“Я хотів сказати світові тільки одне нове слово, але так як не зумів цього – став письменником” – Станіслав Єжи Лец.
Станіслав Єжи Лец народився в 1909 році у Львові, в заможній польській родині єврейського походження. Батько австрійський дворянин Бенон де Туш – Летц, помер, коли хлопчик був маленьким. Мати – Аделя Сафрін. Під час Першої світової війни жив у Відні, згодом повернувся до Львова.
По поверненні до Львова Станіслав Лєц живе в типовій львівській кам’яничці по вул. Словацького, 6 навпроти Головної пошти. Тепер за його вихованням взялася мати — уроджена Аделя Сафрін, представниця польсько-еврейської інтелігенції, котра високо цінувала освіту і культуру.
У 1927 – 1933 рр. Станіслав вивчав право і полоністику у Львівському університеті. З університетської лавки почав друкуватись у «Варшавському цирульнику», «Популярному щоденнику». У 1936-1939 рр. жив у Варшаві, був одним з засновників кабаре «Театр крутіїв».
Після початку Другої світової війни повернувся до Львова. Станіслав підтримував соціалістичні ідеї, тож у Львові співпрацює з комуністичним часописом «Нові обрії». Після приходу німецьких військ був ув’язнений у таборі поблизу Тернополя. Двічі тікав, вперше в труні, потім вкрав німецький мундир і скористався своїм досконалим знанням німецької мови. Втік з нього у 1943 році, жив у Варшаві з підробленими документами, потім воював у загоні Армії Людової. Документально події життя Леца під час війни не підтверджені, всі дані згідно його розповідей.
З 1945 р. працює у сатиричному журналі «Шпилька». У 1950-1952 рр. жив у Ізраїлі, потім повернувся до Варшави. Двічі одружився, мав трьох дітей, писав та перекладав літературні твори. Світову славу Станіславу принесли збірки іронічних афоризмів «Незачесані думки» (1957 р.) та «Нові незачесані думки» (1964 р.). «Що саме я пишу: афоризми, фрашки, лірику чи сатиру? О ні, я пишу себе і свій щоденник»,— охарактеризував свою творчість Лец. Перша дружина Леца писала про його вічні протиріччя: «Бувши молодим, користуючись розкошами, які дала йому його родина, – був соціалістом; у Польщі фашистській – був комуністом, у Львові за «радянських часів» – писав вірші німецькою; у Народній Польщі – виліз титул де Туш Лец».
Помер Лец у 1966 р. у Варшаві. У некролозі Лєшек Колаковський написав: «Лєц був філософом, хоча йому не надто залежало на тій, чи будь-якій іншій, назві. У ньому жило прагнення, властиве самій суті філософування: розкрити у слові усі його загадкові поклади, досягнути радикалізму безжальности до всього того, що у своїй невинній банальності є незауваженими для ока отрутою, боягузтвом, втечею від реального конфлікту, мисленним чи моральним лінивством. Усе, що зосталося від його доброти й мудрости, міститься у залишених ним текстах. Як завше, перед лицем довічної відсутности людини, виникає почуття певної крихкости такого вціління – єдино можливого у цьому світі. Блиск таланту, назавжди відокремленого від особистости й збереженого лише в книгах, в очах усіх тих, котрі мали змогу зустрічатися з носієм цього таланту, неминуче видаватиметься незмірно біднішим».
Володимир БОЙКО
Джерела:
- Вішняускас А. Всесвіт Леца. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n11texts/wyshniaus.htm
- Мальков М. Гуманист без страха и упрека — биография С. Е. Леца. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://evolkov.net/reflections/Letz.E/about.Letz.html
- Єгорова І. Єжи Лец не помер, а змінив спосіб життя… . [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/kultura/iezhi-lec-ne-pomer-zminiv-sposib-zhittya
- Енциклопедія Львова Л-М (IV том) [за ред. А. Козицького]. – Львів: Літопис, 2012. – 816 с.
