Війна за вікном або ж епідемії, але місто продовжує жити. Хоч не вдихає на повні груди, але серце його б’ється і це серцебиття відбивається у долях мешканців та їхніх спогадах. Так було завжди, саме так було зі Львовом у 1943 році. Це міське життя, звичайно ж, відмінне від традиційного й усталеного. Через брак джерел і фіксованість їхнього змісту, не завжди можна відтворити усю повноту палітри емоцій і вражень, які тоді мали місце. Проте вихід завжди існує і бодай якісь сторони співіснування людей у роки лихоліття можна розкрити. У випадку Львова, як варіант, подивившись на місто очима відомого філолога Юрія Шевельова, через призму його спогадів. Трохи більше року він провів у нашому місті і воно постало перед ним у дуже різних іпостасях.
“Медовий місяць”
Дорога з Харкова до Львова була довгою і надзвичайно важкою. Тим не менше, знайомство Юрія Шевельова зі Львовом було дуже приємним. Розпочалося воно, як він сам це називав, із короткого “медового місяця”. Видається доцільним навести тут його наступні означення – про “шал здійснення мрій” та “занурення з затхлого повітря двох диктатур – російської, а потім голодної німецької в Харкові” у “чистий кисень здійснення нездійсненного”. Ситуація у Львові, загалом усе так різнилося від того, що вченому доводилося бачити й відчувати раніше, що буття тут видавалося Шевельову просто неймовірним. Відтак йому складно було сприймати Львів як реальне місто, не покидало враження, наче він існує поза часом і простором.
У той самий час, вчений визнає у своїх спогадах, що на початках дивився на місто надмір ілюзорно, а тому – далеко не все, що у ньому тоді відбувалося, він сприймав і помічав. Власне Львів для Шевельова бачився Україною, вчений називав місто осередком українськості. Тобто ідеї, яка завжди була з ним, але чого ніяк не вдавалося передати словами й виразити. У Львові це все набувало певної форми, змісту й окреслення. Романтична у Шевченка, присутня у Хвильового і в самого Шевельова, як писав автор, українська ідея тут жевріла зовсім по-іншому. Місцеві ж жителі це розуміли значно краще за нього і вміли найбільш влучно сформулювати та передати.
Реальність бере своє
Через перебування у полоні наведених вище ідей, на початках Юрій Шевельов не завжди акцентував увагу на тому, що було дійсно важливим. Він сам зазначив це у спогадах. Зокрема, письменник не надавав уваги тому, що місто перебуває у німецьких руках і ці руки “не були ні чистими, ні делікатними”. Також не завжди давав собі звіт у тому, що понад половину населення міста становили поляки. У такому середовищі йому довелося осідати та шукати сили й ресурси для продовження наукової та дослідницької діяльності.
Львівською “фортецею” для Шевельова став будинок №14, що на сучасній вулиці Конопніцької. Від 2013 року на будинку є меморіальна таблиця, якою підтверджується факт, що у ньому дійсно проживав видатний філолог. Юрій Шевельов провів у Львові дещо більше року. У той час він помічений у співпраці з літературно-мистецьким щомісячником “Наші дні”. Також вчений продовжував філологічні й літературознавчі дослідження, працював над словниками, хоч жодного з них тоді не видав.
Образ химерно сполученого Львова
Юрій Шевельов прожив у Львові трохи більше року. За той час міста, як зізнався, вивчити не встиг. Можливо, навіть не намагався. За тринадцять місяців він неодноразово проходив різними місцями і багато зорових вражень у вченого залишилося. Водночас, це все – лише про локації, якими було прокладено його щоденний маршрут, які лежали між місцями роботи, спілкування зі знайомими, проживання. Ю. Шевельов відзначав, що місто було для нього лиш декорацією. Справжню вагу мало не воно, а образ, з яким він прожив “медовий місяць”. Таким йому хотілося Львів пам’ятати.
Також були напівуявні враження від ренесансових будівель площі Ринок, від тісноти вулиці Руської і інших прилеглих до центральної частини міста вулиць. Шевельов зізнається, що він не був у середині старовинних церков, не бачив їхніх давніх фресок і ікон, вітражів. Частина міста, де храм святого Юрія й Високий замок – практично незвіданий для нього світ, там він майже не бував взагалі. Не був також у будинку Франка, а про Стрийський парк мав лиш окремі й фрагментарні спогади.
Тому Львів для вченого – це глибока закоханість, але не знання про місто. Образ Львова Шевельов мав, він розумів, що місто різниться від Харкова, Києва чи Одеси. Але його Львів – це образ, де химерно сполучалися малі деталі: фонтан Нептуна на Ринку, ялинка у Стрийському парку, підстрижені деревця Академічної вулиці.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Головко Т. Роздуми про збурку Юрія Шевельова “З історії незакінченої війни” та її автора // День [Електронний ресус]. Режим доступу: http://incognita.day.kyiv.ua/yurij-shevelov-vibrani-praczi.html
- Гулюк Є. Шевельов у Львові. Дозвіл від “німецького НКВД” // Фотографії старого Львова, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/shevel-ov-u-l-vovi-dozvil-vid-nimets-koho-nkvd/
- Шевельов Ю. У кого з українських письменників багатша мова // Zbruč [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zbruc.eu/node/93438
- Шевельов Ю. Я, мені, мене … (і довкруги) Спогади. – Харків-Нью-Йорк, 2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://shron1.chtyvo.org.ua/Sheveliov_Yurii/Ya_mene_mene_i_dovkruhy_Spohady.pdf?fbclid=IwAR322uu5Rvb0WwkHjbvrTGmL8UktdOgZ5NeRSHznHg5R4PknidTuCJHPRIo
