Звістка про те, що на Старосамбірщині відкрито Вищу Європейську школу для талановитих дітей, змусила пильніше придивитися до історії містечка Хирів, де, власне, вона і відкрилася. А точніше – відновила свою діяльність через майже 80 років.
Справа в тому, що ще наприкінці 19-го – початку 20-го століття тут діяв відомий на всю Європу культурно-освітній заклад закритого типу для обдарованих дітей – єзуїтський конвікт (інтернат) більш ніж на 3 тисячі учнів. Масштаб будівлі вражає і досі. Сірі триповерхові корпуси, прикрашені ліпниною вікна з маскаронами та дорійськими напівколонами, кам’яний портик з синьо-жовтим гербом-тризубом – і вертикаль дзвіниці класицистичного величавого храму.
Дослідник цього архітектурного комплексу Х.Р. Харчук (Інститут “Укрзахідпроектреставрація”), пише:
«Комплекс закладу єзуїтської колегії та конвікту знаходиться біля північних схилів Карпат, на пагорбі, на південній околиці містечка Хирова Старосамбірського району Львівської області, на території колишнього села Боньковичі. Заклад, оточений від північного сходу зеленими масивами лісів, від сходу та північного заходу садами, становить архітектурну домінанту навколишньої місцевості. За будівлею закладу, з південного заходу, знаходився парк зі ставом пейзажного (англійського) типу. Парк за часи перебування у закладі радянських військовиків втратив свій первісний вигляд.
Хирівська єзуїтська колегія та конвікт були побудовані завдяки зусиллям отців Мар’яна Моравського і Генрика Яцковського. Приводом для створення цього закладу був незадовільний стан тодішньої єзуїтської гімназії та конвікту, що існували в Тернополі від 1820 р. Для побудови закладу отець Мар’ян Моравський пожертвував своєю дідизною в сумі 105000 золотих ринских.
Вже у грудні 1882 р. отець Генріх Яцковський почав шукати в Галичині відповідного місця для заснування конвікту. Про намір єзуїтів довідався пан Топольницький, власник Хирова і кількох прилеглих сіл, і згодився продати два свої фільварки – Боньковичі над Стривігором і Поляну за Сливицею, котрі нараховували 954 морги поля і лісу.
16 березня 1883 р. в м. Самборі був підписаний остаточний акт угоди і за 60 000 золотих ринських фільварки були куплені. 31 липня цього ж року отець провінціал Генріх Яцковські розпочав будівництво закладу. Первісний проект закладу був виконаний архітектором Юзефом Каєтаном Яновським зі Львова в грудні 1882 р., однак не був погоджений.
Заклад побудований за проектом відомого архітектора, професора Антона Лущкевича з Кракова за участі архітекторів Раймонда Меуса та Владислава Островського. Після смерті А. Лущкевича будівництво продовжив тернопільський архітектор Ян Тадеуш Закржевський. Будівництво головного корпусу колегії та конвікту, незважаючи на численні перешкоди та перерви з серпня 1883 р. до 1891 р., велося досить швидко.
Для того, щоб мати за короткий час багато цегли і дахівки, в 1884 р. споруджено поруч цегельню. В цьому ж році підведено водопровід і для полегшення комунікацій підготовлено під’їзні дороги. У 1883 р. зведено стіни будівлі до висоти другого поверху, в 1885 р. закінчене будівництво колегії (поміщалося в південно-західному крилі) і лівого крила конвікту, в 1886 р. закінчені обидва крила конвікту, в 1888 р. збудований лівий павільйон, а в 1889 р. – правий павільйон з обох боків головного корпусу.
В березні 1890 р. вибухнула пожежа, яка завдала часткової шкоди будівлі, через те протягом всього 1891 р. проводилися відновлювальні та реставраційні роботи. (До речі, у 1893 році у колегії побував австрійський цісар – В.А.)
У 1904–1905 рр. на кошти священика Юзефа Савіцького заклад був розширений з боку головного фасаду, тоді добудоване нове південно-східне 57-метрове крило з новою каплицею в стилі неоренесансу. Каплиця побудована за проектом архітектора, професора Львівської політехніки Едгара Ковача за участі архітектора, професора Львівської політехніки Івана Левинського. Будівництво каплиці було завершене в кінці 1906 р.
Цю, найцінішу з точки зору мистецької вартості, будівлю прикрашали стюки і скульптури, картини (у головному вівтарі), мозаїки на стінах (виконані за проектом Стефана Матейка на краківській фабриці Станіслава Габріеля Желенського), живописні розписи (автор Кароль Машковський), металеві елементи, багате облицювання вікон і дверей.
