, коли сім’я вже переїхала в містечко Новояворівськ Львівської області, Кузьма почав писати тексти. « Я ніколи в це не втручалася, не рилася в його листах чи зошитах. Це був такий період, коли ми почали вириватися з радянського союзу і в принципі всі діти грали на гітарах. Тато Олега (Лесика) з гурту «Дзідзьо» Мирослав Турко в Палаці культури мав свій естрадний гурток, багато хто туди приходив, так як там були хороші музичні інструменти такі як електричні гітари, ударні, клавіші, за якими хлопці вмирали. Звідти фактично все почалося, тому Андрій завжди був дуже вдячний татові Лесика і згодом багато йому допомагав».
Після школи Андрій вчився в Петрозаводському медичному університеті (республіка Корелія, Росія). Ще тоді не вірилося, що незабаром буде розквіт української естради і Андрій серйозно займеться музикою. «Я намовила його поступити на медицину. Креслити, малювати він, наприклад, не вмів, та і ніхто його це не заставляв це робити. Вирішили, що це йому найбільше підійде». Після того пішов в армію, а згодом вчився вже у Львівському медичному університеті на стоматології.
Під час навчання в університеті в 1989 році Андрій організовує групу «Скрябін». Навчання в університеті стає йому абсолютно не цікавим, він остаточно бачить себе в музиці. Ольга Михайлівна теж займається музикою, зокрема, яворівським фольклором. «Ми виступали, їздили по усіх усюдах з дітьми, знімали з музичним редактором Мирославом Скочилясом на Львівському обласному телебаченні гаївки, щедрий вечір, колискові» – каже пані Ольга. Згодом Кузьма переїжджає до Києва, а пані Ольга перестає займатися музикою, в Брюховичах Львівської області батьки Андрія живуть і започатковують свій керамічний бізнес.
Сьогодні в тих же Брюховичах все нагадує про Андрія Кузьменка – на стінах багато його портретів та світлин. Андрій часто любив приїжджати до батьків, любив гуляти з улюбленим кокер-спаніелем Оскарем. В цих стінах сумує за ним все.
Водночас найголовніше для батьків – щоб ця пам’ять про їхню дитину не вмирала. А Андрія Кузьменка пам’ятають та згадують всі – не тільки як співака, а і як поета, письменника, актора, продюсера, телеведучого, волонтера та просто щиру, відкриту та близьку до людей людину.
Тетяна ЖЕРНОВА
