«Софіївка є складовою частиною розлеглого Галицького передмістя, що починається від Високого Замку, Гори Лева та Вовчої, оточує в південному керунку до сучасного Міського або Єзуїтського парку».
Будівельні традиції теренів Софіївки сягають давніх часів та чітко поділяються на два періоди:
- ХVІ-ХVІІІ ст. – започатковуються духовні традиції теренів (його гіпотетична реконструкція грунтується на картографічних матеріалах, документальних та літературних джерелах планування, будівель та споруд);
- ХІХ-ХХ ст. – формується львівська ансамблева забудови в умовах природного ландшафту (повністю донесена до наших часі).
З давніх-давен пагорб, укріплений Софіївським храмом, за своєю топографією слугував твердинею на підступах до Львова при Волоському шляху.
«Починаючи з ХVІ ст. та до половини ХVІІ ст., в часі нового буйного матеріяльного та культурного розвитку Львова, напливають до Львова чужеземні купці та ченці. Вони нарівні з місцевим міщанством зазначають свій побут численними фондаціями: будовою монастирів, церков, костелів, великих світських будинків у середмісті і поза його мурами. Зелена площа передмість… розростається на південь, схід і захід від середмістя в формі укріплених відокремлених одиниць та житлових будинків».
На топографічних схемах Жана Долтча 1750-1770 рр., Яна Ігнація Ду Дефі 1766 р. та кадастровій карті зазначені терени Софіївки.
«За часів розвитку міста і добробуту міщанства, передмістя Галицьке являло собою прекрасний урізноманітнений образ. На віддалі один від одного виднілись костели і церкви, двори магнатів, дворки і садиби багатих міщан і шляхти, доми предміщан, а побіч – млини і майстерні убогих ремісників, хати побудовані з лози та глини, розкидані по горбах на тлі зелені садів, виноградників та городів».
«Аби залишити по собі вічну пам’ятку, [Софія Ганльова – львівська патриціянка] вибудовує в 1594 р. В урочім гаю на Галицькому передмістю каплицю св. Софії, своєї патронки. З того часу околиця прибрала назву Софіївка.
В «Хроніці міста Львова» Томаш Юзефович нотує, що «не перетривала капличка страшного для Львова року 1672», коли в часах облоги вороги розташувалися на пагорбах Софіївки.
«В 1775 р. костел відбудували, але духовним центром довкілля він став за Яна Антонія Лукевіча, коли серед урочого букового гаю були впорядковані стежки і доріжки, відновлені споруди храму та будинків. Лукевіч започаткував доброчинний фонд на утримання костелу, а також на користь дівчат-сиріт. З тих часів при ньому виникає цілий комплекс споруд, пов’язаний з доброчинною діяльністюЮ а також зворушлива традиція, прикрашати святиню скромними польвими квітами-блаватами та колоссям».
Доброчинний фонд діяв до 1853 р.
У 1841 році починається наступний будівельний період в історії забудови Софіївки. Створюється ансамбль комплексної одночасової забудови елегантних вілл та доброчинних закладів. Завершується він з проведенням електричного трамваю по вул. Св. Софії у 1894 р.
Архітектори Тальовський, Червінський та Вітольд Долинський формували образ сучасної Софіївки. Присмак екзистенціоналізму принаджував сюди творчу молодь. Творити тут було модно, жити – престижно. Надзвичайно цікавим елементом віллової забудови є система малих садів – це безліч прийомів садово-паркового мистецтва загосподарення житлових територій міського середовища. Такий ідеальний спосіб використання неужитків (в минулому розробок та копалень) – не поодиноке явище у Львові.
Але, як і впродовж попередніх віків, духовною твердинею та архітектурною домінантою довкілля є костел св. Софії, який формує образ цілого району.
Валентина ФЕДИК
При підготовці статті використано публікації Станіслава Рахвала, Юзефа Бялині-Холодецького та Олени Степанівни.
Джерело: Галицька брама № 15, травень 1996 р.