Різьбу головного вівтаря виконав італієць Цезар Аурелі, горельєфну композицію “Христос і діти” в тимпаноні на фасаді каплиці – відомий скульптор, автор пам’ятника Адаму Міцкевичу у Львові, Антон Попель. Головний вівтар колись прикрашала скульптура з білого мармуру св. Йосифа з Дитям Ісусом на руці. Над ним на арці апсиди кольоровою мозаїкою було зображено чотири євангелісти. На склепінні апсиди були портретні розписи – Бог Отець, Христос і Успення Божої Матері.
До конвікту належало 70 моргів парку і городу, 8 спортивних майданчиків розмірами від 1060 до 2070 кв. м, 4 тенісні корти, 5 ставів, 500 моргів поля і лісу. Перед головним будинком були розташовані клумби і травники. Широкі заїзди і рекреаційні стежки переплітали територію конвікту.
Будинок колегії – триповерховий, цегляний, тинькований, з внутрішнім двором (86×88 м), зведений в стилі неоренесансу. Складається з чотирьох корпусів, які оточують квадратне в плані подвір’я.
Від північного заходу корпус замкнений прямокутним павільйоном, від південного сходу до нього прилягає розташований під прямим кутом новий прямокутний корпус, завершений спорудою каплиці, що звернена головним фасадом до північного заходу. Незважаючи на значні габаритні розміри (довжина головного фасаду з павільйонами – 172 м), будівля відзначається гармонійною легкістю архітектурних форм.
Головний фасад будинку вміру насичений архітектурними акцентами. З кінця ХІХ ст. збереглося ліпне оздоблення фронтону головного фасаду з розетами, голівкою херувима та декоративними вазами; маскарони над віконними обрамуваннями; капітелі пілястр; решітка балконної балюстради тильного фасаду.
Внутрішнє планування колегії в основному коридорного типу з одностороннім розташуванням приміщень (за винятком колегії – південно-західного корпусу, де розташування приміщень коридорного типу з двостороннім розташуванням приміщень). Широкі коридори загальною довжиною 1980 м обходять по периметру всю споруду.
Сходові клітки розміщені в наріжниках чотирикутника, в ризалітах корпусів. Коридори перекриті хрестовими склепіннями з пониженими арками, каплиця – приплюснутим парусним склепінням, решта приміщень – здебільшого стропилами. У найбільших за розмірами – театральній, актовій та їдальній залах – збереглися чавунні колони. В інтер’єрі колишнього читального залу збереглася кесонована стеля. В каплиці збережене ліпне оздоблення склепіння з трьома (з чотирьох) мозаїчних погрудь євангелистів у вівтарній частині.
Просторі навчальні класи були добре освітлені високими прямокутними вікнами (на першому поверсі – прямокутними з півциркульними завершеннями). Наукові, рекреаційні та інші зали, велика бібліотека гідно репрезентували хирівський заклад. На особливу увагу заслуговував природничий музей з багатою колекцією птахів та метеликів з Азії та Америки.
Хирівський заклад мав власні водопровід із джерельною водою (розширений у 1913 р.), млин, пекарню, парову пральню, слюсарню і столярню. Від 1923 р. конвікт отримав для власних потреб електростанцію, господарські будинки, окремо розташований двоповерховий шпиталь для інфекційних хворих (так звана інфірмерія), два будинки для помешкань світських професорів, власну друкарню.
На початку ХХ ст. заклад був розрахований на 500–600 вихованців, мав велику театральну залу (на 1000 осіб), каплицю та їдальню (на 500 місць). Тут здебільшого навчалася молодь з римо-католицьких родин. Проте інколи сюди потрапляли молоді люди з українських греко-католицьких і вірменських родин. У 8-класовій класичній гімназії в різні роки навчання викладали загалом 20–30 професорів-єзуїтів, якими керував ректор. Були тут також світські професори, які навчали музики і гімнастики.
Першим ректором закладу був отець Юліуш Хрістіан, який 15.ІХ.1886 р. разом із кількома професорами з Тернополя відкривав у першому побудованому крилі корпусу (пізніше колегії) перший шкільний рік з групою 102 учнів у двох гімназійних класах. Згодом ректор Генрік Яцковський закінчує будівництво закладу і в 1891 р. утворює тут 8-класну класичну гімназію з правами державної школи, яка налічувала 370 учнів у конвікті. У 1904 р. віце-ректор Максиміліан Кегльсдорфер розбудовує заклад бічним крилом із новою каплицею. Його справу завершують ректори Ян Нуцковський і Ян Слонковський. Під час Першої світової війни гімназією керує отець Ян Ростовський, якого заарештовують росіяни і вивозять до Сибіру – до Томська, а потім до Кузнецька. Надалі закладом керує ректор Юзеф Савіцькі.
