Сьогодні ми хочемо запросити вас у невелику, але дуже теплу мандрівку в минуле. Уявімо, що стоїмо на вулицях міста Сколе майже столітньої давнини. У наших руках — старовинні листівки 1920-х років, і кожна з них ніби відкриває невеличке вікно у той далекий час.
Місто тоді виглядало зовсім по-іншому, але водночас у ньому легко впізнати Сколе, яке ми знаємо сьогодні. Річка Опір так само тихо й уперто прокладала свій шлях між кам’янистими берегами. Уздовж неї прогулювалися відпочивальники, що приїздили сюди «на свіже повітря», як тоді казали. Дерев’яні вілли, прикрашені різьбленням, стояли серед зелені, приймаючи гостей із великих міст Галичини. На центральних вулицях поєднувалися різні ритми життя: моторний гул перших автомобілів і рівний стукіт кінських копит по бруківці.
Ці знімки цінні тим, що показують місто таким, яким його пам’ятали мешканці міжвоєнної Галичини. Без поспіху, без шуму великих міст — тільки гори, річка, чисте повітря й своєрідний курортний спокій, який притягував людей зі всіх околиць. І хоча минуло сто років, у Сколе досі є місця, де час, здається, залишився майже незмінним.
Ми хочемо запросити вас не лише подивитися на старі листівки, а й відчути той тихий, лагідний ритм міста. Пройтися подумки його вулицями, уявити запах свіжого дерева, шум Опору, гірську прохолоду ранку. А, можливо, і зважитися приїхати сюди сьогодні — щоб побачити, наскільки тісно переплітаються минуле й сучасність у цьому карпатському містечку, яке завжди вміло берегти свою душу.
Тетяна ЯЦЕЧКО-БЛАЖЕНКО
Джерело: Europeana