У 1918 р. він змушений відіслати 316 учнів додому через початок українсько-польської війни. У 1918 р. українці інтернували Ю. Савіцького до Коломиї, де він був до 1919 р. Після повернення Ю. Савіцькі ремонтує будинок закладу, який був дуже знищений війною, і вже у жовтні цього ж року відкриває з 269 учнями гімназію. У 1920–1924 рр. заклад відбудовують після пошкоджень, отриманих під час українсько-польської війни 1918–1919 рр. і одночасно модернізують. Отець-ректор Станіслав Цісек електрифікує будинки закладу, а його наступник отець Володимир Конопка в 1920-му році оздоблює склепіння каплиці поліхромним живописом. У 1936 р. отці Станіслав Кржижановський і Юзеф Косціш відновлюють інтер’єр закладу, переплановують навчальні корпуси. У 1937 р. над однією зі сходових кліток споруджено вежу астрономічної обсерваторії. Останній ректор Станіслав Цісек був змушений покинути Хирів 11.09.1939 р. через прихід сюди радянських військ».
Совєти конвікт перетворили на казарми, каплиця була перероблена на кінозал для військового клубу. На карнизах вздовж верхніх вікон були покладені дошки і таким чином утворилося перекриття, яке закривало склепіння. З головного вівтаря було усунено мармурову фігуру св. Йосифа. На цьому місці став постамент із погруддям маршала Ворошилова. В бічних вівтарях місце спалених ікон зайняли таблиці з цитатами Леніна і Сталіна. Цінну бібліотеку закладу в товарних вагонах мали перевезти до Дрогобича (проте її подальшу долю прослідкувати неможливо).
Великий парк і звіринець, засаджені рідкісними породами дерев, були вирубані. В роки німецької окупації тут знаходився спочатку від червня 1941 р. табір для військовополонених, а пізніше, від 1943 року – військовий шпиталь. Наприкінці 1943 року німці відновили діяльність закладу. Під час їх відступу в серпні 1944 року будівлі горіли. Тоді було знищене повністю південно-східне крило. Після повернення совєтів тут розмістилися військові; в наступні повоєнні роки в будівлях закладу розміщувалася одна з найпотужніжих в СРСР десантних бригад. На схід від комплексу було створено військове містечко. Каплицю використовували як їдальню.
Під керівництвом Міноборони СССР у 1979–1983 роках постали нові споруди, внаслідок чого був порушений архітектурно-ландшафтний ансамбль комплексу. Зі здобуттям Україною незалежності в 1991 р. тут квартирували українські вояки, зокрема 80-тий окремий аеромобільний полк. у лютому 1993 року сюди навіть прибув з інспекцією перший міністр оборони України Костянтин Морозов. У 2003 році військові покинули заклад. І по сьогодні більшість приміщень стоять порожні та руйнуються.
Хирівський навчальний заклад свого часу був на рівні найкращих гімназій цього типу тодішньої Європи. Гаслом закладу слугувала теза – “DEO, PATRIAE, AMICITAE”, тобто “Служи БОГУ, ВІТЧИЗНІ, ПРИЯТЕЛЯМ. Скласти іспити на атестат про освіту було нелегко. Так, наприклад, із 300 учнів набору 1930 р. атестат отримало лише 27 осіб. За часи свого існування конвікт виховав декілька поколінь молоді, серед яких багато хто досяг значних успіхів. У 1899 р. цю гімназію закінчив відомий юрист і краєзнавець Мечислав Орлович, керівник Академічного туристичного клубу у Львові, автор багатьох цінних путівників, статей, рефератів.
Згідно з постановою Львівського облвиконкому № 101 від 12.02.1993 р. комплекс будівель закладу взято на державний облік як пам’ятку архітектури місцевого значення. Таких пам’яток на території України, враховуючи їх історико-архітектурну цінність, масштабність, ансамблевий характер, збереглося не так багато. Тому сьогодні є актуальним питання подальшої долі пам’ятки, її збереження, реставрації та майбутнього використання. Адже комплекс сягав у периметрі 772 м, мав 327 залів і приміщень різного призначення.
Оточували будівлю 9 спортивних майданчиків, 4 тенісні корти, басейн, 4 ставки з рибою, парки. На природничо-лікарській виставці у Львові 1907 року Хирівському закладу присуджено золоту медаль. У 1911 році тут навчалося 3077 учнів. У період Першої світової війни тут навіть побував цар Микола ІІ. А у святкуванні 50-ліття закладу (1936) взяв участь його вихованець Прем’єр-міністр Польщі Є. Квятковський. Так, саме звідси починали свій шлях в політику, літературу та науку ті, хто пізніше склав еліту польської держави, – усього 6 тисяч випускників.
Василь АЛЄКСЄЄВ
Джерело: Стрий.net
